ДК "Укроборонпром" опублікував доволі цікавий допис в якому повідомив, що веде розробку зброї, яка має стати найдовшою "рукою" з наявних наразі у ЗСУ вогневих засобів ураження.
"Дальність - 1000 км, вага бойової частини - 75 кг. Завершуємо розробку", - йдеться у дописі до якого прикладено фотографія частини озброєння, скоріш за все частини фюзеляжу.
Читайте також: Excalibur перервав "відпочинок" російського ЗРК, безпілотник зафіксував точний приліт по рашистах
Звісно за таким обмеженим фото доволі складно "гадати" що саме мається на увазі, але розмір бойової частини, дальність та, скоріш за все, фото саме фюзеляжу, наштовхують на думку, що це може бути дрон-камікадзе доволі великих розмірів.
Тобто оціночний розмах крила та вага мають становити, орієнтовно, понад 4 метрів, а злітна вага понад 200 кг. Питання викликає характерний паз, який можливо є зачепом для катапульти, або стартового ракетного прискорювача чи взагалі має інше призначення.
Водночас дальність у 1000 км, якщо мова йде саме про дальність ураження, а не дальність польоту, відкриває питання відносно засобів наведення. Якщо не брати до уваги виключно теоретичну можливість встановлення супутникового зв'язку, то така дальність не дає можливості реалізувати безпосередній канал керування.
В цих умовах найпростішим у реалізації буде звичайна супутникова навігація, яка дозволяє уражати стаціонарні об'єкти з заздалегідь відомими координатами. Але її точність не дає можливості уражати точкові військові об'єкти. Але питання точності історично компенсується масовістю, а у деяких випадках це взагалі є більш доцільним. Наприклад, коли мова йде про необхідність виведення з ладу аеродромів противника.
Складнішою, але значно кориснішою може бути можливість встановлення на дрон-камікадзе пасивної радіолокаційної головки самонаведення для ураження елементів ЗРК та оглядових РЛС противника.
Водночас високотехнологічні засоби наведення в автономному режимі вбачаються доволі коштовними для носія, вірогідність перехоплення якого доволі велика. Зокрема, умовну тепловізійну головку самонаведення з розпізнаванням обрисів значно ефективніше закласти у крилату стелс-ракету наземного базування, яка має значно більше шансів прориву ППО противника, ніж тихохідний дрон.
Але попри все, найголовнішим є питання завершення строків розробки та темпів серійного виробництва. Бо фактично основна перевага умовного Shahed-136 в тому, що РФ отримала та закупила значну кількість цих дронів-камікадзе. І використання такої зброї впирається в те, що одночасно запускається декілька десятків, з яких прориваються лише декілька одиниць.
Тобто мова не йде про створення одиничних зразків, а про необхідність масового виробництва сотень для досягнення відповідного ефекту та перенасичення канальності засобів ППО противника. Що своєю чергою ставить вимогу до вартості такого дрона-камікадзе, технологічних циклів виробництва та виробничих потужностей.
Читайте також: Атака іранськими дронами-камікадзе Shahed-136 по містах: реальні, перспективні та фантастичні засоби протидії
