xcounter
#

Як Болбочан в 1918 році звільняв Крим, і що це "підкаже" для майбутнього контрнаступу ЗСУ

4765
Танки 35-ої бригади морської піхоти, березень 2023 року, фото - прес-служба ВМС України
Танки 35-ої бригади морської піхоти, березень 2023 року, фото - прес-служба ВМС України

Чому тоді вдався бліцкриг всього за 2 тижні і навіть зі штурмом лінії укріплень, і чому зараз потрібно бути готовими, що контрнаступ може тривати декілька місяців

Про можливу географію очікуваної контрнаступальної операції ЗСУ було сказано вже більш ніж достатньо. Тому краще поговорити, які особливості в плані оперативного мистецтва може мати подібна операція.

Тим більш, що у нас є відповідний історичний приклад для опори – похід на звільнення Півдня та Криму в квітні 1918 року, який провів полковник Петро Болбочан лише за 2 тижні, і це з поправкою на те, що деякий час знадобився на блискавичний штурм укріплень "на вхід" у тимчасово окупований півострів.

Читайте також: Якщо для артилерії ЗСУ треба 2000 стволів, то варто згадати про ідею з передачею гаубиць M198
Бійці 46-ої аеромобільльної бришади опановують британські бронеавтомобілі Husky, березень 2023 року, фото - Валерій Юрик

Історичні паралелі тут більш ніж доречні – в 1918 році українському війську теж доводилось одночасно вести операції і на Донбасі, і готуватись до звільнення Півдня, і полковник Болбочан теж мав задачу спочатку взяти Мелітополь, щоб "розрізати" комунікації ворога по "коридору" між тимчасово окупованими Донбасом та Кримом. Щоб здобути яскраві перемоги в майбутньому, необхідно розуміти, як вони здобувались у минулому.

Два тижні для походу на звільнення Півдня та Криму знадобилось "з поправкою" на те, що військо йшло з "відправної точки" взагалі у Харкові, так складалась тоді ситуація на фронтах проти більшовиків.

Артилеристи ЗСУ працюють по російським окупантам з гаубиці Д-30, березень 2023 року, фото - Генштаб ЗСУ

Так як стояло завдання одночасно і "сковувати" ворога на Донбасі, і звільняти Південь, то корпус полковника Болбочана довелось розділити – на "Донецьку групу" в 3 полки піхоти, 1 інженерний полк та 1 артилерійський полк, і на "Кримську групу" в складі 1 полку піхоти, 1 полку кінноти та 1 гірсько-кіннотного дивізіону, 3 легких та 1 важкою батарей артилерії, інженерного батальйону, дивізіону бронеавтомобілів та 2 бронепоїздів.

В перекладі на мову сучасних реалій – для звільнення Криму було виділено доволі чисельне та водночас компактне та мобільне угрупування військ, із належною підтримкою інженерних частин "в польових умовах", а за тодішнім еквівалентом дивізіон бронеавтомобілів можна спокійно "прирівняти" як мінімум до батальйону на БМП Bradley, а два бронепоїзди – як мінімум до двох рот по 14 танків Leopard 2.

Точну чисельність "Кримської групи" Болбочана сучасники зафіксувати не встигли, історики не порахували, але маємо критерій – точно аніж 6 тисяч "багнетів".

Канадські інструктори в рамках місії UNIFER навчають наших танкістів на Leopard 2A4 в Польщі, березень 2023 року, фото - Master Sailor Valerie LeClair, Operation UNIFIER, Canadian Armed Forces Photo

В умовах війни України проти Кремля в 1918 році основні бойові дії були зосереджені саме вздовж залізничних комунікацій. Це було пов’язане не стільки із нерозвиненістю на той момент автотранспорту, як із таким стандартним на той час оперативним правилом – "хто контролює залізницю, в того відкритий оперативний простір".

Бо полотно незалежно від пори року на багнюку не перетворюється, залізничний телеграф був одним із небагатьох на той час засобів комунікації, а мобільність військ прямо визначалась кількістю наявних локомотивів та вагонів (щоправда, тоді стандартний "товарний" вагон міг вмістити лише 16 тонн замість 50 тонн вантажу).

Тому в чомусь закономірно, що успіхи першого тижня наступу Болбочана на Південь та Крим у квітні 1918 року були пов’язані зі стрімким звільненням залізничних вузлів – 12 квітня звільнили Павлоград, 14 квітня від більшовиків очистили Синельникове, а 17 квітня 1918 року наші війська вже звільнили Запоріжжя.

