На сервісі curiositystream.com у серії Battle Order був опублікований матеріал The Weakness of Russian VDV Airborne Force Structure. Переклад другої частини цієї публікації у скороченому викладі наведено нижче. Першу частину можна прочитати за цим посиланням.
Читайте також: Як рашисти "промахнулись" зі структурою своїх повітряно-десантних військ (частина 1)
При розгортанні в Україні кожен полк та бригада ВДВ створювали по 2 батальйонні тактичні групи (БТГ). Кожна БТГ ВДВ є посиленим піхотним б-ном. Посилення може бути різним, але за доктриною воно може включати артилерійський д-н або батарею САО "Нона-С", передані з рівня полку або дивізії. Однак кожен полк та бригада мають тільки 1 такий д-н, тому при розгортанні більш ніж 1 БТГ найімовірніше 1 батарея.
Дивізійна артилерія не обов'язково безпосередньо посилюватиме БТГ у всіх випадках, особливо якщо розгортається ціла дивізія. На додаток до артилерії БТГ можуть бути посилені взводами: зенітним, ПТРК, снайперським, вогнеметним, РЕБ, техобслуговування та матеріального забезпечення.
Коли полк не може бути посилений з дивізії, додаткові засоби можуть бути спрямовані з вищого рівня, включаючи танки, спеціальні сили, більш важку артилерію та засоби ППО.
Автори не стверджують, що тільки структура сил спричинила незадовільні результати ВДВ в Україні, оскільки тут відіграє роль багато інших факторів, таких як тактична майстерність, ініціатива на низькому рівні, гнучкість у прийнятті рішень та можливості супротивника. Але структура сил та ОВТ за своєю природою обмежують можливості підрозділу, та коли є невідповідність між структурою сил та завданням, можуть виникнути проблеми.
Якщо казати про доктринальну спеціалізацію ВДВ на десантуванні, то оснащення їх БМД має компроміси. Стратегічна мобільність є важливим фактором, тому що, хоча піхота з десантними БМП має значно більше можливостей для прямої вогневої підтримки та оперативної мобільності, ніж просто піхота, ці машини необхідно забезпечувати та обслуговувати. Крім того, з'єднань ВДВ забагато для дуже обмеженого авіапарку Росії, оскільки 1 Іл-76 може підняти лише 3 БМД, а тоді для десантників місця немає.
Ан-124 може підняти більше БМД ніж Іл-76, але літаків Ан-124 дуже мало. Для перевезення 1 російської повітрянодесантної роти потрібно 4 транспортних Іл-76 для машин та ще 1 Іл-76 для військ, й це не кажучи про інші вантажі, які повинні бути скинуті на піддонах. За оцінкою Майкла Кофмана, авіапарк Росії зможе перекинути повітрям лише 2-3 БТГ, так що корисність наявності 4-х дивізій та 3-х бригад з повітрянодесантними механізованими можливостями дуже сумнівна.
Порівняйте це з українськими ЗС, які замість того, щоб утримувати великий еквівалент ВДВ, який вони не могли використовувати для реальних повітрянодесантних операцій, перетворили більшу частину своїх аеромобільних сил на механізовану піхоту високої готовності, оснащену модернізованими БТР-4 та танками Т-80БВ, залишивши лише 1 повітрянодесантну бригаду, озброєну БМД.
Теоретично є вагомі аргументи на користь або проти якоїсь повітрянодесантної машини вогневої підтримки, або чогось для перевезення військ із зони висадки на короткі відстані до мети. Ці концепції не є суто східними, хоча на Заході вони ще не застосовувалися у тій же манері. Наприклад, у майбутньому СВ США, в принципі, хочуть зробити щось схоже, але на двох різних платформах: машина піхотного відділення для оперативних дій та мобільна захищена машина для вогневої підтримки.
Однак ми не можемо не відчувати, що вплив на повітрянодесантні операції є суто академічним, оскільки повітряно-десантні війська на практиці не використовується таким чином.
При розгляді реальної бойової ролі десантних військ як фактично піхоти на БМД їхні проблеми стають очевиднішими. Обмеження, що їх накладають десантні БМП, практично означають, що піхотна рота ВДВ – одна з найменших у світі, що налічує лише до 48 осіб. Але якщо цифра у 75% готовності, про яку говорилося раніше, реальна, то у житті можна розраховувати на 30-40 бійців що спішуються на роту. Це більше схоже на взвод.
Для порівняння, стандартна російська мотострілецька рота на БМП матиме 60-66 бійців що спішуються, а механізована піхотна рота США матиме 84 (80-87). І це більш важкі механізовані війська, у американській повітрянодесантній піхотній роті лише у стрілецьких взводах 117 бійців, крім взводу мінометів та штабу роти.
Це означає, що коли справа доходить до завдань, таких як патрулювання міської місцевості, наприклад, роти ВДВ матимуть бойову силу взводу. Звичайно, у них є вогнева міць їхніх машин, але у деяких ситуаціях це може бути скоріше на заваді, як на багатьох фото колон ВДВ, що потрапили у засідку при проходженні через село або передмістя.
На цій місцевості машини страждають від суто ситуаційної непоінформованості, а менша кількість піхоти означає меншу кількість людей для забезпечення флангів, або зачистки будівель. Самі машини також мають слабкий захист, переважно від стрілецької зброї та уламків снарядів.
Однак такого малого захисту може бути достатньо, щоб дати піхоті хибне почуття безпеки, ніби вони їдуть у справжній БМП, у той час як насправді за бронею БМД більш порівнянна з броньованим "хаммером".
Це може пояснити деякі відео та фото, зняті у перші тижні на північ від Києва, де низка колон ВДВ були буквально розгромлені. Це не перший випадок, коли російські ВДВ були покарані своїми погано захищеними БМД.
Підрозділи ВДВ, розгорнуті у Афганістані наприкінці 1980-х років, замінили свої БМД та легкі вантажівки на БМП-2 та БТР-70, а штурмові гармати АСУ-85 іноді змінювалися на танки Т-62. Однак це не означає, що більша кількість танків та більш важкі БМП обов'язково покращили б ефективність ВДВ, оскільки основні СВ Росії (мотострілецькі й танкові) також показали відносно низькі результати у перший місяць вторгнення.
Підкреслимо, що структура сил ВДВ є найгіршими елементами механізованої піхоти та легкої піхоти разом узятими – найгірший захист та менш розвинене бойове забезпечення, ніж у російського мотострілецького підрозділу, та на 30% меншу силу піхоти.
Зрештою, структура сил ВДВ – це спадщина СРСР, коли бачення глибоких бойових повітрянодесантних кидків до переможених країн НАТО було реальною загрозою. Проте вочевидь, що ці уявлення є фантазіями, та Росія наново відкриває критичну вразливість своїх ВДВ у реальних боях.
Олексій Яровий, спеціально для Defense Express
Читайте також: Росіяни перетворили БМП-3 на "літаючий танк", і вже втратили 10% таких машин
