Поразка України в публічно-дипломатичному протистоянні на Мюнхенській конференції з безпеки в лютому цього року свідчить про те, що в цьому напрямку протистояння з агрегресором ми поки що програємо. Тому наздогнати й перегнати агресора в інформаційній війні треба тут і зараз. Як це зробити знають у громадській організації «Центр комунікаційно-контентної безпеки».
Щоранку керівництво держави, міністерств та відомств, бізнесу тощо знайомиться із моніторингом інформаційного простору. У стиснутій формі там подається інформація про перебіг подій за минулу добу, виокремлюються негативні факти та окреслюються пропозиції щодо усунення «подразників» корпоративного комфорту.
Читайте також: Инсайды кремлевской разведки
Насправді ж посадові особи знайомляться з подіями вчорашнього дня. Він вже завершився й ніколи більше не відтвориться саме так, як це було вчора. То що нам дає ознайомлення з матеріалами моніторингу? Нічого, крім задоволення чи невдоволення висвітленням подій довкола організації.
А що буде завтра? На це жодний моніторинг відповіді не дає. А без цього розуміння ми в сучасному світі не можемо планувати свою діяльність. Особливо зараз, коли держава перебуває в запеклому протистоянні з агресором – путінською Росією, і питання інформаційного протиборства стає головним у цьому двобої.
Варто визнати, що креатив і витонченість різноформатної подачі матеріалу російськими пропагандистами потребують не лише пильної уваги з боку держави, а й формування ефективної системи нейтралізації кремлівського впливу на свідомість українського суспільства та ухвалення рішень на державному рівні. Саме нейтралізації, бо звична постановка про інформаційну війну, контрпропаганду тощо лише посилює позиції ворога. Ми не можемо протиставити діям путінських технологічних центрів щось аналогічне, бо це буде неусвідомлене підігрування Кремлю на тих майданчиках і в тих організаційних рішеннях, в яких агресор традиційно сильніший.
Тому ми маємо переосмислити парадигму інформаційної безпеки держави з позиції сучасного стану глобального світу й адекватного розуміння сутності новітніх явищ і процесів, спричинених посиленням агресії нинішньої РФ проти світової демократії й України зокрема. Саме таку парадигму розробляє громадська організація «Центр комунікаційно-контентної безпеки».
Як вважають фахівці центру, поняття «інформаційна безпека» необхідно визначити як сукупність двох рівнозначних частин: кібербезпеки й комунікаційно-контентної безпеки. Бо якщо з кіберзахистом у державі ситуація досить чітка – є відповідне законодавство, створені необхідні структури, відбувається взаємодія з міжнародними партнерами, то гуманітарний блок інформаційного захисту не опрацьований навіть на третину. А саме з комунікаційно-контентної позиції відбуваються найбільші публічні агресії Кремля проти України та інших держав. Ці ж характеристики домінують у публічних агресіях проти будь-яких цілей – держави, світової демократії чи місцевого бізнесу.
Як приклад можна навести якраз комунікаційно-контентну агресію путінців на тлі нещодавньої Мюнхенської конференції з безпеки. Заявлений на офіційному сайті конференції документ під назвою «12 кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні» є продуманим активним наступом на світову демократію. Україна в цьому випадку відіграє роль інформприводу й одночасно «піддослідного об’єкта» та полігону для реалізації задумів Путіна і його оточення.
Ця операція готувалася заздалегідь, про неї, очевидно, знали не лише в Москві та Мюнхені, адже для легітимізації цієї контентно-геостратегічної бомби були залучені представники 10 країн на чолі з паном В. Ішингером. Час підготуватися до належної відповіді був. Однак Україна програла це публічно-дипломатичне протистояння, оскільки комунікації й контент нашої делегації потонув у хайпі «12 кроків...» та активності команди C. Лаврова, який «перевів» на свій бік навіть держсекретаря США М. Помпео.
Заявлена Україною в особі президента В. Зеленського позиція – війна не в Україні, а в Європі – не стала явищем чи хоча б трендом заходу. Вона взагалі не була почута, бо не набула відповідної інформаційно-медійної підтримки, не мала потужного емоційного забарвлення (в сучасному розумінні – драйву), акцентування й партнерської підтримки. Натомість теза про спільне з представниками ОРДЛО (при уточненні – територіальної поліції) патрулювання затьмарила всю історію участі українців у заході.
