Командувач Сухопутних Військ Збройних Сил України генерал-лейтенант Олександр Сирський поділився з Defense Express своїм баченням того, що відбувалося під час подій в районі Дебальцевого - одного з найтрагічніших моментів російсько-української війни.
- Олександре Станіславовичу, тема Дебальцевого в українському суспільстві дуже болюча. Зараз в інформаційному просторі багато суб’єктивних і суто емоційних оцінок. Як би Ви, з Вашої точки зору безпосереднього учасника цих подій, могли оцінити Дебальцевську операцію?
Читайте також: "Нам потрібні й державні рішення, і певна підтримка": Тарас Шийко, директор "СЗТФ "Прогрес"
- Сьогодні, коли після подій, про які ми говоримо, пройшло 5 років, з одного боку важко робити якісь об’єктивні оцінки, бо на ці події нашарувалось багато інших. У той же час, деякі речі через призму часу бачаться набагато чіткіше і зрозуміліше. Треба зазначити, що будь-який учасник цих подій буде оцінювати все з точки зору свого місця в процесі і тієї тактичної та загальної обстановки, яка складалась довкола нього. Звісно ж, що і в мене є своє бачення цих подій з точки зору посади, яку я на той час обіймав, а саме начальника штабу – першого заступника керівника сил АТО. І воно зумовлене тим масивом інформації, яка прошла крізь мене, а також тими подіями, учасником яких я був безпосередньо.
Якщо коротко характеризувати ситуацію, то можна сказати про те, що в січні-лютому 2015 року відбулися масштабні жорстокі бої між українською армією та потужним спеціально створеним угрупованням військ противника. Це угруповання складалось з незаконних збройних формувань так званих ДНР та ЛНР, які на той час вже діяли у складі сформованих та керованих РФ 1 та 2 армійських корпусів, а також підрозділів та частин російських збройних сил. Створене та забезпечуване РФ угруповання застосовувалось за єдиним задумом задля досягнення ряду воєнних цілей в районі протистояння та воєно-політичних цілей на міжнародній арені.
Для того, щоб краще зрозуміти причини, чому склалась така ситуація в районі Дебальцевого, та наслідки проведеної силами АТО операції, потрібно повернутися до пережитих подій та проаналізувати зафіксовану у Генеральному штабі хронологію бойових дій.
До того часу сили АТО протягом дев’яти місяців забезпечували ізоляцію кризового району на сході України та не допускали його розширення на решту території держави. Починаючи з травня 2014 року, штабом АТО було проведено понад 40 операцій зі звільнення території Луганської та Донецької областей від незаконних збройних формувань. Більшість з них були успішними. Підрозділи Збройних Сил, Національної Гвардії, органів Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України звільнили від терористичних угруповань близько 60% території Донецької та Луганської областей. Було звільнено більше ста населених пунктів Донбасу, найбільш важливі з яких: Маріуполь, Слов’янськ, Краматорськ, Сіверськ, Рубіжне, Дзержинськ, Лисичанськ, Дебальцеве та інші.
Найбільш «гарячим» етапом АТО був період з травня по серпень 2014 року. На середину серпня силами АТО були створені усі умови для повного блокування бойовиків в районах міст Горлівка, Алчевськ, Стаханов, а також Луганськ та Донецьк. Впродовж місяця, приблизно до 15 вересня 2014 року, планувалося завершити їх ліквідацію.
– Що тоді цьому завадило?
– Пряме відкрите вторгнення армії Російської Федерації на територію України. Російські війська перейшли кордон з Україною, і кількісна перевага опинилася на боці противника. Крім того, РФ завдала по наших силах потужного артилерійського удару зі своєї території, у якому були задіяні близько 200 одиниць артилерії.
У результаті, ворогом було оточено угруповання українських військ під Іловайськом.
У вересні-грудні 2014 року інтенсивність бойових дій в районі проведення АТО знизилася. Відповідно до Мінських домовленостей, досягнутих у вересні 2014 року, почалося відведення озброєння калібром більше 100 мм від лінії зіткнення на встановлені відстані.
