Якщо зараз вести мову про далекобійне балістичне озброєння України, то окрім термінового виправлення ситуації з виробництвом твердого палива та самих двигунів для умовного "Сапсана", що означає фактичне створення нового високозахищеного підприємства за сучасними технологіями у глибокому тилу існує ще одне питання - яке саме паливо там виробляти.
Бо саме від його характеристик залежать габарити ракети, дальність та можливість нести корисне навантаження, включно з бойовою частиною. І в залежності від енергетики цього палива ракету у приблизно одних й тих самих габаритах може пролети 300, 500 чи навіть 1000 км.
Читайте також: Дрони-винищувачі X-Bat, які можуть бути цікаві Україні, отримають двигун як у F-15 і F-16
Цей матеріал є продовженням розповіді Зіновія Пака, доктора хімічних наук, професора та колишнього очільника науково-виоробничного об'єднання "Союз", розробника твердопаливних двигунів для балістичних ракет. Більше того, Зіновій Пак, який проживає у Словенії і вже два роки безрезультатно очікує на громадянство України, є автором твердого палива для "Тополя", Р-39, РТ-23 та інших ракет.
"У 1971-му році у СРСР відкрили АДНу (амоній дінітрамид) внаслідок вирішення задачі, яка була поставлена перед Інститутом органічної хімії Академії наук СРСР. Я взяв цю нову молекулу за основу і почав розробляти абсолютно новий клас ракетних палив. У США відкрили АДНу на 20 років пізніше, але зафіксували це міжнародним патентом, чого ми не змогли зробити. Бо ця розробка в СРСР була секретною. Проте на час відкриття американцями АДНи Радянський Союзу вже налагодив промислове виробництво ракетного палива на основі АДНи, а у складі РВСН вже були нові ракети", - розповів Зіновій Пак.
Нове тверде ракетне паливо виявилися більш енергетичним, ніж попередні рішення. Це дало можливість КБ "Південне" розробити нове покоління міжконтинентальних балістичних ракет і вирішити проблему технологічного відставання від США, яка стала пасткою для радянських амбіцій з огляду на "слабкість" попередніх видів ракетного палива. Новою ракетою з цим новим паливом стала триступенева твердопаливна РТ-23.
Вона більш відома у версії залізничного базування, що мала індекс 15Ж60, але була й шахтного - 15Ж61. Головний розробник ракети - КБ "Південне" (генеральний конструктор В. Уткін). Виробник - Павлоградський механічний завод. Ці ракети мали бойову массу 104,5 тони, боєголовку з 10 блоками окремого наведення кожен потужністю 55 кілотонн (кТ) і дальність стрільби до 10 100 км. Вони перебували на озброєнні з 1989-2003 роки.
Саме 46 ракет 15Ж61 шахтного базування були розміщені в Україні у складі 43-ї ракетної армії. Після ядерного роззброєння України розпочалась утилізація цих ракет. Перший та другий ступінь утилізували на Павлоградському хімзаводі шляхом гідророзмиву, а третій у РФ - випалюванням. Технологія вимивання для них була визнана неприйнятною з огляду на високу ймовірність вибуху.
Бо у паливі для третьої ступені МБР РТ-23, окрім окисника АДНи, було втілене ще одне хімічно-технологічне ноу-хау. Це поєднання АДНи і супергорючим гідридом алюмінію. Таке поєднання тривалий час вважалось неможливим. Низка наукових шкіл пробували використати гідрид алюмінію для палива, бо то з'являться абсолютно нові можливості, але це не вдавалося. Далі, пряма мова Зіновія Пака:
"Властивості гідриду алюмінію такі , що він надзвичайно швидко навіть при низьких температурах розкладається з виділенням водню, що неприпустимо для збереження монолітності двигуна напротязі тривалого зберігання на боєвому чергуванні ( 15-20 років). Всі прагнули, щоб гідрид алюмінію був стабільним. Щоб він не виділяв газів. А я пішов іншим шляхом. Чого його робити стабільним? Чому б цей газ не зв’язати і не перетворити в рідину? Це зняло б питання про стабільність гідриду алюмінію. І ми знайшли таку систему, таке рішення. Воно запатентоване, але закритим патентом СРСР, який зараз Росія не може застосувати на практиці через низку причин.
Переконаний: як поєднувати гідрид алюмінію, як забезпечити високу ефективність і енергетику - все це і далі залишається секретом і складністю для низки країн, які займаються розвиток балістичних ракет. Це стосується європейських країн. Так само це стосується Південної Кореї та Туреччини. Але це можна зробити спільними зусиллями. Де від наших партнерів - фінансування, промислове та вимірювальне устаткування, від нас - знання та рішення".
І зрештою необхідно розуміти, наразі у Європі балістичні ракети робить лише французький ArianeGroup, що відповідає за M51 підводного базування, яка була створена на основі напрацювань бокового твердопаливного прискорювача P241 космічного ракетоносія Ariane 5. Ці самі роботи будуть в основі балістичної ракети MBT на 2000 км яка з'явиться десь у наступному десятилітті. І дуже сумнівно, що Франція з кимось буде ділитися своїми знаннями та досвідом, а тим паче продавати критичні компоненти.
Це саме й з США, які на прохання постачання твердого палива від старих ATACMS для наших нових "Сапсанів" не дали позитивної відповіді навіть при Байдені. Тобто фраза про те, що тверде паливо для "Сапсана" може зробити лише Україна - це про єдиний можливий сценарій.
Галичанин Зіновій Пак, який розробив паливо для найкращих ракет РСРР, хоче отримати громадянство України і допомогти своїй Батьківщині стати сильнішою у протистоянні з РФ. "Щоб мати державний суверенітет - ми повинні перш за все забезпечити боєприпасний та ракетний суверенітет. Тоді будемо мати хоч якусь гарантію безпеки"
Читайте також: Німеччина виділила 490 млн євро на протидронові ракети SADM - в якому десятилітті вони з'являться у Бундесверу та ЗСУ
