Олег Семенович, Ви говорили на зустрічах, що в останній раз відвідували турецькі підприємства в 2005 році і тепер цікаво було б подивитися на зміни, які відбулися за ці роки. Поділіться, будь ласка, враженнями?
Вразило багато чого. Звичайно, в порівнянні з 2005 роком в Туреччині відбулися значні зміни. В країні організовано власне виробництво безпілотників, сучасних оптико-електронних систем, створене спільне виробництво вертольотів і багато іншого. Це результат колективного стратегічного мислення турецької влади. Державою було поставлено завдання - знайти фінансування для оборонного комплексу, і уряд ці завдання планомірно виконував і намагався дотримуватися прийнятих планів та проектів.
Читайте також: Олег Уруський відвідав виробництво компанії Baykar (фото)
Промислове виробництво в Туреччині сьогодні відрізняється високим рівнем автоматизації, в порівнянні з напівмануфактурним ще 15 років тому. За багатьма напрямками впроваджені та освоєні сучасні технологічні процеси, які не поступаються тим, що реалізовані в передових країнах світу. Поряд з цим, турки прагнуть максимально одомашнювати виробництво та інтенсивно шукають в усьому світі і запозичують сучасні технології, яких бракує в країні.
Особливо вражає турецька працьовитість і прагнення до створення власного виробництва.
Турецька модель, зокрема, здійснення управління в оборонній галузі, може частково лягти в основну нової української моделі. Чи є вже ідея, що саме хочемо втілити у себе, а що з турецького досвіду точно застосовувати не станемо?
Є багато речей, які варто було б запозичити. Так, в Туреччині втілена ідея оборонного виробництва, де, як державні, так і приватні підприємства, мають рівні права та можливості. Крім того, передбачено створення під контролем влади спільних підприємств з іноземним капіталом та технологіями. Залучення іноземних інвестицій дозволяє не тільки збільшити фінансові вкладення в дану галузь, а й так само залучити ексклюзивні технології, які належать іноземній компанії. Дана політика по-східному тонка, однак, в той же час, по-європейськи прагматична. І вона дає свої плоди.
Крім того, в Туреччині приватний сектор інвестує в наукомісткі та сучасні види озброєння. При цьому демонструється максимальний результат при мінімальних капітальних вкладеннях. Створюються нові конкурентоспроможні зразки. Наприклад, ті самі безпілотники.
Ще один важливий момент. Турки поступово нарощували свої технологічні можливості. При цьому починали із серійного виробництво окремих компонентів до відомих на весь світ зразків озброєння і поступово переходили до самостійного створення готових виробів. Це торкається широкого спектру продукції. Одним із свіжих прикладів є участь у виробництві запасних частин до американського винищувача F-35, що правда американці відмовилися від їх закупівлі через контракт Туреччини з Росією щодо ЗРС С-400.
Тим не менш, Україні теж варто поборотися за ринок запасних частин в світі, адже для цього є достатньо і наукового, і виробничого потенціалу. Є колосальний досвід у сферах літакобудування, кораблебудування, виробництва бронетехніки та засобів радіолокації, модернізації озброєння колишнього радянського союзу. Потрапивши в світовий ланцюжок виробників ми зможе відкрити для себе широкі можливості, які у підсумку сприятимуть розвитку власної технологічної бази і самостійного створення сучасних зразків ОВТ, що відповідатиме світовим стандартам.
Ще одна річ, яку також варто було б реалізувати в Україні, - це створення спільних центрів з ремонту озброєння в тих країнах, які його використовують.
Після зустрічі з Президентом Туреччини ви сказали, що рівень відносин дозволяє говорити про створення стратегічного альянсу в оборонній галузі. Про що саме йде мова? Про спільні підприємства, асоціації (або як в Туреччині називають "кластери") окремих підприємств?
Загалом потенційний спектр взаємодії українських та турецьких підприємств є достатньо широким. Поки першим кроком є можливе створення спільних підприємств або співпраця окремих компаній наших країн, в авіабудуванні, виробництві бронетехніки, ракетобудуванні, радіоелектронній боротьбі, приладобудуванні (оптико-електроніка) та двигунобудуванні. Тут ми бачимо спільний інтерес в обох країнах, адже є можливості взаємодоповнювати один одного при створенні сучасних зразків ОВТ.