Однак, виходячи з оцінки подальших подій, можна впевнено стверджувати, що існуюча на той час конфігурація домовленостей і оперативна ситуація в районах зіткнення сторін вкрай не влаштовувала керівництво РФ і не давала змогу реалізувати свої плани по подальшій дестабілізації України та взяття під свій контроль важливих для РФ з військово-економічної точки зору регіонів нашої країни.
- Ми знаємо, що невдовзі РФ черговий раз порушила свої зобов’язання щодо виконання Мінських угод і оперативна ситуація в зоні проведення АТО суттєво змінилась. Яка на той час була диспозиція сторін?
- Так, чергове загострення обстановки в зоні проведення АТО відблось у січні-лютому 2015 року. Найбільш складна ситуація склалася в районі Донецького аеропорту та Дебальцевого. Противник намагався за будь-яку ціну ліквідувати Дебальцевський виступ та захопити Донецький аеропорт, тим самим примусивши Україну йти на політичні поступки під час переговорного процесу стосовно особливого статусу Донбасу, амністії для бойовиків, а також термінів і порядку проведення виборів до органів місцевого самоврядування.
Оперативна ситуація, що склалась на той час, була дуже складною. Командування російських окупаційних військ після захоплення Донецького аеропорту усі свої зусилля зосередило на постійному вогневому впливі, виснаженні наших військ, які оборонялися в районі Дебальцевського виступу. На кінець січня 2015 року противник зосередив в полосі дій сектору С сил АТО, до сфери відповідальності якого входило утримання позицій на Дебальцевському виступі, потужне угруповання загальною чисельністю понад 19 тисяч осіб. У його складі нараховувалося 170 танків, 280 бойових броньованих машин, 290 артилерійських систем, 110 реактивних систем залпового вогню. При цьому лише в районі Дебальцевого противник мав до 120 танків, до 180 артилерійських систем, до 60 реактивних систем залпового вогню.
З нашого боку станом на 27 січня 2015 року у секторі С було залучено близько 13 тисяч особового складу, з них понад 8 тисяч військовослужбовців ЗСУ та близько 1500 військовослужбовців Національної гвардії України. Решта – представники інших силових структур (СБУ, МВС та ін.). Треба зазначити, що вагома частина сил та засобів сектору С виконувала завдання на ряді інших напрямів та утриманні районів, що мали важливе оперативне значення, але не входили до так званого Дебальцевського виступу.
Загальна чисельність особового складу підрозділів, що оборонялися в районі Дебальцевського виступу в лютому 2015 року складала близько 4700 військовослужбовців ЗСУ. У цьому ж районі від Національної гвардії, Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України були задіяні близько 500 осіб.
В розпорядженні наших військ в районі Дебальцевого було 50 танків; до 200 бойових броньованих машин, 40 артилерійських систем, 15 реактивних систем залпового вогню.
Підрозділи Збройних Сил були, в основному, зосереджені на взводних опорних пунктах, переважно на підготовлених висотах і здійснювали оборону великого району. Основні дії військ були зосереджені на утримуванні займаних позицій і нанесенні втрат ворогу вогнем нашої артилерії і тих підрозділів, які оборонялися безпосередньо на опорних пунктах. Тому фактично ми не мали змоги знімати будь-які сили і засоби з опорних пунктів. Кожен опорний пункт був як своєрідна фортеця, яка тримала під контролем певну частину території і забезпечувала безпеку наших військ, які знаходилися всередини цього виступу. Крім того, ми в районі Дебальцевського виступу не мали фактично ніяких резервів, що майже повністю виключало можливості для здійснення маневру силами.
А ворог, навпаки, мав можливість перекидати свої частини, знімати їх, він мав достатні резерви і в особовому складі, і особливо в артилерії, в танках та можливість широко використовувати їх на різних напрямках.
Така була особливість позицій сторін на Дебальцевському виступі.
