Наступного дня, після зустрічі Орбана з Путіним, Сійярто вже заявив про відміну вето на заяву послів Альянсу. Вочевидь, це була ситуаційна поступка Кремлю в обмін на вигідний контракт на постачання нафти. Раніше Сійярто звинувачував Україну в нібито «порушенні прав угорської спільноти» через прийняття освітнього закону та заявляв, що «Угорщина продовжить накладати вето на приєднання України до НАТО, поки вона не відновить права, які раніше надавалися національним меншинам». Також Угорщина скаржилася на Україну до ОБСЄ, ООН та Євросоюзу через новий закон про освіту, який, на думку Будапешта, обмежує права угорської меншини. Зазначені звинувачення є безпідставними, адже Венеціанська комісія, яка аналізувала новий український закон про освіту, не підтримала звинувачень Угорщини щодо утисків національних меншин. Отже, зазначений закон є тільки приводом для блокування Угорщиною процесу зближення нашої країни з НАТО. Кому це вигідно — є риторичним запитанням.
Ще один інформаційний привід заставив хвилюватися угорську опозицію напередодні візиту Путіна до Будапешта, а саме те, що Міжнародний інвестиційний банк (МІБ) офіційно завершив переведення своєї штаб-квартири до столиці Угорщини. Угорські опозиційні політики вже висловили побоювання, що це створить додаткові умови для розширення російського впливу в Центральній Європі і можливого збирання розвідувальних даних та назвали банк «загрозою національній безпеці» Угорщини і «шпигунським гніздом». З огляду на те, що Росія активно використовує дипломатичне прикриття для розвідувальної діяльності, ці побоювання не є безпідставними. У штаб-квартирі банку, створеного в Москві ще в 1970 р. з метою зміцнення зв’язків між країнами соціалістичного табору, працюватиме більш ніж 100 співробітників з широкими повноваженнями та дипломатичним імунітетом. За окремими його працівниками вже тягнеться шлейф історії співробітництва з розвідувальними органами. Зокрема, представник Угорщини в банку Імре Борош до 1990 р. працював на розвідку Угорської Народної Республіки, а голова правління банку Ніколай Косов заявив про наявність родинних зв’язків у російських спецслужбах.
Офіційний Будапешт запевняє, що переведення штаб-квартири МІБ з Москви до столиці Угорщини «принесе акціонерам, зокрема в Угорщині, позитивні результати і дасть гравцям угорської економіки додаткові нові можливості». Але деякі аналітики стверджують, що кредити банку можуть бути легко спрямовані на бізнес-союзників Орбана. Вплив Москви на Угорщину зріс після того, як після повернення до влади в 2010 р. Орбан прийняв рішення про політику «руху на Схід» щодо Росії, Туреччини та Китаю. На думку експертів, цьому посприяла допомога російських політтехнологів в організації виборів та протистояння Будапешта і Брюсселя. У 2014 р. Орбан підписав з Путіним кредитну угоду на 10 мільярдів євро на розширення єдиної в Угорщині атомної електростанції «Пакш-2», на південь від Будапешта. При цьому, обставини підписання угоди викликали її несприйняття в угорському суспільстві і за кордоном з огляду на те, що цій події не передувало публічне експертне обговорення, а урядові пропозиції були продавлені через законотворчий конвеєр парламенту без зайвого розголошення. Рішення з найважливішого питання, яке позначиться на житті кількох майбутніх поколінь, на європейському майбутньому країни, її зовнішній політиці і зобов’язаннях перед союзниками, було прийнято таємно.
Влітку 2019 р. Угорщина дозволила транзит російських військових транспортних засобів в Сербію, незважаючи на санкції Євросоюзу і блокування Румунією цього постачання через Дунай. У Брюсселі вже заявили про те, що всі члени Євросоюзу повинні нести відповідальність за реалізацію обмежувальних заходів. Проте, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан в черговий раз проігнорував правила ЄС. Протистояння Будапешта і Брюсселя триває вже довгий час і ризикує вилитися в обмеження фінансової допомоги Угорщині та санкції.
