У попередніх серіях цієї розмови з Віталієм Немілостівим йшлося про те, як вижити нашому ОПК та окремо кожному підприємству в складні воєнні часи – говорили про ДОЗ, гроші та чому в Україні немає "Сапсана" та іншої потужної зброї. Наостанок поговоримо про "ленд-ліз" та те, як Україна може використати його для відновлення своєї оборонної промисловості.
– США вперше з часів Другої світової війни запустило механізм "ленд-лізу" – очікується, що кількість та якість зброї, яка постачається, збільшиться. Чи можемо ми починати думати про те, щоб використати формат "ленд-лізу" і для реанімації нашої оборонної промисловості?
– Ми не тільки можемо, ми повинні й, ба більше, давно про це думаємо. Ще до активної фази ми на рівні "Федерації роботодавців України" розробили документ, в якому чітко показали галузі та проєкти, які дозволять країні якісно змінитися і наздогнати й перегнати східноєвропейських сусідів, а не відставати від них. Ми повинні думати про відновлення економіки України після перемоги над рашистами та використовувати для цього всі можливі способи.
Ці тези стосуються і безпосередньо оборонно-промислового комплексу України. У нас насправді з’явився неймовірний шанс відновити наш ОПК. Так чому б їм не скористатися? Разом з тим, зауважу, що умовний "план Маршалла" для України має бути вигідним для наших партнерів.
Для цього у нас є низка переваг. Передусім – величезні запаси різних ресурсів. Якщо, наприклад, порівнювати Україну з Німеччиною, то в них немає й п’ятидесятої частини тих ресурсів, які є в нас. Це, до речі, й було причиною і Першої, і Другої світових воєн – Німеччина хотіла мати більше ресурсів.
У нас ці ресурси є, і є ринок, який може зацікавити закордонні корпорації. І якщо ми все зробимо правильно, то вже через років 10-20 будемо жити в зовсім іншій країні. Цим, звичайно, треба займатися, але хто буде це робити? Де ті фахівці в Міністерстві економіки чи в тому ж "Укроборонпромі", які сьогодні відповідають за цей напрямок роботи?
– Отже, якщо говорити саме про оборонну промисловість, то знову повертаємося до того, що нам потрібні люди, які зможуть "повернути" рейки "ленд-лізу" в потрібний для Українського ОПК бік і, фактично, зможуть побудувати оборонну промисловість якісно нового рівня?
– Саме так. Це насправді давно треба було зробити. Ви маєте пам’ятати, що ще у 2008 році була прийнята п’ятирічна програма реформування та розвитку ОПК. Саме тоді ми знайшли відповіді на питання про те, що ж робити з нашими оборонними підприємствами.
У той час ми прийшли до того, що ті підприємства, які можуть виконувати ДОЗ – нехай держава завантажить їх хоча б на 50-60% – їх чіпати не треба. Там, де ДОЗу немає – приватизувати. Той же "Завод ім. В. О. Малишева" треба було ще на початку 2000-х продати, коли Rheinmetall пропонував його купити, а не робити з себе розумників.
Загалом державі треба було залишити заводи спецхімії, вибухових речовин, радіолокації, ракетобудування, боєприпасної галузі й зняття та захисту інформації. Все інше – авіабудування, бронетанкове будування, залишки кораблебудування – корпоратизувати.
Ця наша програма була розроблена ще понад 10 років тому і коли ми на неї вийшли, наше міністерство швидко ліквідували й створили "Укроборонпром", в який скинули всі підприємства і поховали всі наші спроби "оживити" ОПК. Негайно треба скасовувати всі ті безглузді закони, ліквідовувати "Укроборонпром" та провести те, що було заплановано ще у 2008 році.
– Зрозуміло. Одразу хочу запитати – чи знайдемо ми реальних повноцінних партнерів в "оборонці" у рамках програми "ленд-лізу"?
– Все залежить від галузі. Там, де ми сильні, партнери самі до нас прийдуть. Там, де маємо слабкість – треба приваблювати досить простою умовою: "Приходьте до нас, ми робимо держзамовлення. Гарантуємо, що за десять років придбаємо ось таку кількість техніки, а далі виходьте на світовий ринок". Насправді для кожної галузі є свої інструменти на державному рівні. Весь світ через це пройшов, нічого нового вигадувати не потрібно.
– Чи є в нас запас психологічної міцності, щоб нав’язування зарубіжних зразків ОВТ, які зараз йдуть до нас, не перетворилися на вал, під який ми прогнемося? Наша оборонна промисловість буде загнана в кут на фоні чужих пропозицій…
– Цікаве запитання, на яке в мене є одна історія. Коли декілька років тому Сенат США прийняв рішення виділити Ізраїлю близько 20 млрд доларів військової допомоги у вигляді постачання готової продукції, Ізраїль сказав, що все це йому не потрібно.
Здивованим американцям пояснили, що такий обсяг імпорту просто вб’є їхні конкурентоздатні компанії, причому як на світовому ринку, так і всередині країни. Втім, оскільки рішення вже було офіційно прийнято, Ізраїль запропонував такий вихід із ситуації: подарувати йому техніки на 20 млрд, однак взяти на себе зобов’язання купити на ту ж суму ОВТ в ізраїльських компаній. І американці погодилися на такі умови.
– Хто в нас сьогодні може бути такою силою?
– Наразі це Збройні Сили України та безпосередньо Верховний Головнокомандувач – Президент України Володимир Зеленський, який на рівних почав розмовляти з лідерами світу. Він наразі відстоює правильну позицію: сьогодні Україна захищає всю Європу та ідеали цивілізованого світу, тому перестаньте ставитися до нас, як до слабкої країни.
Сьогодні Президент України – це людина, яка має право говорити відкрито, критикувати та пропонувати рішення – так, як це роблять лідери серйозних країн. Збройні Сили та народ України повернули нам суб’єктивність, тому маємо право говорити з позиції сили.
