Основний бойовий танк "Оплот" буде замовлений для Збройних Сил України, про що офіційно повідомив Міністр оборони України Олексій Резніков. Ця заява була зроблена очільником оборонного відомства під час поїздки на Харківщину, зокрема й на військовий полігон, де танк здійснив заїзд та стрільби.
Й для воюючої країни, де питання наявності потужних бронетанкових сил із сучасною технікою, тим більше для України, яка має потужний науковий та виробничий базис саме у сфері бронетехніки, це рішення має величезне значення. А це означає, що до цього треба дійсно максимально уважно підходити, без рожевих окулярів. Особливо розуміючи, що цей проєкт - не короткострокова перспектива, а питання складу танкового парку ЗСУ й після Перемоги та взагалі обрису українського війська у перспективі 2030-х років.
Читайте також: Для нового шушпанцера з МТ-ЛБ рашисти "пограбували" пам'ятники з торпедними катерами 1939 року (відео)
Й якщо спрогнозувати вигляд танкової компоненти ЗСУ після Перемоги, то перше про що буде йти мова - це про "зоопарк", який у військовий час є абсолютно закономірним. Станом січень 2023 року у ЗСУ було 27 зразків танків та їх модернізацій (без урахування командирских версій, БРЕМ та інших машин на базі), наразі цей перелік збільшився до 31 поточних та 33 у короткостроковій перспективі.
Основу парку військового часу складають версії Т-64, які були у строю ЗСУ станом на 2021 рік, а також значна частина Т-72, українських, ставших трофеями, а також у значній кількості переданих союзниками. У порівнянні із ними кількість Т-80 та машин на його базі, навряд може їх перевищити. А у порівнянні із радянськими танками кількість Leopard 2, Challenger 2, а згодом й Abrams значно менша й загалом можливо говорити, орієнтовно у 130 цих машин, які вже передані, або мають посилити ЗСУ протягом цього року.
Й для України після Перемоги головним питанням відносно бронетанкового парку буде прийняття ключового рішення - що робити з радянськими машинами та їх модернізаціями, які будуть становити валову кількість. Звісно, скільки танків повинно бути у ЗСУ після Перемоги залежить від величезної кількості факторів й буде визначено науковим підходом, а не розумовими експериментами. Але можливо взяти за відправну точку Польщу, яка хоче мати у строю у 2030-х роках орієнтовно понад 800 машин, з яких абсолютною більшістю будуть ліцензійні версії K2PL.
Тобто, головне питання - якими мають бути ще, умовно, 700 танків у ЗСУ зразка 2030 року. Перший варіант - замовити західну машину. Але, наприклад, орієнтовний цінник на таку кількість Leopard 2A7, навіть не підіймаючи питання виробничих можливостей, буде складати, на прикладі останнього контракту для Норвегії, 18,6 мрлд доларів, що є абсолютною фантастикою.
Другий варіант - продовжувати експлуатацію радянської техніки, як найбільш економічний. Що це означає - потребу кардинальної модернізації сотень машин під нову башту із 120-мм натівською гарматою. А варіант, коли Україна добровільно йде шляхом експлуатації радянських калібрів, героїчно долаючи всі перепони, залишаємо для кошмарного сну здорового глузду. А наскільки проблемна така модернізація цілком продемонстрував "Ятаган".
Якщо коротко, то встановлення 120-мм гармати потребує нової башти, нова башта із нишою для снарядів створює тіньовий ефект над моторнотрансмісійним відділом радянських машин, що призводить до перегрівів, а більша вага башти впливає на ходову, яку також необхідно перероблювати. В результаті коло проблем замикається, й фактично замість модернізації виходить створення нового танка.
Третій варіант - все ж таки зробити те, що хотіли у ХКБМ ще у 80-х роках, розуміючи реальні можливості платформи Т-64 та всіх похідних від неї радянських машин. Тобто створити нове шасі. Ця задача значно складніша, більше того, може бути реалізована виключно за рахунок національної програми та акумуляції всіх сил. Й звісно не потребує самостійного пошуку виключно "свого особливого шляху", а кооперації із міжнародними партнерами та союзниками.
Бо, вже точно здається, що добровільний шлях ізоляції, коли у питанні оборонних проектів з 1991 року Україна рухалась під гаслом "зробимо все самі" й танк, й БМП, й винищувач, й ЗРК, показав його, як мінімум, хибність. А приклад, як створюється сучасне озброєння національним ОПК цілком демонструється по всьому світу, найближчі приклади - Польща та Туреччина, де всі оборонні проекти йдуть шляхом тісного міжнародного співробітництва, локалізації та поєднання рішень.
До якого варіанту з цих найближчий "Оплот"? Як танк, який є модернізацію Т-84, який у свою чергу є модернізацією Т-80УД, який є Т-80 з дизельним двигуном, а останній створений з Т-64? Питання риторичне.
Безперечно "Оплот" чудова машина, розроблена у 1990-2000-х роках й офіційно прийнята на озброєння ЗСУ у 2009 році. Й розробка виникла не просто так, а передбачала формування уніфікованого парку бронетехніки з Т-64БМ "Булат" та БМ "Оплот", що було пов'язано із логічним послідовним оновленням та заміною "Булатів" на нову машину. Рішення яке було прийнято понад 20 років.
Рішення на 2020 рік - "Краб" та "Бастіон", модернізації Т-64 та "Оплоту", про що було офіційно оголошено на рівні Міноборони України. Але, зараз, у 2023 році воюючої країни, цілком логічне питання - а чи є це рішення досі актуальним, особливо у перспективі 2030-х років?
Читайте також: Чудова ціль для Storm Shadow: у РФ заявили про скорий вступ у стрій трьох носіїв "Калібрів" побудованих у Керчі
