Міністерство закордонних справ нині активно допомагає нашим оборонним компаніям, аби розблокувати виконання контрактів на постачання комплектуючих до України.
Як не дивно, такі гальмування відбуваються з боку німецьких та американських постачальників. Про окремі приклади таких історій і чому Україні треба неодмінно розвивати власну оборонну промисловість - у другій частині розмови головного редактора Defense Experss Сергія Згурця з керівником компанії "Атлон Авіа" Артемом В'юнником.
Читайте також: Випробування вогнем, або безпілотники "Фурія" у боях з ворогом. Частина 1
Компонентна залежність та війна як критерій істини
- Чи вплинула війна на відносини з закордонними замовниками, які постачають комплектуючі до ваших виробів?
- Попри розмови про війну Росії проти України і загальноєвропейську стурбованість і підтримку, деякі дуже цікаві речі відбуваються, коли йдеться про закупки досить важливих, майже критичних комплектуючих - ті постачальники, які раніше завжди нам їх без проблем продавали, почали відмовляти у таких поставках. Але ми ведемо переговори і, скажу так, маємо успіхи.
Величезну допомогу у продавлюванні таких несподіваних "тромбів" нам надає МЗС і посольства України в країнах, де розташовані деякі постачальники. Наприклад, з початком війни в України німецька компанія-постачальник електричних моторів, якими оснащуються наші серійні літаки, несподівано відмовила нам у поставці. Але завдяки особистому втручанню посла України в Німеччині власник німецької компанії пішов нам на зустріч, за що ми йому дуже вдячні.
Як не дивно, схожі ситуації спостерігаються і з американськими компаніями. І знову ж таки, посольство України у США долучилось до розв'язання цих питань і у підсумку маємо успішні для нас кейси.
- Але цикл виробництва, як завжди, обмежений постачанням комплектуючих. І зразки раніше, ніж за 2-3 місяці зазвичай отримати вкрай складно.
- На сьогодні це вже значно менший термін, тому що вже пройшов місяць і ми не сиділи, склавши руки. Закупівлі вже проведені, багато комплектуючих у наявності, решта доїжджає. Я думаю, що вже скоро наші підрозділи будуть активно поповнюватись новими зразками.
- Крім компонентів, які постачаються з інших країн, є і ті, що ви робите самостійно. Зокрема, батареї до безпілотних комплексів, які з одного боку є витратним, а з іншого – вкрай необхідним елементом. Як з цим? Бо чув, що батарей не вистачає і що компанія начебто повільно їх виготовляє.
- Швидкість виготовлення тих чи інших комплектуючих насамперед пов’язана з наявністю компонентів, з яких вони виготовляються. В якийсь період ми, на жаль, не мали з чого їх виготовляти.
Але на сьогодні вже відвантажена у Збройні Сили досить велика кількість батарей за контрактом, який був дуже оперативно укладений з озброєнням Генерального штабу.
В принципі, ці батареї вже у військах і вже працюють. Ми плануємо найближчим часом зробити ще одну велику поставку. Я вважаю, що це питання на сьогодні вже вирішено.
- Чи були випадки використання на ваших літаках некондиційних компонентів, зокрема, тих же батарей, за ініціативи розрахунків у військових частинах?
- Є такі випадки. На жаль, не завжди волонтерська ініціатива, пов'язана з поставками тих чи інших дефіцитних компонентів, але без знання технічних нюансів, призводить до позитивних випадків.
Наприклад, є приклади, коли наші безпілотники виходили з ладу через застосування батарей, кустарно зроблених якимись людьми, і ці батареї за своїми характеристиками не відповідали вимогам, потрібним для роботи комплексу.
На тлі цього мені дуже б хотілося, щоб зусилля для допомоги армії були направлені в напрямки, де мінімізовано втручання у технічні чи конструктивні особливості зразка техніки, за якість і надійність яких відповідають розробники.
- Окрім розвитку "Фурії", одним з гучних проєктів, який розвивала компанія "Атлон Авіа", це був вкрай зараз потрібний ударний баражуючий боєприпас "Грім". Що з цим проєктом відбувається зараз?
- Проєкт у роботі. Є певна трансформація розробки. У перші тижні, звісно, він відійшов на другий план, тому що всі переживали стрес, переосмислення себе у часі та просторі. І, звісно, на той період ми думали, чи будем можливість ним займатись взагалі. Але дуже швидко зрозуміли, що він має жити і ми повинні прискорити цю розробку.
Тому сьогодні ми переосмислили комплекс "Грім" у бік максимального спрощення. Але, звісно він має зберегти свою ефективність.
Зараз, зокрема, ми переглянули спосіб запуску. Це буде запуск з пневматичної катапульти. Працюємо також над бойовою частиною, ми відкинули досить складні речі, які потребують доопрацювання і намагаємся найближчим часом вийти на випробування цього комплексу.
