Польський Defence24 в двох публікаціях описав, як польська оборонна промисловість за часів "Варшавського договору" опановувала самостійне виробництво спочатку МТ-ЛБ, потім самохідних артустановок 2С1 "Гвоздика" після того як навчилась виробляти за радянською ліцензією БМП-1. Поляки про це вирішили згадати в контексті того, що паралельно із виробництвом САУ Krab збираються опанувати й виробництво південнокорейської К9 у версії PL.
Але ця публікація заодно показує, наскільки в принципі складно організувати виробництво зброї навіть "радянського" зразка. І чому це заодно не зміг зробити Кремль, щоб озброїти "чмобіків" для наступу.
Читайте також: Як СРСР перейшов на масове виробництво зброї під час Другої світової, і чи можливо це повторити зараз
Радянська САУ 2С1 "Гвоздика" зацікавила Військо Польське саме завдяки своїй "плавучості" та гарматі калібру 122-мм. Перша партія самохідних гармат, отриманих безпосередньо від СРСР, складала 18 одиниць.
Амбіції польських військових по "Гвоздикам" коливались в діапазоні від 260 до майже 500 машин за декілька років. Але "радянські товариші" заявили, що зможуть поставити лише 48 САУ цього типу. На такому тлі у Варшаві вирішили організувати власне виробництво самохідних гармат 2С1, звісно – за ліцензією від Радянського Союзу, котре стартувало у 1983 році. Поляки мали гонор та відповідну політичну волю, тому вони за цей проект і взялись.
Інша необхідна умова – професійний менеджмент в оборонних підприємствах, який відбирається саме за критерієм фаховості, а не політичної лояльності. Виробником САУ 2С1 "Гвоздика" в Польщі був державний концерн HSW, керівництво якого зуміло добитись, щоб на керівні ланки ставили саме професійних людей, не обов’язково із партбілетом. І щоб держбезпека взагалі якомога менше звертала увагу на фахівців, залучених до проекту "Z-5" (так в польській документації того часу й маркувався проект по виробництву "Гвоздик").
Як потім показала практика, відбір людей саме за професійністю, а не за політичною лояльністю, якраз і допомагає вирішувати на перший погляд невирішувані завдання. Наприклад – як постійно взаємодіяти із 240 "внутрішніми" підрядниками та 2 іноземними, залученими до проекту "Z-5" за умови надзвичайного стану в країні, коли пересування обмежені, а "вершиною технологій" був тоді факс.
Або ж – як для виробництва "Гвоздик" адаптувати американські верстати та програмне забезпечення для виготовлення тракторів. Хоча при цьому польські інженери намагались використовувати й власний досвід, отриманий під час організації випуску БМП-1 та МТ-ЛБ на власних потужностях.
В своєму проекті "Z-5" поляки хотіли бути максимально незалежними від Москви. Тому їм треба було вирішити ще одну технологічну проблему – як "імпортозамістити" ті вузли та агрегати від "Гвоздик", які за умовами ліцензійної угоди могли постачатись лише із Радянського Союзу.
Вихід виявився доволі неочікуваним – Польща почала співпрацю із болгарським ОПК, який у "піратський" спосіб почав виготовляти необхідні вузли, і без відома СРСР. Заодно поляки отримували від болгар і вузли, необхідні для "імпортозаміщення" по виробництву тих же МТ-ЛБ, котрі потім Варшава продавала на експорт в "країни народної демократії".
Наскільки результативним виявилось таке "імпортозаміщення", показує наступна цифра – із 1983 по 1993 рік на потужностях польської HSW було виготовлено 602 "Гвоздики", із яких 72 було поставлено в Радянський Союз. Наче і багато, якщо порівнювати з тим, що загальна кількість випущених САУ 2С1 "Гвоздика" досягає рівня 10 тисяч одиниць. Але якщо далі порівнювати саме за якісними показниками, картина стає барвистішою.
По суті виходить, що польська оборонна промисловість (навіть ціною непересічних зусиль) зуміла забезпечити "верхню планку" амбіцій Війська Польського як мінімум за одним видом озброєнь. Хоч в поляків не було відповідної технологічної бази та ресурсів, вони «переграли» ситуацію ставкою саме на фахові кадри. Та на реальну кооперацію із країнами-партнерами, і на реальне "імпортозаміщення" замість "теми" для "освоєння бюджету".
Іншими словами, поляки навіть 40 років тому показали значно вищий "клас гри", аніж Кремль та рашисти в 2022 року. Це і може бути відповідь на питання, чому РФ не змогла виготовити достатньо зброї для свого війська, тому робить ставку на "живі хвилі" мобілізованих.
Читайте також: Союзники рашистів зробили із 2С1 "Гвоздика" легкий танк, результат поки "так собі"