Довідка:
Склад угруповання російсько-терористичних військ, що було сформовано для дій на напрямку Новошахтинськ-Харків
Основу угруповання НЗФ, що діяли на Дебальцевському напрямку, складали переважно підрозділи так званого «1-го армійського корпусу «ДНР» кількістю до семи батальйонних тактичних груп зі складу так званих «1-ї», «3-ї», «5-ї» та «7-ї» окремих мотострілецьких бригад. Їх дії підтримували до двох батальйонних тактичних груп «2-го армійського корпусу «ЛНР».
Відповідно до інформації Головного управління розвідки Міністерства оборони України, бойовики переважно зосереджувалися у населених пунктах, що розташовані найближче до Дебальцевого:
- в Зайцевому та Гольмівському – до 200;
- в Єнакієвому – до 2000;
- в Кіровському та Шахтарську – до 300;
- в Торезі та Сніжному – до 1000;
- в Вахрушевому, Красному Лучі, Антрациті – до 1200;
- в Петровському – до 200;
- у Фащівці – до 600;
- в Стаханові, Брянці, Алчевську, Перевальську – до 1500 бойовиків.
- До восьми дивізіонів реактивної та ствольної артилерії ЗС РФ були поблизу Нижньої Кринки, Тореза, Фащівки, Стаханова, Брянки, Алчевська, Селезнівки, звідки вівся обстріл позицій українських підрозділів.
- До восьми батальйонних тактичних груп Збройних сил РФ були зосереджені на тимчасово окупованих територіях України поблизу Дебальцевого:
- 20-а окрема мотострілецька бригада (м. Волгоград) Південного військового округу – у районі Горлівки;
- 21-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (сел. Тоцкоє, Оренбурзька область) – у районі Єнакієвого;
- 28-а окрема мотострілецька бригада 2-ї армії Центрального військового округу (м. Єкатеринбург) – у районі Брянки і Стаханова;
- 32-а окрема мотострілецька бригада Центрального військового округу (с. Шилово, Новосибірська область) – у районі Єнакієвого;
- 138-а окрема мотострілецька бригада (Камєнка, Ленінградська область) 6-ї армії Західного військового округу – у районі Сніжного і Тореза;
- 200-а окрема мотострілецька бригада (Печенга) Північного флоту Об’єднаного стратегічного командування «Північ» – у районі Фащівка, Нікішине, Кумшацьке;
- 13-й танковий полк 4-ї танкової дивізії 1-ї танкової армії Західного військового округу (Наро-Фомінськ) – у районах Новосвітлівки, Кіровського, Єнакієвого;
- 104-й десантно-штурмовий полк 76-ї десантно-штурмової дивізії (с. Черьоха Псковської області) Повітряно-десантних військ – у Георгіївці та Горлівці.
Поблизу Тореза, Сніжного, Шахтарська, Донецька були розгорнуті засоби протиповітряної оборони та підрозділи радіоелектронної боротьби регулярних підрозділів Збройних сил РФ.
(Довідку надано Командуванням СВ ЗСУ, як частина Документа, що відпрацьовується в рамках відновлення хронології подій під час проведення Дебальцевської операції)
- Що можна сказати про характер дій та задум противника, а також задум дій Сил АТО в цій ситуації?
- Починаючи з 28 січня 2015 року і до моменту відведення військ, щодня відбувалося більше 100 обстрілів позицій наших підрозділів з застосуванням реактивних систем залпового вогню, артилерії фактично всіх калібрів, мінометів, а також з використанням вогню танків. І починаючи з кінця січня (2015 року, - прим. ред.), щоденно наші позиції атакували групи піхоти при підтримці вогню артилерії із використанням танків по декілька разів.
Тоді ми зіткнулися з небаченим до того масштабом активності підрозділів та частин противника, і з таким широким застосуванням засобів вогневого ураження (ствольної та реактивної артилерії, танків), які були скоординовані, що здійснювалось з трьох напрямків одночасно.
