У канву протиріч вплетено українську нитку, оскільки у їхній основі – взаємовиключні позиції Путіна і Ердогана з кримського питання, а також – стратегічний рівень ВТС Анкари з Києвом.
Останнє змушує Кремль вдаватися до істерик і волюнтаризму. Газета Wall Street Journal днями повідомила, що рішення про продаж Києву ударних безпілотників Bayraktar – основна причина кремлівської заборони на авіасполучення з Туреччиною.
Читайте також: Дрони великих змін: Wall Street Journal про турецький Bayraktar TB2, війни, технології та Україну
За інформацією видання, Путін переконував Ердогана відмовитися від угоди з Україною, погрожуючи продовжити заборону на перельоти. Власне, це і сталося після того, як МЗС Туреччини закликав РФ зосередитися на внутрішніх питаннях. При цьому, офіційною версією Кремля, як і раніше, є ситуація з COVID-19.
Ключовий фактор нового вогнища між Анкарою і Москвою – різне бачення причин і наслідків конфлікту Таджикистану і Киргизстану. У травні там загинули 46 осіб з обох боків.
Експерти налічують там до 70 спірних ділянок кордону, які вимагають делімітації. Але вона – неможлива через політичний клінч учасників конфлікту. Тож зіткнення там відбуваються регулярно. У травні вони загострилися до мінометних обстрілів. Через це сторони опинилися на межі повномасштабної війни.
Делімітація кордону неможлива через політичний клінч учасників конфлікту
Глибина протиріч Киргизстану і Таджикистану, а також – рівень залучення у процес зовнішніх гравців дозволяє приміряти на регіон карабахський сценарій. Таджикистан – найбідніша країна регіону – повністю залежна від РФ. Киргизстан натомість спирається на підтримку альянсу регіональних лідерів Азербайджану і Туреччини. Ті успішно витягли "карабахську скалку" із геополітичного поля Закавказзя, і – готові повторити операцію у Центральній Азії.
Анкара будує регіональний пантюркизм. Для відчутнішого просування їй важливо позбутися конкуренції з боку "руського міра". А це загрожує переростанням збройного конфлікту на масштабні бойові дії.
Кремль буде змушений вступати у війну, якщо крен регіону в бік Туреччини стане визначальним. Тільки так Путін може зберегти геополітичний вплив. Хоча це – вкрай складне завдання, в силу економічної слабкості РФ і розпорошеності її військової потуги в Україні та Сирії.
Анкара і Баку готові до масштабної гри. У ЗМІ з'явилися інсайди, що Анкара може надати Бішкеку військову допомогу. Раніше, до речі, Киргизстану вже передавали турецьку військову техніку.
Голова МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу публічно висловив готовність підтримати мир на неспокійній кордоні. Очевидно, що бачення цього миру з терас Білого палацу Анкари кардинально відрізняється від погляду на нього з бійниць Кремля.
Путін буде до останнього уникати війни, зберігаючи видимість свого хиткого впливу. Туреччина натомість зацікавлена у гібридному конфлікті. Для неї це – посилення геополітичного лідерства, що відкриває нові ринки для її озброєнь. Насамперед – для просування своєї трендової лінійки – БпЛА "Байрактар", спроможної тріумфально вирішити черговий військовий конфлікт.
Пікантності додає членство Киргизстану і Таджикистану у так званій Організації Договору з колективної безпеки (ОДКБ). Це – структура, з якої РФ вибірково гарантує безпеку країнам-членам.
Путін опинився у пришелепуватій ситуації, коли два учасника ОДКБ кілька днів поспіль феєрично гатили один одного мінами. Після цього навіть нарвані "балакуни" Кремля почали утримуватися від міркувань про цінності колективної безпеки у форматі Москви.
Геополітична пастка, в яку себе увігнав Путін, стимулює зовнішніх гравців, а це, окрім Туреччини, ще – й США та Китай, розтовкти його, роздмухуючи "вугілля" у регіоні. Там розуміють, що Москва не зможе втручатися у конфлікт членів свого захалявного оборонного союзу. Відтак, це розв'язує її суперникам руки, дозволяючи геополітичним напалмом випалювати регіональну вагу Кремля.
Путін буде до останнього уникати війни, зберігаючи видимість свого хиткого впливу.
Розуміння слабкості РФ дозволяє Анкарі нарощувати вплив, аж до створення тюркського військово-політичного блоку. Підтвердження цьому – зростання ВТС у регіоні. Туреччина уклала контракти на поставку військової техніки до Туркменістану, підписала угоду про військове співробітництво з Узбекистаном, розгорнувши там виробництво бронетехніки. Казахстан готовий придбати партію "Bayraktar".
Важливим є чинник США в регіоні. Попри протиріччя Вашингтону і Анкари щодо ситуації на Близькому Сході, у Закавказзі й Центральної Азії, їх об'єднує спільний інтерес – послабити РФ, а ще краще – вичавити її з регіону.
При цьому ОДКБ вже хитає й із середини. Країни-учасники відкрито демонструють багатовекторність. Казахстан надав США право прольоту до Афганістану через свій повітряний простір, а також – доступ на свою територію для перекидання матеріально-технічних засобів.
Для США, КНР і Туреччини ця територія – потенційний плацдарм для розміщення ударної авіації, ракет середньої дальності або компонентів ПРО, спрямованих проти Росії. Показово, що в Казахстані немає жодної російської військової бази.
Казахстан і Білорусь підтримують партнерські відносини у сфері ВТС із Азербайджаном. При тому, що той – ворог Вірменії – їхнього формального союзника з ОДКБ. Оборонне партнерство з Єреваном не заважає Лукашенку особисто вітати Ільхама Алієва в Баку з карабахським тріумфом.
Важливо, що жодна країна-член ОДКБ, навіть маргінальний Лукашенко, досі не визнала територіальні зміни на пострадянському просторі, які відбулися за участю Росії.
Ситуація для РФ виявиться критичною, якщо її затягне у військовий конфлікт в Центральній Азії. Для України натомість важливо скористатися ослабленням стратегічного ворога і правильно прорахувати ризики Кремля. Ключовий – нестача у нього ресурсів для війни на кілька фронтів.
Москва буде вимушена перерозподіляти сили, послаблюючи тиск на Україну. Її участь у новому військовому змаганні активізує тліючі конфлікти у самій РФ. Їхні спалахи здатні охопити полум'ям країну-бензоколонку.
Участь у новому військовому змаганні активізує тліючі конфлікти у самій РФ
Ймовірна геополітична чи воєнна поразка РФ у Центральній Азії дозволяє проектувати цей досвід на Крим. Анкара налаштована на лідерство в Причорномор'ї. Натомість ослаблення РФ змінює співвідношення сил у регіоні і підіграє амбіціям Туреччини.
Ці фактори із часом можуть змусити Москву піти на поки ще неприйнятні для неї компроміси у питанні Криму. Особливо, якщо їй опонуватиме альянс Туреччини, України та США.
Андрій Воропаєв, спеціально для Defense Express
Читайте також: Bayraktar TB2 перемогли вірменські "Тори": свою відсталість РФ прикрила фейками
