На фоні неспроможності країн Євросоюзу поставити обіцяний один мільйон боєприпасів до України до березня 2024 року, з'явилась пропозиція їх докупити в інших країнах.
Нібито доволі простий крок, який нібито не вимагає роздумів відносно реалістичності. Але якраз й проблема в тому, що зараз просто так взяти й закупити снаряди може виявитись значною проблемою.
Читайте також: Де можна знайти танки для ЗСУ, "таємна" зброя для Білорусі з Китаю та інші новини тижня від Defense Express
Тому поки неофіційна пропозиція Чехії, про яку пише Politico з опорою на власні джерела, потребує уточнення. Тим більше, що мова йде про більш ніж значну партію з 450 тисяч боєприпасів. Які мають додатися до 524 тисяч, саме таку позначку ЄС зможе досягти у березні цього року після року оголошення плану на 1 мільйон.
Зокрема джерелами походження боєприпасів вже названі Південна Корея, Південно-Африканська Республіка та Туреччина. Відносно виробничих можливостей останньої то можливостям допомоги Туреччини присвячено окрему публікацію. Але до неї також можливо додати й наявні запаси, які розраховані на понад тисячу155-мм артилерійських систем у турецькій армії.
Щодо Південної Кореї, то її можливості постачання наразі не викликають сумнівів, при цьому, як з власних запасів, так й з виробництва. Зрештою у 2023 році Сеул погодився на кругові постачання сотень тисяч боєприпасів, які замінювали запаси США, а ті своєю чергою посилювали Збройні Сили України.
Щодо Південно-Африканської Республіки, то головним виробником артбоєприпасів у цій країні є Denel Munition, що й так належить німецькому Rheinmetall.
Тому фігурування цієї країни можливо здебільшого у ролі постачальника наявних на складах боєприпасів, кількість яких оцінити доволі важко. Але на початку 90-х у ПАР було близько сотні 55-мм артилерійських систем, з яких станом на зараз у строю залишилось вісім.
Але окрім наявності запасів чи виробництва у питанні озброєння важливу роль має політика. Бо Південна Корея поки не постачає до України боєприпаси на пряму, лише по круговому обміну й рішення щодо відправки навіть через ЄС снарядів до ЗСУ вимагає відповідного перегляду своєї політики Сеулом.
Аналогічного рішення відносно передачі частини запасів має зробити й Туреччина, бо наразі Анкара, як мінімум, не проти постачання снарядів нового виробництва до України за комерційними контрактами. Але зовсім інша мова - передача власних снарядів з запасів міністерства оборони. Таке саме рішення також має бути прийнято у Кейптауні.
А на питання наявності, можливостей та політичної волі у країнах-постачальниках накладається й політичне рішення у середині Євросоюзу. Бо, наприклад, Франція погодилась на план з виробництва боєприпасів для України на умовах того, що вони будуть вироблені у Європі. Тобто гроші мали бути вкладені у власні європейські виробничі можливості. Саме тому, через таку багатошаровість нібито простої проблеми "взяти та купити", й виникає питання щодо реалістичності її вирішення.
Читайте також: РФ тягне з дна затоплений крилатими ракетами корабель