Звичайно, це давало значне і моральне, і фізичне навантаження на наших військовослужбовців, командирів та штаби.
За нашими оцінками, противник прагнув здійснити оточення та розгром наших військ в районі Дебальцевого. Ліквідувавши Дебальцевський виступ, озброєні банди та групи найманців, значно посилені російськими регулярними з’єднаннями і підрозділами, підпорядкованими Міністерству оборони РФ, мали на меті розвинути наступ та захопити Артемівськ, Краматорськ і, в подальшому, в разі сприятливої оперативної ситуації, Харків.
Відповідно, однією з цілей операції, яку наші війська проводили в районі Дебальцевого було не допустити просування противника вглиб території України. Задумом штабу АТО було передбачено не лише зупинити переважаючі сили противника, завдяки організації стійкої оборони займаних рубежів і позицій наших військ, а й нанести йому значні втрати і максимально знизити наступальний потенціал та, як наслідок, зірвати його замисел.
- Конфігурація з виступом в районі Дебальцевого в оперативному відношенні з самого початку була не на користь наших військ. Вона склалась в результаті не до кінця реалізованого задуму розділити угрупування так званих ДНР та ЛНР з подальшим їх блокуванням. Ця конфігурація тривалий час спокушала противника на те, щоб відсікти угруповання сил АТО на Дебальцевському виступі та оточити. Як я розумію Дебальцевська операція, крім зазначеного, своєю метою мала також мінімізувати широкомасштабних втрати, які могли б бути неминучими при тому масштабі застосування з боку противної сторони сил та засобів, в тому числі артилерії, а також узгоджених ударів військ?
- Це дійсно так. Коли ми оцінювали загрози, які можуть виникнути для наших частин і підрозділів, які оборонялися на Дебальцевському виступі, було видно, що основні зусилля противника були зосереджені на прориві оборони з двох напрямків. Ми розуміли, що противник двома зустрічними ударами буде намагатися оточити наші підрозділи, які обороняються на виступі. Для противника було важливо оточити наші війська, і вийти на рубіж Калинівки. Тобто, в них задача була захопити Луганське, Миронівське і далі Вуглегірську електростанцію і використовувати цей природний рубіж, що обумовлений характером та рельєфом місцевості, для побудови стійкої оборони. Тому противник зосередив фактично всі свої боєздатні військові частини, як так званої ДНР, так і ЛНР. Всі дії планувались і координувалися з єдиного центру під безпосереднім керівництвом російських генералів. Така ситуація склалася, вона дійсно була, і ми пережили цей момент. І хронологія подій розвивалася поступово з нарощуванням ударів військ противника починаючи з 28 січня, коли значно збільшилась інтенсивність і обстрілів, і кількість атак підрозділів противника. І далі воно йшло з нарощенням, і фактично всі ті бої завершилися 21 лютого вже після виводу наших частин і підрозділів з району Дебальцевого.
– Що завадило силам АТО втримати оборону в районі Дебальцевого?
– Незважаючи на гостру нестачу резервів, що було обумовлено загальною ситуацією, як в АТО так і зі станом укомплектованості українського війська, Генеральному штабу ЗСУ все ж вдалося зосередити у смузі сектору С мінімально необхідну кількість сил і засобів, що можна було використовувати у якості резерву у готовності до мобільних дій за рішенням керівника АТО.
Водночас з цим ми не змогли реалізувати ряд задумів та рішень, що були прийняті в ході ведення боїв за утримання району оборони і це, переважно, пов’язано з суб’єктивними факторами – готовністю підрозділів до виконання завдань за призначенням та так званим «людським фактором».
До переламних моментів, які не дозволили втримати оборону в районі Дебальцевого, варто віднести бойові дії у Вуглегірську та на північно-східній околиці Дебальцевого. В районі Вуглегірська підрозділи 13-го окремого мотопіхотного батальйону, які спільно з підрозділами Національної гвардії та Міністерства внутрішніх справ виконували завдання в опорних пунктах на околиці міста, несвоєчасно виявили підхід противника та були змушені поспіхом відходити, залишивши свої позиції.
