Якщо положення візії Військово-Морських Сил України до 2035 року будуть такі виконані, десь якраз в період 2030-2035 років наш флот має набути спроможності протистояти Чорноморському флоту РФ в битві за наш Крим.
На практиці, країна-агресор намагається ледь чи не кожного дня підняти рівень ескалації в Чорноморському регіоні, методами "гібридної війни" зокрема.
Читайте також: "Блискавка" на експорт: як Україна може допомогти Індії досягти воєнної переваги на морі
Наприклад, учора відбувся черговий епізод так званого GPS-спуфінгу, який міг бути провокацією РФ. І про його деталі 20 червня на своїй сторінці у Facebook написав Андрій Клименко, головний редактор порталу BlackSeaNews та керівник Моніторингової групи "Інституту Чорноморських стратегічних досліджень".
За даними ресурсу Marinetraffic виходило, що 18 червня цього року британський есмінець HMS Defender та голандський фрегат HNLMS Evertsen начебто виконали прохід із Одеси до окупованого Севастополя і назад, хоча ці кораблі увесь цей час стояли біля причалів порту Одеса.
І за тим же Marinetraffic виходило, що американський есмінець USS Laboon того ж 18 червня взагалі пройшов Керченську протоку, хоча цього корабля у цьому районі взагалі не було.
Відповідно, не можемо виключати ймовірності, що країна-агресор буде і далі продовжувати подібні дії, і так піднімати планку ескалації аж до розпалювання повномасштабної війни в акваторії Чорного моря.
На перший погляд, для нашої країни може бути катастрофічним сценарій вступати у війну на морі за умови, що наші ВМСУ – катастрофічно малі за чисельністю на тлі Чорноморського флоту РФ. Але у світовій історії є приклади перемог рівно за таких же стартових умов.
Мова може бути про військово-морську операцію «Морварід», в рамках якої ВМС Ірану у листопаді 1980 року буквально за один бій знищили 80% флоту свого противника – Іраку.
Як відзначають автори порталу Naval Post, секретом перемоги тут стало злагоджене поєднання в один "ударний кулак" кораблів "москітного флоту" та ударної авіації з протикорабельним озброєнням.
Автори операції "Морварід" ставили собі за мету подавити волю противника за допомогою "набігової атаки" на його об’єкти морської інфраструктури, і вони це виконали.
Спочатку, 28 листопада 1980 року іранські катери висадили диверсійні групи, які знищили нафтові термінали на побережжі Іраку. Паралельно, іранські ВПС виконали наліт на Басру – найбільше портове місто Іраку.
І водночас – два іранські ракетні катери класу La Combattante IIa вийшли блокувати іракські порти Аль-Фау та Умм-Каср.
Такі катери були озброєні чотирма ПКР Harpoon та однією 76-мм артустановкою, і цих двох кораблів цілком вистачило, щоб на певний час заблокувати судноплавство в обох портах, і внести сум’яття у лави командування іракського флоту.
Дати відповідь іракські ВМС наважились лише вранці 29 листопада 1980 року, коли вивели в море одразу 5 ракетних катерів та 8 торпедних катерів. Зіткнення флотів Ірану та Іраку мало два акти, і в обох актах ініціативу нав’язали саме іранські військові моряки.
Акт перший – іранські ракетні катери першими відстріляли свої "Гарпуни" і так втопили два із п’яти іракських катерів. У відповідь інші три ракетні катери ВМС Іраку уразили один із двох іранських "москітів" Paykan.
Акт другий – ВМС Ірану запросили повітряну підтримку, на поле бою прибули винищувачі F-4 Phantom, озброєні ракетами AGM-65 Maverick. Результат нальоту – чотири торпедні катери та один ракетний катер ВМС Іраку були знищені, два ракетні катери – виведені з ладу.
Будь-які історичні паралелі не слід сприймати буквально. У випадку із прикладом операції "Морварід" можемо виділити лише загальний принцип, що став запорукою перемоги – прагнення нав’язати свою ініціативу чисельно сильнішому противнику, злагоджене поєднання "москітного флоту" та ударної авіації.
Читайте також: Літаки з британського авіаносця HMS Queen Elizabeth проводять польоти над Чорним морем