Російський президент у Будапешті розкрив головний секрет російсько-угорської дружби: Росія забезпечує близько 60 відсотків потреби Угорщини в нафті і близько 50 відсотків – у природному газі. Якраз під час путінського візиту «Лукойл», «Транснефть» і угорська компанія «MOL» підписали угоди, що дозволять збільшити експорт російської нафти в Угорщину трубопроводом «Дружба» до 2025 р. Путін підкреслив, що розглядає Угорщину «як одного з пріоритетних партнерів для розподілу поставок російського газу в Європу і за наявними на сьогоднішній день маршрутами, і за новими маршрутами, як північним, так і південним». Фактично Угорщина перетворилася на російського лобіста в Євросоюзі.
З чого складається підґрунтя таких відносин? Часткову відповідь на це запитання дає російський сайт pravda.ru в статті «Путина с Орбаном сближает нелюбовь к Украине»: «Хороші відносини Володимира Путіна з Віктором Орбаном тримаються на християнських цінностях, здоровому націоналізмі і неприйнятті нездорового націоналізму України».
Однак, це тільки видима частина підґрунтя двосторонніх відносин, а є ще й інша, яка складається здебільшого з конспірологічних версій. Так, за однією з версій, до створення партії «Фідес» були причетні спецслужби соціалістичної Угорщини. На підтримку цієї версії говорить досьє угорських спецслужб, опубліковане на початку 2000-х років, в якому наводяться дані про спостереження за нареченою В. Орбана – Аніко Леваї. З цих матеріалів випливає, що вона вже в 1986 р. говорила, що є членом «прихованої опозиції», і що в Угорщині, а також у державах Східної Європи готуються якісь «мирні революції», в результаті яких будуть змінюватися політичні системи в цих країнах. Там же згадуються її слова про те, що в Угорщині існує «секретна опозиційна партія» з підтримкою впливових фігур з оточення міністра внутрішніх справ. Її наречений (Віктор Орбан) – теж член цієї секретної організації, він може про все відкрито говорити, його недоторканність гарантована.
Починаючи з 2010 р., Орбан неодноразово бував у Росії і кілька разів зустрічав у Будапешті Володимира Путіна. Познайомилися вони ще раніше — коли політик, якого вже впевнено називали майбутнім прем’єр-міністром, відвідав з’їзд «Єдиної Росії» в Петербурзі в 2009 р. і вже на першій зустрічі пообіцяв Путіну, що контракт на модернізацію єдиної в Угорщині АЕС у м. Пакш отримає Росія. Угорський електронний ресурс Direkt36 у недавньому розслідуванні про зв’язки Віктора Орбана з Росією згадує про зустрічі людей з оточення угорського прем’єр-міністра з високопоставленими співробітниками ФСБ, пояснюючи, що силовики обов’язково курирують великі угоди за участю російських держкомпаній. У 2017 р. видання The Insider розповіло про зв’язки Орбана з російським і українським кримінальним авторитетом Семеном Могилевичем, який жив в Будапешті у 1990-х роках. За припущенням видання, у 1994 р. Віктор Орбан міг отримати від Могилевича валізу з мільйоном німецьких марок, а відеозапис про це міг зберегтися в Росії і використовуватися Володимиром Путіним для тиску на Орбана.
Росія активно спонсорує праві і популістські рухи Європи, створюючи в ЄС мережу союзників, які симпатизують Росії. І ключовим стратегічним плацдармом спонсорованих Росією акцій є Угорщина. Експерти нагадують, що угорський консерватор Віктор Орбан разом з італійськими і чеськими популістами веде кампанію за скасування санкцій, що накладені на Росію за анексію Криму і військову агресію в Україні. Угорські праві радикальні організації фінансуються Росією, щоб агресивно боротися проти НАТО і ЄС та породжувати конфронтацію з Україною. Російське розвідувальне співтовариство активно працює з такими організаціями як «Нова угорська гвардія», Молодіжний рух «Шістдесят чотири округи», «Армія хлопців», «Рух угорської самооборони» і «Вовки». Вони організовують вишкіл членів організацій, часто за участі російських військових як інструкторів або російських військових дипломатів, використовують активістів з цих угруповань для організації демонстрацій в російських інтересах, створення інформаційних приводів для активізації етнічних конфліктів на Закарпатті в Україні, а також рекрутують нових членів для військових операцій під керівництвом Росії на сході України, де останні беруть участь у бойових діях на боці проросійських бойовиків з метою «пов’язування на крові» і нібито створення «слов’янської солідарності».