Інженерні підрозділи ЗСУ відпрацьовують наведення переправи, березень 2023 року, фото - Командуванн Сил підтримки ЗСУ

Після звільнення Запоріжжя перед нашим військом постав суттєвий виклик. Росіяни встигли побудувати по осі Берислав-Мелітополь-Бердянськ лінію потужних укріплень, які виглядали неприступними за тодішніми канонами оперативного мистецтва. Це були не "пірамідки Вагнера", а першокласна фортифікація за стандартами "позиційної війни" Першої світової, щедро зміцнена гарматами польової та берегової артилерії Чорноморського флоту, взятих з Криму.

Але як потім показав хід подальших подій, реальне значення має навіть не інженерна побудова укріплень, а те, наскільки вмотивований особовий склад її утримує. Бо навіть якщо тоді російські більшовики знайшли собі першокласних інженерів, прорив Болбочана не зупинило: рядовий склад був деморалізований та мародерствував, а командний склад займався "перерозподілом" награбованого, і практикував максимально "солодке життя", наскільки дозволяла довколишня обстановка.

"Пірамідки Вагнера" російських окупантів, ілюстративне фото з відкритих джерел

При цьому всьому російських окупантів не цікавила така "дрібниця", як цілісність та надійність телеграфного зв’язку, чим власне й сповна скористався Болбочан.

Звільнити Мелітополь вдалось стрімким ударом, бо окупаційний гарнізон в принципі "не очікував" появи будь-яких військ України. Так як "сигнал" про проходження підрозділів Болбочана було передати нікому, наші сили змогли пройти до ворожих укріплень на Сиваші та на Чонгарі майже непомітно, використовуючи фактор раптовості.

Цікаво, що спочатку розглядався варіант використати пароплави в портах Херсонщини для висадки десанту в Крим на обхід ворожих укріплень, але цей варіант Болбочан як командувач дивізійною групою відхилив, бо виходило логістично складно.

Інженерні підрозділи ЗСУ відпрацьовують наведення переправи, березень 2023 року, фото - Командуванн Сил підтримки ЗСУ

Ще один варіант дій, який наші війська теж відкинули буквально в останній момент – переправлятись через Сиваш на моторних човнах.

Натомість Болбочан, для збереження фактору раптовості, вирішив переправлятись саме через залізничний міст. Штурмувати "тет-де-пон" (так тоді називали "передмостні укріплення") за допомогою бронепоїзда вимагало нечуваної оперативної майстерності, але у наших військ вона була. Наші панцерники рухались настільки стрімко, що більшовики не встигли підірвати свої закладені на Чонгарі фугаси, і уже 22 квітня 1918 року козаки Болбочана зайшли у звільнений від російських окупантів Джанкой.

Мобілізовані до складу ВМС України цивільні річкові катери, червень 2022 року, фото - прес-служба Сухопутних військ ЗСУ

Здавалось би, що визвольний похід Болбочана в 1918 році відбувався за тими ж "правилами гри", як і скажімо контрнаступ ЗСУ на Харківщині у вересні 2022 року – раптовість удару дає перехоплення ініціативи в свої руки, а темп наступу прямо залежить від того, як довго передові частини можуть "давити на газ" і "поливати вогнем" противника.

Але ж є й інші фактори, які говорять про прямо протилежне – чому наступ ЗСУ на Півдні в 2023 році не буде таким же, як в Болбочана у 1918 році. Бо тоді, в 1918 році, так як основні бойові дії розгортались навколо залізничних комунікацій, це і "диктувало" відносно низьку щільність бойових порядків ворога.

Бійці ЗСУ та австралійський бронеавтомобіль Bushmaster під час наступу на Харківщині у вересні 2022 року, фото з відкритих джерел

Контроль над залізницями дозволяв уникнути проблеми "розтягування тилів" під час наступу; по мірі просування вперед до дивізійної групи Болбочана приєднувались місцеві напіврегулярні формування, а взяття кожного нового залізничного вузла дозволяло "на ходу" поповнити запаси БК та провізії, які тоді кидали більшовики в рамках "російського ленд-лізу" в 1918 році. Відповідно, таке зміцнення "на ходу" дозволяло розвивати успіх настільки швидкими темпами, що просування від Харкова до Джанкоя стало бліцкригом в 2 тижні.

В нашому ж випадку, на весну-літо 2023 року варто формувати дещо протилежні очікування та бути готовими до таких реалій – що контрнаступ ЗСУ по звільненню Півдня може зайняти декілька місяців, а успіх операції визначатиме не стільки запас накопиченого БК, а майстерність наших інженерних частин та стрімкість виводу з ладу вузлів зв’язку противника. Хоча звісно, при цьому "бавовна" по тилам ворога – це настільки необхідний елемент також, що його очевидність навіть нема сенсу обговорювати.

Турецький бронеавтомобіль Kirpi класу MRAP і ракетна система M270 в строю ЗСУ, ілюстративне зображення з відкритих джерел
Читайте також: РФ почала розконсервацію Т-55 та Т-54: коли навіть Т-62 виявилось замало та дійшли до 40-50-х років