Це буде паритетне партнерство і чи будуть передаватися технології?
Про передачу технологій питання не стоїть. Йдеться про виробництво спільного продукту, який буде складатися з компонентів, які можуть бути зроблені частково в Україні, частково в Туреччині. Для прикладу: ми можемо випускати двигуни для безпілотника, а вони - шасі. Для мінімізації витрат та в подальшому конкурентоспроможності готового продукту, логічним продовженням співпраці є створення спільного підприємства. Питання лише про розміщення виробництва.
Сьогодні Україна має низку переваг для розгортання окремих виробництв на своїй території, яке ми максимально будемо використовувати (наукова база, кваліфікований і недорогий трудовий ресурс).
Вже успішно реалізується проект стосовно двигунів виробництва ДП "Івченко-Прогрес", які тут ставлять на БПЛА Akıncı. Які наступні спільні кроки в авіабудуванні?
Є низка цікавих напрямків взаємодії між Україною та Туреччиною в авіаційній галузі. Серед перспективних - це взаємодія в сегменті створення ударного безпілотного винищувача. Це може бути великий проект в якому є взаємний інтерес. Безпілотний літак-винищувач може отримати доопрацьований український турбореактивні двигун.
Свого часу МВС Туреччини цікавилося літаком Ан-178. Програмою візиту було заплановано зустріч з міністром внутрішніх справ Туреччини Сулейманом Сойлу, але її відмінили. Чи це означає, що цей проект більше не цікавий Туреччині?
Напрочуд, ні. Тема з Ан-178 не закрита. Дещо змінився формат взаємодії. Турецька сторона досі зацікавлена в наших літаках. Наразі ми обговорюємо можливість подальшого співробітництва за даним напрямком, адже реалізація цього проекту відкриває непогані перспективи, як для вітчизняного виробника, так і для турецького споживача.
Питання стосовно розвитку української промисловості. На якому етапі процес створення Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України зараз?
Наразі тривають організаційні процеси, спрямовані на створення відповідного нормативно-правого врегулювання функціонування міністерства, відбувається процес формування штатів. Найближчим часом очікується прийняття положення про основні засади і пріоритети відомства. Тобто є певні бюрократичні процедури, які потрібно пройти. Важко сказати точно, коли всі питання будуть врегульовані, однак ми вживаємо всіх необхідних кроків, щоб все було здійснено в максимально стислі терміни.
Чи плануєте Ви системну роботу з представниками професійних асоціацій тих чи інших галузей?
Безумовно. В липні 2020 року в мене вже була низка зустрічей та робочих нарад за участю представників української промисловості, зокрема Українського союзу промисловців і підприємців, Ради Федерації роботодавців України, Торгово-промислової палати, Ліги оборонних підприємств та інших. Вже виконуються роботи щодо формування відповідного пакету необхідних заходів задля налагодження ефективного керування галузями. З боку представників промисловців України є підтримка та готовність до різноманітних перспективних проектів, які допоможуть у створенні робочих місць, залученні інвестицій і, в цілому, розвитку економіки. Загалом Міністерство відкрите до діалогу, як з державними, так і з приватними компаніями, асоціаціями та об’єднаннями виробників.
В окремих галузях виробництва Україна у спадок від Радянського Союзу отримала не тільки окремі технологічні напрацювання, але і відсутність гнучкості, розуміння світових процесів і вимог часу, принципів конкурентності в роботі, тощо. На Вашу думку, як можна без втрат перебудуватися на сучасний лад? Це більше про модернізацію виробництва або про зміну мислення?
Це скоріше про зміну підходів і створення інституційних структур управління промисловістю в цілому та окремими її галузями. Для формування інституцій в класичному розумінні необхідний час, а це на сьогодні для України найдорогоцінніший і непоправний ресурс. Час втрачати ми не можемо. Це, якщо тверезо оцінювати, те, що ми маємо, як в плані матеріально-технічної складової, так і в плані діючих систем управління, які зрозумілі тим, хто сьогодні працює і саме зараз створює продукт.