На іншій ділянці, не витримавши вогневого впливу противника, 107 бійців 40-го окремого мотопіхотного батальйону, які виконували завдання на північно-східній околиці Дебальцевого, здалися в полон.
В той час, коли противник зосередив максимальну кількість сил і засобів в районі Дебальцевого, 57-й окремій мотопіхотній бригаді було поставлено завдання – провести штурмові дії та зайняти Горлівку. Ми знали про те, що більшість частин противника, які дислокувалися в Горлівці були перекинуті безпосередньо в район Дебальцевого. Але ця бригада лише зімітувала наступ, а реально залишилася на своїх позиціях. Це, в принципі, не дало можливості реалізувати наші замисли і відтягнути частину сил противника на інший напрямок.
Коли стало зрозуміло, що втримати Дебальцеве неможливо, було прийнято рішення про виведення підрозділів у безпечні райони. Задачу я отримав уночі 17 лютого, за 2 години до початку практичних дій. Був спланований та нанесений потужний артилерійський удар по всіх позиціях та опорних пунктах противника. Це дало змогу розпочати безперешкодний рух наших військ. Дві перші колони пройшли без вогневого впливу противника, якому в той час було не до нас.
Слід зазначити, що під час Дебальцевської операції вперше було здійснено виведення великої кількості військ з-під ударів противника і цей досвід ЗСУ вже вивчається у військових академіях не лише в Україні, але й в ряді країн світу, саме як приклад проведення подібних операцій.
- Це був плановий відхід з цього району, що згідно з планами противника мав стати «котлом» для наших військ?
- Про плановість взагалі тяжко говорити. Звичайно, Генеральним штабом розглядалися різні варіанти розвитку подій. І, звичайно, передбачався, наприклад, і той варіант, коли необхідно буде виводити всі ті частини в разі створення загрози їх оточення. Але не завжди вдається реалізувати всі плани. А, в основному, якраз війна йде не по планах, а всупереч цим планам. Тому і події там розвивалися дуже часто непередбачено для нас. Хоча деякі події ми все ж таки змогли передбачити. Але ж не встигли вжити всі ті заходи для того, щоб їх не допустити.
І тут саме суб’єктивний людський фактор постійно відігравав велику роль. На кожній ділянці відповідальності, на кожній посадовій клітинці штатного розкладу військового підрозділу цей фактор має велике значення. І коли говорять про те, що роль окремого бійця є не дуже великою у досягненні результату битви – це зовсім не так. Ми маємо безліч прикладів, коли персональна мужність та рішучість екіпажу танку, розрахунку окремого вогневого засобу чи окремого бійця створювали можливості не лише для розвитку тактичного успіху, але й мали вирішальне значення для цілої операції.
Зокрема, в боях під Дебальцевим українські воїни дали дуже багато прикладів особистої відваги, рішучості та стійкості. Тут можна навести дуже багато епізодів. Одним з яскравих взірців мужності є дії екіпажу танка під керівництвом лейтенанта Василя Божка в бою районі Логвинового. Завдяки мужності, героїзму та високим професійним навичкам військовослужбовцям вдалося протягом дуже короткого періоду часу знищити три танки противника та врятувати десантників 79-ї окремої аеромобільної бригади. За цей подвиг Василь Божок отримав «Золоту Зірку» Героя України.
Ми мали і безліч прикладів іншого характеру, коли персональна неготовність виконувати завдання, слабкодухість та інші фактори призводили до зриву реалізації оперативних задумів і наслідки цього мали бути мінімізовуватись ціною не тільки неймовірних зусиль, але й життів наших військовослужбовців. Найгірші наслідки ж має слабкодухість, або не готовність до виконання завдань командирів та начальників...
Скільки вже років пройшло, але я кожного разу бачу те, що людський фактор постійно грає головну роль в виконанні будь-яких завдань. І на той час для нас це також мало велике значення, тому що саме готовність нашого особового складу виконувати завдання в умовах такої жорсткої протидії з боку противника, в умовах постійних обстрілів, визначала, спроможні ми виконати задачі чи неспроможні.