В якості інформаційної складової протиборства використовується онлайн-портал новин hidfo.ru, який є ключовим ресурсом зв’язку проросійських сил в Угорщині. На сайті публікуються фейкові та пропагандистські повідомлення з Росії, які потім вкидаються в соціальні мережі. Однією з головних цілей нинішньої пропагандистської кампанії є ідеологічне формування у членів екстремістських організацій переконань, що російська анексія Криму створює прецедент для Угорщини і механізм повернення територій, насамперед Закарпатської області України, де 150 тисяч етнічних угорців становлять біля 12 відсотків населення регіону. Паралельно здійснюються заходи для просування угорських сепаратистських рухів у сусідніх країнах. Велика частина фінансування такої діяльності походить від олігархів, близьких до Володимира Путіна, таких як Костянтин Малофєєв, який має ділові інтереси в Угорщині. Важливим елементом стратегії Росії в Угорщині є розміщення в країні прокремлівського правого «Міжнародного руху», до діяльності якого залучаються проросійські екстремісти з інших країн Західної Європи. Російська політика в регіоні спрямована на те, щоб поставити під сумнів сучасні державні кордони і викликати територіальні конфлікти з метою створення зон нестабільності .
При цьому представники російської розвідки почувають себе в Угорщині досить комфортно. Адже якщо в інших європейських країнах, зокрема, Польщі, Болгарії та Чехії, згідно з повідомленнями в ЗМІ, періодично відбуваються затримання і депортації російських розвідників, які діяли під дипломатичним прикриттям, то в Угорщині подібного немає і поготів. Кілька років тому авторитетне угорське видання Index опублікувало інтерв’ю з колишнім співробітником угорської контррозвідки Ференцем Катрейном, який працював спочатку в угорському Управлінні національної безпеки, а потім в Бюро по захисту Конституції в період 2000-2013 рр. В цьому інтерв’ю Катрейн докладно розповідає про діяльність російських спецслужб і їх вплив на політику Угорщини, а також стверджує, що угорській контррозвідці з боку влади було суворо заборонено здійснювати будь-які заходи щодо запобігання діям російських спецслужб на території Угорщини. Це сталося після приходу в 2010 році на пост прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, який «пішов проросійським курсом» .
Опозиційні лідери Угорщини, зокрема Ференц Дюрчань, негативно реагують на зближення Росії та Угорщини: «Орбан дає Путіну можливість послабити Європу. Путін не зацікавлений в сильному Європейському союзі. Орбан — теж. Ось чому вони знайшли один одного. Росія — ледь передбачувана наддержава. Тисячі величезних проблем. Щоб прикрити їх, в разі необхідності, вони вбивають журналістів, садять в тюрму супротивників, окупують сусідні райони, підтримують роз’єднувальні рухи і відроджують російський націоналізм».
Наприкінці 1980-х років Орбан і його партія боролися за демократизацію Угорщини; тепер їх політика побудована на антиіммігрантській риториці і звинуваченні країн Заходу і особисто американського мільярдера Джорджа Сороса у втручанні у внутрішні справи. В Угорщині приймають закони про іноземних агентів, притискують незалежні засоби масової інформації, а противники Орбана вказують на тотальну корупцію в його оточенні. Угорщина перетворилася на одну з найбільш одіозних країн Європейського союзу, а Віктор Орбан — в головного серед європейських лідерів друга президента Росії Володимира Путіна.
Орбан будує в Угорщині, за його словами, «ілліберальну» державу за зразком таких країн з централізованим управлінням, як Росія, Китай і Сінгапур. В останні кілька років, як стверджують його опоненти всередині країни та за її межами, Орбан дав волю ксенофобії, яку інші країни Європи намагаються приборкати. Крім того, він взяв курс на зближення з Росією, налаштував проти себе європейських лідерів і продовжує наступати на громадянські свободи і насаджувати націоналізацію приватного бізнесу.
Партія Орбана, завоювавши на останніх виборах лише 45 відсотків голосів, отримала дві третини місць в парламенті. Це дозволило Орбану не тільки приймати закони, а й внести зміни в конституцію країни, через які була «ослаблена система стримувань і противаг влади тієї партії, яка має більшість у парламенті». За словами лідерів опозиції, партія Орбана створила систему, при якій у жодної опозиційної партії не залишається шансу коли-небудь знову прийти до влади. Насправді це вже не конституційна демократія. Це автократія, а не вільна країна. Вони придумали, як це зробити, але так, щоб зовні це виглядало як європейська демократія.
