Про це заявив начальник Генерального штабу ЗС України генерал Руслан Хомчак на підбитті підсумків діяльності війська у поточному році. Але чорт ховається в деталях. Тож далі саме про них.
Готуватись до наступу - звучить дійсно круто. Майже так само, як у резонансному інтерв’ю НГШ «Укрінформу», де генерал казав про те, що військова агресія з боку Росії не є першочерговою загрозою, бо вона – «в переліку «крайніх» варіантів, хоча і найбільш віддалених». Виглядало таке твердження певним дисонансом на тлі підготовки нового Оборонного огляду. Це документ, за розробку якого відповідає Міноборони і який вплине на уточнення Програми розвитку Збройних сил, Програми розвитку озброєння та військової техніки, Програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу.
Читайте також: Авіаційна промисловість України - на бриючому польоті …
У контексті Оборонного огляду фахівці МО та ГШ окреслили вісім найбільш ймовірних сценаріїв майбутнього, відповідно до яких і готуються способи протидії. У чотирьох з цих сценаріїв головна роль відводиться ЗС України, і ще в чотирьох (техногенні катастрофи і надзвичайні ситуації природного характеру тощо) - іншим міністерствам і відомствам сектора безпеки і оборони. Усі сценарії були проаналізовані в різних варіаціях: коли вони можуть бути реалізовані окремо або коли один сценарій є прелюдією для іншого. Для кожного сценарію визначена ймовірність і ступінь загрози.
Перший і найбільш ймовірний військовий сценарій - це збройний конфлікт всередині держави, який підтриманий ззовні. Другий за ймовірністю сценарій (і найбільш небезпечний) - повномасштабне застосування військової сили з боку Росії.
Він описується як такий, що передбачає прагнення ворога знищити військові і економічні потужності нашої країни. Причому зробити це у короткий проміжок часу, щоб мінімізувати опір України зсередини і отримання зовнішньої допомоги. Цей сценарій війни передбачає, що Україна спирається тільки на власні сили, захищається лише власними можливостями. Військова та військово-політична допомога Україні ззовні буде можлива тільки за умови, що ми будемо здійснювати активний опір, аби отримати час для можливої зовнішньої підтримки та допомоги. Можливої, але не більше…
За своє посадою Начальник Генерального штабу – хоче цього конкретна особа чи ні – це, власне, найбільший яструб країни. Він відповідає за те, як саме буде захищатися країна в найбільш несприятливих та критичних умовах. Тому в першу чергу він має опікуватися підготовкою оборони саме в гірших сценаріях, і не вважати їх «найбільш віддаленими».
Проте, здається, все встало на свої місця. Яструб повернувся на місце голуба. З наступного року армія буде настійливо вчитися веденню наступальних дій. Звісно, я теж за, але спочатку все таки треба прискорити роботу над виправленням помилок новітнього минулого. А саме:
- Для протидії існуючим загрозам Генеральним штабом ЗСУ було фактично обрано модель «роздування» того кістяка української армії, яка зберегла яскраво виражені риси радянської військової моделі побудови. Ставка зроблена на дешевий і масовий людський ресурс, зі збереженням усіх ризиків, пов’язаних з екстенсивним шляхом підвищення бойового потенціалу армії та оборонних можливостей країни.
- Підвищення боєздатності та мобільності частин і підрозділів ЗС України реалізовано шляхом збільшення різноманіття номенклатури озброєння та військової техніки радянського виробництва для покриття дефіциту арсеналів. Якщо порівнювати з ворогом, то розрив у їхніх якісних параметрах має тенденцію до зростання. В останні роки Росія прискорено оновлює арсенал звичайних засобів збройної боротьби. Так, на початок 2019 року загальна оснащеність російських збройних сил сучасними зразками озброєння і військової техніки (ОВТ) зросла до 61 % (у сухопутних військах – 48,3 %, у повітряно-космічних силах – 74 %, у військово-морському флоті – 62,3 %, у повітряно-десантних військах – 63,7 %).
У той же час у силах оборони України цей показник не перевищує 10 %. Основу їх технічного оснащення становлять зразки ОВТ 70-80 років минулого століття.
Російська агресія призупинила довготривалу стагнацію Збройних Сил та інших складових сил оборони України, у тому числі в питаннях оснащення ОВТ. За час війни більш ніж у 3 рази зросли обсяги фінансування Збройних Сил України, а витрати на розвиток ОВТ – майже у 9 разів. Однак, основні фінансові, матеріальні і виробничі ресурси у 2014 – 2019 роках були зосереджені на ремонті, відновлені боєздатності та частковій модернізації наявного озброєння і військової техніки.