- А які об’єктивні фактори треба враховувати при плануванні та здійсненнні подібних операцій?
- В першу чергу це характер дій та спосіб мислення противника. І його не слід як недооцінювати, так і переоцінювати. В протистоянні ж з РФ обов’язково слід враховувати підступність та нехтування базовими правилами ведення війни, що нажаль, ми зрозуміли на власному досвіді вже достатньо пізно.
У якості прикладу подій в ході Дебальцевської операції, можу навести таке: незважаючи на досягнуті у Мінську домовленості про припинення вогню з 00.00 15 лютого 2015 року проросійські бойовики за підтримки регулярних підрозділів Збройних Сил РФ не лише обстрілювали позиції наших військ з танків, артилерії та реактивних систем залпового вогню, а й систематично здійснювали штурмові дії, намагаючись захопити базові табори, опорні пункти та блокпости, наносили удари по мирних цілях у населених пунктах.
Особливого значення набули заходи психологічного впливу з боку РФ. Противник широко використовував підрозділи інформаційно-психологічних операцій (ІПСО). В цей час українські військовослужбовці отримували адресні СМС-повідомлення з погрозами та вимогами здати свої позиції. Рідні та близькі наших військових також отримували СМС-повідомлення подібного змісту.
Тут я знову хочу повернутися до питання обмеження використання мобільних телефонів військовослужбовцями при виконанні бойових завдань. Адже часто саме мобільні засоби зв’язку викривають наші позиції, що призводить до втрат особового складу та техніки…
– Аналізуючи усе, що відбувалося у той час, Ви можете дати відповідь на питання: чи була наша армія на той момент і у тому стані спроможною виконати свій обов’язок з захисту держави?
– Однозначно так. Незважаючи ні на що, наші війська мужньо обороняли Дебальцевський виступ. Вони сковували переважаючі сили противника, не допустили проведення подальших наступальних дій ворога на інших напрямках.
В оперативному та тактичному плані більшість з докладених для оборони в районі Дебальцевського виступу зусиль були також виправдані. Якби противник не був виснажений в результаті скоординованих дій українських військ, вивід наших підрозділів з цього району був би ускладненим. Крім того, противник отримав би можливість розвитку наступу вглиб контрольованої території «на плечах» наших військ.
А найголовніше – значні втрати, нанесені противнику, примусили його відмовитися від подальших наступальних дій, дозволили перекинути резерви сил АТО, а також забезпечили відведення наших підрозділів з Дебальцевського виступу у нові райони, де вони закріпилися на вигідних рубежах, продовжуючи виконувати поставлені завдання. Ця конфігурація зберігається і до цього дня. І до цього дня в противника не виникає бажання повторити спробу широкомасштабного наступу, який він хотів реалізувати в районі Дебальцевого.
Крім того, дії українських військ створили умови для досягнення вигідних Україні стратегічних цілей під час переговорів у Мінську.
Тобто, українські війська виконали усі визначені командуванням завдання. Дякувати за це слід простим солдатам, сержантам і офіцерам, котрі з гідністю виконали свій обов’язок перед українським народом.
До речі, нині в Сухопутних військах ЗС України проводиться робота щодо відтворення хронології тих подій. Ця робота була ініційована Генеральним штабом на запит громадськості і буде нами доведена до логічного кінця. Це, насамперед, потрібно для того, щоб проаналізувати наші сильні та слабкі сторони на подальше, пригадати та відзначити всіх хто своїм подвигом, пожертвою здоров’я, а інколи і життя, дав змогу отримати нехай і локальну, але перемогу. Треба, щоб нагорода знайшла кожного бійця, який на неї заслуговує. І треба також вивчити всі помилки, щоб не було іншої нагоди їх повторювати.
Читайте також: Українська розвідка: шляхи до вдосконалення