Як стверджує один із найвідоміших угорських економістів Янош Корнаї, «при Орбані Угорщина перейшла з групи демократичних держав в групу автократії». На сьогодні вважати Орбана диктатором – значить не розуміти природи ситуації, що склалася в Угорщині. Нинішня Угорщина має багатопартійну систему, опозиційні партії діють в країні на законних підставах, існує опозиційна преса. Політичні опоненти не піддаються масовим арештам, їх не намагаються фізично знищити. Проте Орбана не можна назвати і демократичним лідером, було б грубою помилкою вважати, що незважаючи на те, що час від часу він поступається демократичними принципами, в кінцевому рахунку він все одно залишається демократом. Неправильно думати, що Орбан копіює Путіна. Автократії будуються на різних історичних традиціях, виникають в різних внутрішньополітичних і міжнародних ситуаціях, особистості і устремління верховних лідерів автократії теж сильно різняться. Орбан нікого не наслідує, він особистість самостійна. Що, втім, не змінює того факту, що режими Путіна і Орбана належать до одного і того ж класу автократії .
Так само, як і в Росії, де суспільство послідовно стає авторитарним і в ньому збільшується кількість апологетів Сталіна, в Угорщині теж відчувається повернення до минулого — тільки не до попереднього режиму з його марксистсько-ленінською ідеологією, а до більш раннього минулого. Все більш відчутним стає повернення до офіційних ідей довоєнної Угорщини, хортистське минуле відроджується в самих різних формах.
Угорщина залишається членом НАТО і Європейського союзу, про наміри вийти з них ніхто офіційно досі не заявляв. Угорський уряд з радістю приймає від ЄС щедру фінансову допомогу. У той же час представники правлячої партії «Фідес» щоразу підтримують різноманітні декларації євроскептиків. Починаючи з 2010 р., лідери партії Орбана неодноразово демонстрували антиамериканські і антиєвропейські настрої, навіть порівнювали директиви, що надходили з Брюсселя з розпорядженнями Москви, які надходили в Будапешт до 1989 р.
За результатами дослідження європейського аналітичного центру European Council for Foreign Relation, зближення прем’єра Віктора Орбана з Росією, його критика санкцій і опортунізм у просуванні угорських економічних інтересів Росії створює великі проблеми і підриває європейську єдність. МЗС Угорщини часто розглядає війну в Україні так, ніби це заморожений конфлікт, і взаємодія з Росією є неминучою. Є великий сумнів серед країн – членів ЄС, чи буде Угорщина підтримувати санкції в майбутньому .
Еволюція політичних поглядів Віктора Орбана протягом 30 років відбувалася під впливом цілої низки внутрішніх і зовнішніх факторів. Очевидно, що і найближчим часом йому доведеться враховувати в своїх політичних рішеннях як мінливі зовнішньополітичні реалії, так і суспільні настрої всередині країни.
Одним із фактів, що можуть свідчити про такі настрої, є матеріали доповіді під час міжнародної наукової конференції, присвяченої річниці незалежності України угорського історика та громадсько-політичного діяча, колишнього міністра закордонних справ Угорської Республіки Гейзи Єсенскі, який брав безпосередню участь у підготовці та підписанні Договору про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорщиною 1991 р. (зазначений документ був ратифікований Державними зборами Угорщини лише через півтора року через упертий опір частини угорських парламентаріїв, незгодних з положенням статті 2 про те, що «сторони поважають територіальну цілісність одна одної і заявляють, що не мають і не матимуть територіальних претензій одна до одної»). У доповіді лунали закиди українській стороні у невиконанні нею положень договору, зокрема щодо захисту прав угорської національної меншини в Україні.
Таким чином, існуючі реалії показують політичному керівництву держави, що слід враховувати зміни зовнішньополітичного курсу Угорщини та її лідера, а також фактор актуалізації угорського чинника у внутрішньополітичному житті України при здійсненні заходів з поглиблення українсько-угорських добросусідських відносин, а також втіленні в життя реформ та прогресивних проектів, які покращать рівень життя населення, і покладатися на власні сили в забезпеченні територіальної цілісності, національної безпеки та оборони нашої країни.
Читайте також: Обороноздатність Польщі: плани та реалії
