xcounter
#

Що це за касетні боєприпаси до 155-мм гармат та HIMARS, які Україна досі просить в США

45690
Американські військові ведуть вогонь із гаубиці M777, ілюстративне фото з відкритих джерел
Американські військові ведуть вогонь із гаубиці M777, ілюстративне фото з відкритих джерел

І якою може бути істинна причина, що Білий Дім досі за декілька місяців не прийняв рішення про передачу таких снарядів

Представники уряду та парламенту України продожують закликати адміністрацію президента США Джозефа Байдена та членів Конгресу з тим, щоб вони дозволили передати ЗСУ касетні боєприпаси до 155-мм артилерії та ракетних систем типів M270 та M142 HIMARS. Про це йдеться в публікації CNN.

Журналісти видання зазначають, що такий запит на озброєння – "один із найбільш суперечливих", зроблений Україною починаючи з лютого 2022 року. І що в Білому Домі "досі категорично такий запит не відхиляли", хоча і розмірковують над питанням уже декілька місяців.

Читайте також: Чи справді HIMARS можна "модифікувати" так, щоб не можна було стріляти ATACMS

Для початку, ще раз нагадаємо, які саме типи касетних боєприпасів мають на увазі представники України, коли просять таку зброю в США. Мова перш за все за касетний снаряд калібру 155-мм DPICM.

Кожен з таких снарядів має 88 окремих суббоєприпасів, таких собі "міні-бомб", які при влучанні накривають зону діаметром 300 метрів. Снаряди DPICM армія США отримала на озброєння під час "Холодної війни". Головна ідеологія такого виду озброєння – армія СРСР має перевагу в живій силі та кількості стволів артилерії, щоб перевагу нівелювати – власне й потрібні "касетні" снаряди.

Снаряд DPICM M864 (фото: DoD US)

"Тактичний" недолік такого типу зброї, який власне й робить питання чутливим – близько 3% суббоєприпасів не спрацьовують, що в подальшому створює проблеми при розмінуванні території.

"Стратегічний" - у 2008 році понад 100 країн світу в рамках "Конвенції Осло" відмовились від касетних боєприпасів; США офіційно до цієї конвенції не приєднувались, але й також почали знімати касетні боєприпаси з озброєння. Тому в даній історії мова саме про снаряди DPICM, які зараз є хіба що на складах зберігання американських військових.

Що стосується касетних боєприпасів до M142 HIMARS та M270, то тут історія виглядає ще більш своєрідною. Штатним боєприпасом є некерована ракета M26 із дальністю стрільби до 45 км, такі ракети зараз теж переважно лежать на складах зберігання, по причині тої самої "Конвенції Осло".

Але натомість американські військові зараз мають схожий, але досконаліший боєприпас – керовану ракету M30A1 сімейства GMLRS, котра окрім своєї "традиційної" переваги з дальністю польоту до 84 км також має специфічну бойову частину, споряджену 180 тисячами вольфрамових кульок. Такого типу ракети зараз активно використовують ЗСУ для ударів проти рашистів. Але наші представники під час контактів із США намагаються переконати, що DPICM будуть значно ефективніші, аніж M30A1.

На користь передачі Збройним Силам України касетних снарядів DPICM від наших представників звучать одразу два аргументи: 1) касетні снаряди "зекономлять" ресурс стволів західних артсистем при кращій ефективності стрільби; 2) Україна повинна отримати касетні боєприпаси, бо рашисти обстрілюють нашу цивільну інфраструктуру рівно такою ж зброєю.

І схоже, що головна проблема в цій історії – саме в аргументі №2. Бо у тих словах, де для нас може звучати поняття "справедливість", для Білого Дому можуть звучати слова "ескалація конфлікту", чого там дуже прагнуть уникнути. З іншої сторони, аргумент про "економію" ресурсу стволів для американських партнерів, очевидно, має своє "раціональне зерно". Тому, очевидно, так і виходить, що адміністрація Джозефа Байдена "розмірковує над питанням" уже декілька місяців, і досі не дала "категоричної відмови".

DPICM M864 та субелемент M42 (CatUXO), ілюстративне зображення з відкритих джерел
Читайте також: Якщо Пентагон таки передаватиме ЗСУ високоточну систему GLSDB, можуть виникнути свої "нюанси"