На західну зброю сподівайся, але дбай про свою...
- Ви, як директор, прийняли особисте рішення про перебазування колективу та потужностей компанії у інше місце. Чи була якась координація у цьому процесі, наприклад, з тим же Мінстратегпромом чи будь-яка допомога з боку держави?
- На жаль, ні. Але, чесно кажучи, мені не потрібна допомога Мінстратегпрому для того, щоб найняти десять машин для перевезення устаткування і для того, щоб взяти в оренду приміщення у якомусь місті.
Наша компанія повністю перевезла всіх своїх співробітників. Практично всіх. За виключенням декількох наших людей, які вступили до лав Збройних Сил, і приймають безпосередньо участь у бойових діях. Решта спеціалістів з сім’ями перебазувалися в інше місто і приступили до роботи.
Мені здається, що ця ситуація вкотре була показовою у частині побудови відносин між державою і приватним підприємством. Приватне підприємство не очікує допомоги, приватне підприємство повністю самостійне, воно може вирішувати, де і як йому розміщуватись і здатне самостійно розв'язувати ці питання.
Ми абсолютно можемо впоратися самі, але за умови, що є контракт з замовником. Тим же Міністерством оборони. Тоді це має сенс. Якщо немає замовлення - то це вже глухий кут.
- Чи є проблеми зі збереженням ключових робітників компанії з огляду на військовий стан і призовний вік?
- Ризики вибування окремих носіїв компетенцій, звісно, є. Але тут директорам слід завчасно потурбуватись за свій персонал, який виконує контракти в інтересах тих же Збройних Сил. Є постанова Кабінету міністрів #194 , яка встановлює порядок бронювання працівників підприємств, які залучені до роботи у сфері критичної інфраструктури, працюють на підприємствах ОПК.
Тож ж ми встановленим порядком подали списки по підприємству. Міноборони, спираючись на наші документи, звернулося до Міністерства економіки з відповідною заявою. Міністерство економіки видало наказ про бронювання працівників. Процедура абсолютно проста, зрозуміла, якщо не зважати на довгий час ухвалення необхідних документів.
В той же час є досить незрозуміла річ – існує якийсь перелік "дефіцитних" військових спеціальностей, які не бронюються. Це дивна ситуація. Незважаючи на військову спеціальність, високоваліфіковані фахівці, задіяні у виконанні державних оборонних контрактів, мають працювати на підприємствах.
Особливо це стосується невеликих підприємств, де часом важливу функцію виконує одна конкретна людина, яку замінити просто неможливо. Отже, гадаю бронювання повинне відбуватись без будь-яких застережень "окрім дефіцитних спеціальностей".
- Ми всі хочемо здобути перемогу над ворогом швидко, але є і ризики втягування у достатньо тривалу затяжну війну. Але і те, що вже відбулося – з руйнацію частини наших потужностей, значно більшими потребами у новій зброї – все це вимагає і створення нового формату взаємовідносин між Збройними Силами та оборонною промисловістю.
Які на сьогодні ключові орієнтири ви бачите, аби зберегти вітчизняну "оборонку" і дати поштовх для її розвитку в цих непростих умовах?
- Мені здається, всі вже зрозуміли одну просту річ. Тепер і надалі наша оборонна промисловість – це є і фундамент обороноздатності і держави, і Збройних сил. Тому що без постачання озброєння і військової техніки, без ремонтів цих арсеналів армія не є боєздатною. Про таку необхідність і потребу ми говорили вже не раз, навіть у недавні попередні роки. Але на сьогодні вже абсолютно очевидно, що треба зробити ставку на вітчизняного виробника.
Звісно, варто сподіватись на допомогу від наших західних і не тільки західних партнерів. Ми їм за це вдячні. Але на тлі втрачених життях цивільних людей і наших захисників бачимо, що потрібна допомога не завжди приходить вчасно, і не завжди у тому обсязі, як це нам потрібно.
Це дуже прикро, бо велика кількість озброєння, яке ми очікуємо чи просимо нам надати, абсолютно могла бути вироблена в Україні. Для цього був і є науковий, і виробничий потенціал. Мені здається, що тепер нашому Міноборони, як найбільшому споживачу і замовнику, треба чітко сформулювати і озвучити свою позицію щодо вітчизняного ОПК.
Вона має бути такою: саме вітчизняний ОПК є основним постачальником зброї та військової техніки для ЗСУ. Це у стратегічному плані. А у тактичному плані, для того, щоб зберегти промисловість, зараз треба просто давати замовлення і ставити вимоги. Власне, це єдине, що треба для промисловості, щоб розвиватись і давати все, що необхідно ЗСУ.
Читайте також: Повітряні Сили України збили рекордну кількість крилатих ракет росіян
