Вже прямі погрози Пакистану війною Індії, якщо та загородить річки Джелам, Чинаб та Інд, доступ до яких дозволяє країні не перетворитись на безлюдну пустку, важливо сприймати у ключі того, що обидві держави мають ядерне озброєння.
А також те, що всі три попередні відкриті індо-пакистанські війни 1947-1949, 1965 та 1971 року проходили в умовах, коли жодна з країн не мала її. Але з моменту першого індійського ядерного випродування у 1974 році вся озброєна конфронтація між країнами була у межах малоінтенсивних територіально обмережених збройних протистоянь, при цьому сторони не вживали слово війна. Водночас Пакистан провів свої повноцінні ядерні випробування у 1998 році.
Читайте також: Як США взагалі збираються воювати з Китаєм, якщо їх зброя на 78% залежна від імпорту рідкоземельних металів
Варто зазначити, що строки реального отримання країнами своїх перших ядерних зарядів, які можуть бути використанні у бойових умовах, доволі дискусійні. Чудовий приклад цього - перші ядерні розробки Ізраїлю, так звані "павуки", які навряд можливо було використати у реальному бою. Але станом на зараз можливо впевнено говорити про наявність в арсеналах обох країн повноцінних ядерних зарядів.
Станом на 2024 рік Індія мала загалом 172-180 ядерних зарядів, за оцінкою SIPRI та FAS відповідно. Але офіційно Індія не розкриває кількість ядерної зброї. Також Делі декларує її невикористання першою, але з важливою обмовкою, що може її використати у відповідь на вороже використання неядерної зброї масового ураження.
Щодо Пакистану, то він має 170 зарядів за одночасною оцінкою SIPRI та FAS. Ісламабад також ніколи не розкривав його кількість. Але у 2023 році була зроблена заява, що країна володіє всім спектром ядерної зброї - стратегічною, оперативною та тактичною.
Також Пакистан офіційно закріпив за собою право вільного використання ядерної зброї у випадку потреби. Це пов'язано із тим, що Індія має величезну перевагу у збройних силах - індійські збройні сили це 1,475 млн у строю, з яких сухопутних сил 1,237 млн осіб. Пакистанські - 0,66 млн осіб, з яких сухопутних 0,56 млн. При цьому мобілізаційний резерв у Індії за рахунок 1,4 млрд населення значно вищий за Пакистан із 0,247 млрд.
Водночас окрім самих ядерних зарядів важливо мати й засоби їх доставки. При цьому на боці Індії також географія, бо густонаселені райони Пакистану знаходяться у 200-300 км від кордону з Індією, а сам Ісламабад за 80 км від Кашміру, що контролюється Індією. А дальності до 1000 км вистачає для тримання у прицілі всієї території Пакистану.
Саме тому для Індії більше значення мають ракети до оперативно-тактичних ракетних комплексів. Наприклад, Prithvi з дальністю до 150-350 км, залежно від версії, при бойовій частині вагою до 1000 кг та можливістю нести тактичний ядерний заряд потужністю 12 кт.
Якщо брати найпотужніший зразок, то Індія завершує розробку міжконтинентальної Agni-V з дальністю до 8 000 км та 10-12 роздільними бойовими частинами потужністю до 40 кт кожна. Хоча, знову таки, для Пакистану не меншу загрозу становить Agni-P середньої дальності з можливістю ураження цілей на дальності до 1000-2000 км, яка також має аналогічні роздільні бойові частини, за оцінками до 10.
Також носіями вільнопадачючих ядерних бомб з потужністю 12 кт можуть бути Mirage 2000H, Jaguar та, можливо, Rafale. А на морі - підводні човни класу Arihant (2 з 4 у строю, 1 на випробуваннях, 1 спущено на воду), які несуть до 12 моноблочих балістичних ракет середньої дальності K15 з боєзарядом на 12 кт, які б'ють на 700, а за іншими оцінками до 1500 км.
Станом на 2025 рік в Індії на завершальних стадіях випробувань знаходиться вже згадана Agni-P, нова ракета для підводних човнів K-4, а також крилата ракета Nirbhay.
Щодо засобів доставки ядерного озброєння Пакистаном, то він повинен мати засоби з дальністю у 2500 км для ураження будь-якої точки Індії, але лише 350 км для того, щоб взяти на приціл Делі.
І на оперативно-тактичному рівні він може використати моноблочні балістичні ракети Abdali (Hatf 2), Ghaznavi (Hatf 3) та Babur (Hatf 7), які мають дальності до 200, 300 та 700 км відповідно, з бойовими частинами потужністю до 12 кт. Також носієм ядерного озброєння Пакистану є крилата ракета Babur (Hatf 7), яка здатна подолати до 750 км.
На більші дальності необхідно використовувати вже Shaheen 2 (Hatf 6) з дальністю до 2000 км, а також нову Shaheen 3, яка має дозволити бити на відстань до 2750 км, але вона наразі лише доопрацьовується. В них використовуються бойові частини потужністю до 40 кт. Водночас повітряний компонент навряд є сенс враховувати, а розгортання крилатих ракет Babur морського базування лише заплановане.
Таким чином, як Індія, так і Пакистан, мають доволі вагомі ядерні арсенали, при цьому для Ісламабада використання ядерного озброєння вписано у сценарій можливої війни з Індією з самого початку, як головний стримуючий фактор переважаючих сил противника.
Читайте також: РФ в 2000-хх роках продала Ємену під МиГ-29 навіть Р-77, тому не дивно, що в хуситів є міцна ППО