Водночас спецслужби РФ провели операцію із затримання в Азовському морі українських рибалок. Ця подія відвернула увагу українського суспільства й частини міжнародної спільноти від Мюнхена, зокрема тих же «12 кроків...». Українська влада, на жаль, не поєднала ці події в режимі комунікаційно-контентної агресії і вчасно не виставила адекватний інформаційно-медійний заслін.
Ще не змовкло відлуння політико-дипломатичних баталій на Мюнхенській конференції, як 18 лютого путінські терористичні підрозділи пішли на прорив оборони українських Збройних сил на Луганщині. Загинув український захисник – 22-річний гранатометник Максим Хітайлов з 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Відбулося засідання РНБО, за результатами якого суспільство очікувало чіткої геостратегічної публічної артикуляції влади щодо подій 18 лютого, загальної ситуації та першочергових безпекових заходів. І звісно, єдиної позиції всіх посадових осіб, виробленої на засіданні РНБО.
Однак ми отримали принаймні три неузгоджені меседжі, які викликали більше питань, ніж відповідей. Президент В. Зеленський назвав атаку окупантів на українські позиції на Луганщині провокацією і заявив, що «ми йдемо, впевнено наближаємось до припинення війни, до миру». Начальник Генерального штабу Р. Хомчак одразу після цього був категоричним: «Сьогодні була не провокація, сьогодні вони реально… Сьогодні п’яті роковини дебальцевських подій і для супротивника… Вони це показують для всього їх світу, що це була їхня перемога». Та довершив картину голова депутатської фракції партії «Слуга народу» Д. Арахамія: «Зараз ні в кого немає достовірної інформації, яким чином це почалося, хто конкретно наступав, з якого боку наступав, які формування брали в цьому участь».
На тлі цих заяв Кремль через прессекретаря президента РФ Д. Пєскова виставив розмежувальні лінії: Росія не причетна до подій 18 лютого, а бойові дії відбувалися між «Луганською республікою» і українською армією. Тут варто згадати про заяви на полях Мюнхенської конференції заступника голови МЗС РФ О. Грушка (про це постійно твердить С. Лавров), що головною перешкодою в реалізації Мінських угод є «відсутність всякої готовності Києва до нормального діалогу з Донецьком і Луганськом». Тобто за всіма прямими чи опосередкованими діями путінців проглядається чітка мета легітимізації терористичних утворень ЛНР і ДНР. Тоді питання санкцій, визнання Криму російським, а Майдану гідності – державним переворотом тощо звучатиме лише у трактуванні Москви. Звісно, після «посадки» Києва за стіл переговорів із Донецьком і Луганськом світова громадськість не матиме до РФ жодних претензій. І вибори дійсно будуть у жовтні цього року проведені на всій території країни без винятків і обмежень.
До цього можна додати ще одну подію, яка пройшла практично непомітно для міжнародної спільноти, а тим паче для України. У понеділок, 17 лютого, російські ЗМІ оприлюднили позицію судді Конституційного суду РФ К. Арановського, який назвав Радянський Союз «незаконно створеною державою» та виокремив позицію стосовно того, що РФ не повинна трактуватися як правонаступниця «репресивно-терористичних діянь» радянської влади. Цікавим для розуміння подальших можливих дій Кремля є ще й такий пасаж судді: «...російська держава заснована не в продовження комуністичної влади, а в реконструкції суверенної державності з її відродженням на конституційних засадах; вона відтворена проти тоталітарного режиму та замість нього». При цьому те, що цю позицію дезавуював Д. Пєсков та низка інших високопосадовців РФ, немає суттєвого значення. Все, що вчиняється на такому рівні й має міжнародний резонанс, «освячується» в Кремлі.
Наведені вище факти є відображенням комунікаційно-контентних агресій РФ проти України і світової демократії. Росія побудувала цілісну дієву систему не лише впливу, а цілковитого занурення певних територій і навіть держав (частини України як приклад) в потрібне їй комунікаційне середовище, де створюється інша публічна реальність, і де формуються вигідні Кремлю світоглядні позиції. При цьому цілодобово залучається потоковий контент, який за потреби масштабується на весь світ.