Виробництво нових їх зразків здійснювалося в обмеженій кількості. Ситуація за низкою важливих проектів не просунулася і в 2019 р. Провали року – це виготовлення БТР-4, модернізація танків Т-64, постачання (чи, точніше, непостачання) у війська автоматизованої системи управління артпідрозділами «Оболонь», комплексів звукометричної розвідки «Положеніє-2», стан справ с новою артсистемою «Богдана», відновлення запасів артбоєприпасів великих калібрів та інших типів боєприпасів. Окрім броньованої складової, всі ці проекти-невдахи мали суттєво посилити вогневу потужність армії. Але поки не вийшло…
На цьому тлі позитив – настійливість професійної команди ДержККБ «Луч» у створенні високоточних систем озброєнь, які за певними зразками дійсно надходять до військ масово. Коли йдеться про ПТРК типу «Стугна» та «Корсар» – то у військах вже є більше 6 тис ракет до цих комплексів.
Кількість відновлених снарядів до РСЗО «Смерч» у версії «Вільха-Р» та нових «Вільх» вимірюється сотнями. Але їх треба більше, бо нині це єдина в армії довга ударна рука стримування ворога – на 70 км. Зараз чекаємо на «Нептун» - і на завершення державних випробувань, і на старт серії.
Тож домінуючий тренд поки такий: нові зразки озброєння українського виробництва надходять у обмеженій кількості. Це суттєво знижує спроможності наших сил оборони, обмежує можливості опанування ними нових форм і способів ведення збройної боротьби, у тому числі - з асиметричної протидії російській агресії
- Якщо кількість нових зразків озброєнь не є значною, то не можна вимагати від Генштабу нових підходів до застосування сил та засобів на полі бою. Такий аргумент доводилось чути, але я вважаю його хибним. Бо це, власне, виправдовує тупцювання на місті. За період 2014-2019 рр. Генеральний штаб ЗСУ не робив помітних спроб для вдосконалення організаційної структури як окремих підрозділів, так і загальновійськових формувань ЗС України з огляду на бойовий досвід та на можливості нових зразків озброєнь або техніки (які ті, що прийняті на озброєння, так і ті, що знаходяться в режимі дослідної експлуатації) для відпрацювання найбільш ефективних способів їх застосування.
Як приклад – вже згадані протитанкові комплекси «Корсар» та «Стугна-П» розробки ДержККБ «Луч» (з дальністю враження броньованих цілей на відстані 2 так 5 км відповідно). Розроблені, вони серійно виготовлялись на експорт, проте підрозділи української армії їх не застосовували у 2014-15 рр. через брак навичок. Про закуплений у Туреччині у 2019 р. безпілотний ударний комплекс «Барьяктар ТБ-2» з набором ракет навіть боюсь питати. Ну, хіба хтось буде воювати комплексом за $70 млн? Чи помиляюсь?
Також не було помітно особливої ініціативи з боку Генштабу до форсування розробки чи закупки озброєнь, техніки та систем, які потрібні війську з урахуванням тенденцій, що визначають домінування полі бою. Йдеться про трьох китів сучасного бою «зв’язок/автоматизація/РЄБ».
- Про зв’язок та РЄБ наведу шматок моєї розмови з однією з посадових осіб з Генерального штабу. Я питав, наскільки загрозливий російський РЄБ для тих радіостанцій, якими оснащена та буде оснащуватися українська армія. Далі відповідь: «У Росії сильний РЕБ і завжди треба розраховувати на найгіршій сценарій. Якщо буде організований наступ на вузькій смузі, наприклад, десять кілометрів, і росіяни поставлять хороші засоби радіоелектронної боротьби, то у нас у цій смузі ні один радіозасіб, окрім Harris і Aselsan, працювати не буде. Я вважаю, що по кількості стрибків у хвилину в форматі роботі у режимі ППРЧ і з огляду на застосовані у них алгоритмі, ці радіостанції, в принципі, здатні протистояти засобам РЕБ Російської Федерації».
Але ж у нас левова частина бойових частин на «Motorola»х. Як з ними? Відповідь не менш цікава, з огляду на роботу російських засобів РЕБ/РЕП під час бойових дій в зоні Дебальцеве: «Там у них було завчасно накопичене потужне угрупування засобів радіоелектронної боротьби. Наші переносні станції Motorola надійно діяли до 20 кілометрів, а автомобільні – до 40 км. І дальній зв’язок, і зв'язок з батальйонами був. Російські війська з власної глибини поставили перешкоди у певній смузі. З посиленням дій російського РЄБ дальність зв’язку почала падати. Переносні «Мотороли» почали працювати лише до 10, а автомобільні – до 20 км. Потім ворог ще збільшив потужність перешкод. “Додавили” до того, що трубка з трубкою працювала десь на кілометр, не більше».