Як ви сказали, в деяких сферах ми маємо системи управління, які до сих пір зберігали недоліки командно-планової системи (відсутність гнучкості, розуміння світових процесів, тощо), проте пустивши процеси на самоплив, ми ризикуємо втратити працюючи інституції, не давши сформуватися новим, більш ефективним.
"Сучасний лад" настільки різноманітний в розрізі країн, підходів до управління, поєднання державного та приватного партнерства, тому варто говорити не про перебудову всієї системи, а про максимальне використання існуючих переваг нашої держави і зміні рудиментарних складових, на місці яких необхідно вирощувати ефективні інституціональні структури.
Олег Семенович, як ви можете коротко окреслити світові тенденції розвитку стратегічних галузей в цілому і окремих підприємств зокрема.
Зупинюсь на оборонній промисловості. На мій погляд можна виділити низку загальних тенденцій в даній галузі, а саме:
- отримання доходів від продажу (експорту) озброєння, як пріоритет розвитку виробництва;
- мінімізація витрат шляхом інвестування в нові типи озброєння та військової техніки, які демонструють свою ефективність;
- конкуренція на ринку "легкого" озброєння з "важкою" технікою. Наразі воно демонструє свою здатність вирішувати аналогічні завдання при мінімальних фінансових витратах;
- державна, в тому числі фінансова, підтримка власних виробників озброєння;
- нові підходи до залучення інвестицій.
Сьогодні держави багатьох країн поступово втрачають монополію на розробку і виробництво стратегічних озброєнь, допустивши до цих процесів приватні компанії. Нам всім добре відомий приклад американської SpaceX в космічній сфері. Приватники змогли більш ефективно використовувати як фінансовий ресурс, так і наукові дослідження. При цьому держави зберегли монополію жорсткого контролю як технологій, так і готової продукції, стежачи за поширенням і продажем озброєння.
За Вашими оцінками, яке місце України у світовій номенклатурі і до чого ми прагнемо?
Україна не має часу в ситуації, що склалася для того, щоб покладатися на майбутній прибуток від виробництв, створення яких займе кілька років, а вихід в прибуток роки. Основним напрямком сьогоднішнього дня повинна бути допомога існуючим промисловим виробництвам.
Знайти ринки збуту для тих товарів, які можуть бути зроблені сьогодні. Це стосується в першу чергу заволодіння ринків країн третього світу з метою підтримки нашого виробника (в тому числі і промисловця). Пошук ринків на яких наша сьогоднішня продукція є конкурентоспроможною. Це дозволить вижити промисловості в поточних, м'яко кажучи, непростих умовах.
Необхідно, використовуючи наші переваги (територіальні і економічні, ситуацію на ринку праці), максимально стимулювати створення виробництв на нашій території, починаючи з елементарної переробки сировини, і закінчуючи відновленням роботи підприємств, в тому числі, за рахунок державного замовлення. Це дозволить акумулювати ресурс для розвитку.
Варто створювати умови для організації виробництв і залучення інвесторів, як для нових спільних підприємств, так і розвитку наукомістких технологій. Це дозволить розвиватися і рости.
Необхідно відновити економічні зв'язки з країнами, які є традиційними ринками збуту продукції оборонно-промислового комплексу України, і були втрачені з різних причин, в т. ч. через тиск з боку конкурентів та організовані корупційні скандали навколо наших спецекспортеров. Загалом, з метою ефективного управління військовою та стратегічною промисловістю необхідно зменшити кількість діючих спецекспортерів, а також обмежити вплив на них з боку ДК "Укроборонпром".
На завершення. На Вашу думку, яке сьогодні місце України у світовій номенклатурі, та до чого ми врешті прагнемо?
Наша країна досі цікава на світовому ринку озброєння та військової техніки. В пергу чергу, це стосується виробництва бронетехніки, авіації, ракетного озброєння, протитанкових комплексів та радіолокаційних засобів. Щонайменше нам потрібно сконцентруватися на розвитку цих напрямків промислового виробництва. Свого часу Україна входила до п’ятірки експортерів ОВТ в світі. Пріоритетом має стати, як мінімум, відновлення своїх позицій.
Читайте також: Олег Уруський та представники Ліги оборонних підприємств обговорили шляхи подальшого розвитку українського ОПК
