Попри те, що у РФ запустили у серію виробництво гібрида МТ-ЛБ та корабельної зенітної установки 2М-3, далеко не всі повірили у мантру про "аналоговнєтне" озброєння та приказки "діди воювали".
Це звісно було цілком логічно, бо одна справа вірити у казки про "Деривация-ПВО", а зовсім інше - "насолоджуватись" реальністю у вигляді шушпанцера. І на одному профільному російському сайті з'явився доволі детальний опис всіх реальних підводних каменів, з якими зустрінеться реальна експлуатація такого гібрида.
Читайте також: Як ЗСУ розгромили росіян під Вугледаром, хоча у ворога були Т-80 з тралами, ТОС-1А та Ми-28 з ЛМУР
Також зазначено, що авторами шушпанцерів є колектив невідомих "кулібіних" з Владивостока, а самі гібриди призначаються для 155-ої бригади морської піхоти Тихоокеанського флоту, яка зазнала нищівних втрат під час спроб наступу на Вугледар. Але зазначається, що поява таких гібридів навряд заснована на реальному бойовому досвіді та не враховує декілька доволі специфічних аспектів.
Й почати необхідно з механізму наведення. Бо в оригіналі установка 2М-3 має гідравлічну систему, яка забезпечує доволі швидке обертання установки та наведення по вертикальній осі. Зокрема швидкість оберту складає 40 градусів за секунду. Водночас живлення самої гідравлічної системи було розраховано на "корабельні" потужності, зокрема штатними параметрами катерів, на які встановлюється 2М-3 є 380 вольтів змінного струму, а сама система потребує близько 1 кВт. На МТ-ЛБ генератор Р-290В видає 28 вольтів та потужність близько 4 кВт.
В теорії звісно це питання можливо обійти через перетворювач, але чи було це реалізовано залишається відкритим питанням. Якщо це не було реалізовано, то у розрахунку залишається лише ручне наведення, яке є доволі повільним. До цього треба також додати й систему охолодження стволів, які мають швидкострільність до 300 пострілів кожний, в оригіналі на кораблі вони мають додаткову систему водяного охолодження, яку у сухопутних умовах доволі складно реалізувати.
Наступне питання - система живлення боєприпасами автоматичних гармат 110-ПМ. Стрічки на 65 снарядів укладені у коробчасті магазини заміна яких вимагає певних зусиль, бо важать вони близько 50 кг. А у випадку з МТ-ЛБ на якій башта приварена як є, а не заглиблена у корпус - це буде окремим гімнастично-цирковим номером.
Також рішення встановити башту без додаткових переробок вплинуло й на ще один важливий параметр - центр мас. Вага установки складає близько 1500 кг, що вже вливає на підвіску МТ-ЛБ, яка доволі сильно просіла у кормі. Але це ще не все, бо центр мас змістився доволі сильно вверх, що на практиці призведе до доволі цікавих ситуацій, коли МТ-ЛБ з 2М-3 на кормі поїде у горку.
На останок додаються такі речі, як використання секторного прицілу, безпорадність системи у нічних умовах, відкритий верх самої зенітної установки та її бронювання лише від легкого стрілецького озброєння.
Але ще одне питання дійсно залишається без відповіді. Чому для встановлення на МТ-ЛБ обрали саме 2М-3, хоча існує значно "традиційніше" рішення - ЗУ-23-2. МТ-ЛБ з такою зенітною установкою взагалі не є диковинкою та широко використовується дуже давно у багатьох арміях світу, зокрема й у РФ і не тільки після 24 лютого 2022 року.
Читайте також: Індія має не тільки ядерну зброю, але й цілий арсенал балістичних ракет, і це як мінімум цікаво