Ну, сподіваюсь, що з часу Дебальцеве ми зробили висновки. І можемо провести навчання хоча б однієї БТГ Сухопутних військ з залученням систем РЄБ, аби довести, що надійність і непорушність зв’язку є, і керувати підрозділами можна не лише силою голосу та прапорцями. А якщо раптом ні, то що тоді?
- Автоматизація систем управління військами та зброєю – напрям, який вже не можна проігнорувати. Вже всі сучасні армії приділяють особливу увагу програмним, апаратним та сенсорним рішенням, які дозволяють скоротити цикл бойового управління, надати командирам різного рівня та підрозділам на полі бою можливості перебувати у стані «ситуаційної обізнаності». З чітким усвідомленням та фіксацією власного розміщення та завдань, місця та дій дружніх підрозділів, розташування та прогнозованих оцінок дій ворога.
Робить це і Росія. На тлі розробки, серійного виробництва та активного застосування в зонах бойових дій в Україні та Сирії нових систем радіоелектронної боротьби різного призначення, швидких темпів переоснащення військових частин армії РФ на західному напрямку цифровими системами зв’язку, в армії РФ є загрозлива для України тенденція, пов’язана зі значним вдосконаленням процесів автоматизації бойового управління на рівні бригад та армій, що безпосередньо дислоковані поблизу кордонів України. Особлива увага приділяється 1-й танковій армії.
Що робимо ми? Вперше 21-22 листопада 2019 р. Генеральний штаб Збройних Сил України продемонстрував стан робіт щодо створення та впровадження на озброєння ЗСУ автоматизованих систем управління, передусім, АС Центру оперативного управління («Дзвін-АС»), що також може застосовуватися і до рівня бригади включно, АС бойового управління («Ореанда ПС») та АС тактичної ланки управління («Простір»).
Завдяки цим системам можливості прийняття рішень та обробки даних при використанні автоматизації скорочуються з 40 до 1,5 хвилин. А якщо говорити про час реакції системи ППО, то він скорочується з десятків хвилин до кількох (!) секунд. Підтверджується висновок: автоматизація процесів повсякденної та бойової діяльності може підвищити бойові можливості військ (сил) на 15-20% і одночасно на 50% скоротити час, який витрачають органи управління на оперативне планування і доведення завдань до підлеглих. Але це стане реальністю, якщо всі проекти - «Дзвін-АС», «Ореанда ПС» та «Простір» - будуть масштабовані на всі рівні та частини, для яких вони вже розроблені («Дзвін-АС», «Ореанда ПС» ), або розробляються («Простір» ). Найближчий рік-два матимуть вирішальне значення.
Але на тлі нагальної потреби армії у таких системах стало відомо інше. Про замороження на невизначений термін робіт з продовження реалізації проектів створення єдиної автоматизованої системи ЗСУ. При цьому навіть вже виділені ресурси у розмірі кількох сотень мільйонів гривень з незрозумілих причин не використовуються.
- Заморожування коштів, які мають піти на розробки та закупівлі озброєнь, – окрема і несподівана тема.
На кінець 2019 року склалася надзвичайно тривожна ситуація з виконанням державного оборонного замовлення та завантаженням оборонних підприємств замовленнями. Попри наявність значного фінансового ресурсу, передбаченого для Міноборони для реалізації державних програм розвитку озброєння та військової техніки, з боку Міністерства оборони України відбувається фактичне блокування щодо використання коштів на ці потреби. Так, станом на кінець листопада 2019 року не використані значні кошти на розробку та закупівлю нових та модернізованих зразків озброєння.
Це створює загрозу для забезпечення ЗСУ необхідним озброєнням та технікою, спричиняє зупинку робіт на оборонних підприємствах, звільнення професійних кадрів, викликає руйнацію виробничих потужностей та зникнення професійних компетенцій вже в найближчій перспективі.
Така ситуація є наслідком відсутності у державі дієвої системи формування та прийняття рішень у сфері оборонно-промислового комплексу та реалізації держоборонзамовлення. Сьогоднішня та перспективна діяльність підприємств ОПК потребує ефективної системи управління для формування та реалізації необхідних рішень.
* * *
Після усього цього висновок такий: давайте все це тихенько та швидко зробимо, поправимо, накопичимо і тоді вже почнемо готуватися до наступу. Ну, звісно, якщо і Верховний Головнокомандувач думає так само…
Читайте також: Олександр Сирський про плани застосування автоматизованих систем управління військами
