Українські компанії вже виходять на ринок оборонних контрактів міністерства оборони США, про що свідчить конкурс Drone Dominance Program, в якому брало участь одразу дві українські компанії, одна з яких, Ukrainian Defense Drones Tech Corp, пройшла до другого етапу та отримала перше замовлення на 2000 дронів. А також початок серійного виробництва копії українського Magura V7 американською компанією Red Cat.
Але враження, що у США розстилають перед українськими зброярами червоні доріжки дещо не відповідає реальності. У реальності мова йде про доволі драконівські умови співпраці, які у США торкаються будь-якої іноземної компанії, що захоче отримати замовлення від американського оборонного відомства.
Читайте також: Іспанія буде літати на 45-річних AV-8B Harrier, щоб не втратити авіаносець за пів мільярда євро, потрапивши у пастку F-35B
Зокрема, почати можливо з того, що для участі в більшості оборонних контрактів із міноборони США необхідно бути американською компанією. Тому стартувати треба зі створення юридичної особи у США, яка повинна пройти цілий ряд бюрократичних процедур щоб отримати право взяти участь у будь-яких урядових оборонних контрактах.
Наприклад, компанія має отримати ідентифікатори UEI (Unique Entity Identifier) та CAGE (Commercial and Government Entity). Подати форму щодо іноземної участі у компанії (Certificate Pertaining to Foreign Interests) до DCSA. Пройти реєстрацію як виробник оборонної продукції, довести невикористання забороненого китайського обладнання та ризиків у кібербезпеці. А також відповідати вимогам щодо допуску до секретної інформації.
Чим більша частка іноземних осіб, тим складніше проходити ці бюрократичні процедури. Наприклад, 100% іноземна власність означає, що час на отримання всіх дозволів буде вимірюватись у роках, при цьому DCSA з великою ймовірністю не погодить доступ до контрактів, що передбачають роботу із секретною інформацією.
Дещо більше шансів з’являється, але все одно мова йде про рік-півтора, якщо компанія матиме американських співвласників. У випадку, коли більша частка компанії належать іноземцям, для неї зазвичай застосовується режим SSA (Special Security Agreement). У неї контроль за роботою із секретними програмами здійснюють незалежні директори з американським громадянством, а іноземні власники не мають доступу до секретної інформації.
Якщо частка іноземної власності у компанії складає менше половини, то діє режим SCA (Security Control Agreement), компанію офіційно очолює громадянин США, а іноземці не мають доступу до секретної інформації, оформлення юридичної особи стає можливим за кілька місяців. Єдиний варіант, коли компанія не має додаткових бюрократичних проблем через іноземну власність - коли вона становить менше 5%.
Тобто якщо українські компанії націляться на американські оборонні урядові контракти, то їм треба бути готовими до того, що право підпису та ведення листування з міноборони США їм може не належати. Також для проходження урядового контролю щодо заборони використання китайських компонентів необхідно буде, як мінімум частково, розкрити технічну документацію. Також на території США має бути розгорнуте виробництво, створені нові робочі місця тощо.
Зрештою не варто забувати про те, що у США називається лобізмом. Саме тому іноземні оборонні компанії часом навіть не намагаються самостійно заходити на американський ринок, а роблять це через співпрацю з великими гравцями.
Наприклад, норвезький Kongsberg для продажу своєї протикорабельної ракети NSM у США увійшов у тісне співробітництво із Raytheon. Роль американської компанії була саме у "просуванні" вже існуючої ракети у ролі озброєння кораблів класу LCS (Littoral Combat Ship) в обмін на отримання технологій, локалізацію та фінальне збирання на території США.
А от німецький оборонний гігант Rheinmetall у надії перемогти у конкурсі на заміну БМП Bradley, а також на постачання вантажівок поглинув американську компанію Loc Performance Products за 950 млн доларів. З усіма її дозволами та сертифікатами, а також виробничими можливостями.
Ще один дуже красномовний приклад - британський оборонний гігант BAE Systems. Він з 1990-х років міцно закріпився в ОПК США, скупивши низку оборонних компаній, включно із United Defense та Armor Holdings і тепер відповідає за САУ M109, БМП Bradley та БТР AMPV. Але діє якраз через дуже складний режим SSA (Special Security Agreement) з незалежним американським директоратом.
Тобто за будь-яких умов треба розуміти, що США створювали власний оборонно-промисловий комплекс на основі дуже потужного протекціонізму, а тому грати треба буде за американськими правилами.
Читайте також: Що у рашистів із Балтійським флотом, який Україна вже почала знищувати та скільки там ще "смачних" цілей
