Є маловідомий факт про те, що Іран від Іраку отримав певну кількість літаків радіолокаційного дозору сімейства Adnan, котрі можна назвати "копіями" радянського А-50. Цей факт є маловідомим тому, що іранські військові через різні причини так і не змогли використати цей актив у поточній кампанії боїв проти Ізраїлю.
Не в останню чергу тут свою роль зіграв той факт, за яких саме обставин Іран отримав від Іраку ці "копії" А-50. Бо це прямо визначило зокрема те, чому іранські військові не змогли самостійно розібратись з експлуатацією цих літаків ДРЛВ.
Читайте також: Наскільки важливим для Ірану були знищені на землі F-14 Tomcat, та що з їхніми МиГ-29
Річ в тім, що літаки радіолокаційного дозору сімейства Adnan перелетіли з Іраку до Ірану в лютому 1991 року, на тлі операції "Буря в пустелі". При цьому суперечності по кількості літаків – в одних джерелах мова про переліт на іранську територію лише двох "бортів" вказаного типу, а в інших стверджується про переліт усіх чотирьох.
Іракські військові чомусь думали, що вони свої літаки ДРЛВ типу Adnan зможуть просто поставити на зберігання в Іран, а потім забрати назад. Але їх розрахунок взагалі не виправдався, бо іранська сторона ці літаки вирішила забрати собі в рахунок репарацій за втрати та збитки під час ірано-іракської війни 1980-1988 років.
При цьому, наскільки можемо судити за даними з відкритих джерел, період активної експлуатації літаків радіолокаційного дозору Adnan був коротким та обмежений 2000-ми роками. А певною "фінальною крапкою" тут стала катастрофа одного із літаків сімейства Adnan з власною назвою Simorgh, яка відбулась під час авіаційного параду 22 вересня 2009 року та забрала життя семи осіб.
Якщо стисло описати історію та особливості літаків радіолокаційного дозору Adnan, які спочатку були іракськими, а потім стали іранськими, то картина виглядатиме так.
Під час війни проти Ірану в 1980-1988 роках військове керівництво Іраку побачило власну потребу в наявності літаків радіолокаційного дозору, однак придбати таку авіатехніку на зовнішньому ринку не змогло. Виходом для іракців у цій ситуації стало створення власних літаків ДРЛВ на базі радянських Ил-76МД та французьких РЛС TRS-2105.
Перший такий літак отримав позначення Adnan-1 та буквально вийшов за принципом "перший млинець нанівець": іракські інженери не змогли знайти відповідне технологічне рішення для кріплення антени на верхню частину фюзеляжу, тому антену вмістили в кормову частину замість транспортної рампи. Такий літак міг виявляти повітряні цілі на дистанції до 120 кілометрів та лише в задній напівсфері. Adnan-1 був виготовлений в одиничному екземплярі, та перегнаний в Ірак у 1991 році.
Наступне покоління під позначенням Adnan-2 (від двох до трьох екземплярів) вийшло більш вдалим: антена була розміщена таки на верхній частині фюзеляжу, дальність виявлення повітряної цілі типу МиГ-21 склала 180 кілометрів.
Теоретично, потужність французьких РЛС TRS-2105 дозволяла виявляти повітряні цілі за умови розміщення на літаку ДРЛВ аж до 360 кілометрів, але реалізувати це не вдалось через проблему перегріву бортової апаратури на Adnan-2. Впоратись з якою іракські інженери не зуміли до лютого 1991 року.
Читайте також: Як Іран придбав свої МиГ-29 та Су-24, звідки йшли чутки про можливу купівлю МиГ-31 в РФ, і чому їм це все не помогло