Щоб нейтралізувати такі дії РФ необхідна креативна, побудована на принципах соціолінгвістичного, історико-ментального та контентно-смислового розуміння наявних загроз безпекова візія української держави. Одним з елементів цієї системи-візії, який обстоюють фахівці громадської організації «Центр комунікаційно-контентної безпеки», є комунікаційно-контентна безпека держави.
У членів організації є значний практичний досвід активної точкової протидії агресору, нинішній Російській Федерації, у національному та глобальному інформаційних просторах. В активі також є кейси реалізації проєктів в освітній та науково-прикладній сфері безпеково-оборонного сегмента держави, напрацювання пропозицій для державних структур, які працюють над цією тематикою.
Як стверджують фахівці «Центра комунікаційно-контентної безпеки», однією з найголовніших відмінностей цієї організацій від інших, що також займаються аналогічною тематикою й докладають зусиль в інформаційній боротьбі з агресором, є авторська методологічна база контекстного аналізу інформаційних резонансів (КАІР) сегментованого національного простору країни: «Ми майже не застосовуємо традиційний моніторинг інформаційного простору, оскільки він дає відповіді лише на проблематику вчорашнього дня. Іншими словами, традиційний моніторинг фіксує події, що вже відбулися, тож ним зазвичай виробляється політика навздогін минулим ситуаціям. Це як йти вперед із головою, оберненою назад».
У сучасних умовах глобальних динамік та наддинамік розвитку всіх аспектів повсякденного життя (насамперед політичних, дипломатичних, соціальних), ключові ситуації потребують невідкладних рішень. На їхнє ухвалення інколи є хвилини, якщо ж йдеться про години, то це вже розкіш для того, щоб не лише погодити рішення, а й відпрацювати певний технологічний сценарій.
Тому «Центр комунікаційно-контентної безпеки» пропонує експертизи аналізу сучасних станів інформаційного простору, які дозволяють прогнозувати комунікаційну перспективу. Такий аналіз дозволяє знаходити час для оптимізації превентивних заходів у разі виникнення негативної ситуації та розробляти не лише сценарні, а й ситуативно-версійні рішення на випередження розвитку подій.
Ухвалення сучасних оптимальних рішень має базуватися на масштабованій сервісній прогнозній аналітиці, в якій взято до уваги багатофакторність самої ситуації і поліваріантність її розвитку. Таку можливість дає потоковий аналіз динамічних процесів у режимі онлайн. Він проводиться за відповідним технологічним алгоритмом (експертизою), який досліджує негативи публічного простору в потоковому процесі і бачить їхні різні форми існування та види трансформації:
- виклик (зародження негативу, це фаза найбільших управлінських можливостей для нейтралізації для випереджувальних дій);
- ризик (формування певної закономірності в публічному просторі, яку наразі не бачать корпоративні партнери чи противники та громадськість),
- загроза (це вже напад, тобто стан активної дії негативу, в якому відбуваються незворотні процеси).
Потоковий аналіз сучасних динамічних процесів можливий у повному обсязі лише за умови функціонування адекватного аналітичного сервісу в національних та наднаціональних масштабах плюс світове українство.
Названі складові в цьому випадку є презентаційним елементом такого сервісу. Він дозволяє отримувати контекстні індикатори для формування стратегічного бачення особистісних та корпоративних проблем у більшості ситуативних процесів, які відбуваються в публічному просторі, і застосовувати комплекс випереджувального реагування (нейтралізації) на визначеному рівні.
***
Повторимося: протидіяти ворогу в інформаційній війні треба вже тут і зараз. Відкладення розв’язання цих проблем – як на глобальному, так і на локальному рівні – означатиме, що Росія й надалі може безкарно й ефективно використовувати інформаційну зброю для просування потрібних їй ідей та настроїв на міжнародній арені, як це сталося на конференції в Мюнхені. А з кожним разом такі поразки будуть завдавати все більшої шкоди Україні, чого допустити аж ніяк не можна.
Валерій СКРИПНЮК,
спеціально для Defense Express
Читайте також: Адмірал Воронченко: Росія прагне домінувати в Чорному морі
