Коли мова заходить про постачання до України артилерійських боєприпасів все зводиться до того, що їх потрібно багато. І не просто багато, а астрономічно багато, коли навіть один мільйон артилерійськихснарядів - це лише один мільйон.
Справа в тому, що армія РФ переважає у кількісному показнику артилерійських систем ЗСУ і буде переважати навіть шляхом виколупування зі складів таких артефактів, як гаубиця Д-1 зразка 1943 року. Але Захід ніколи не збирався парирувати кількісну перевагу противника власною кількістю, зараз для цього у НАТО використовується високоточна зброя, але ця концепція для ЗСУ реалістична далеко не повністю.
Читайте також: Німеччина за 5 років відновить виробництво SMArt 155, які гарно себе показали в руках ЗСУ
Одна справа, коли США та їх союзники мають різноманітний арсенал високоточного озброєння з дальністю ураження від тисячі кілометрів до фактично ближнього бою, а також величезну перевагу у повітрі. Інша ситуація з Україною, яка може діставати ворога лише на дальності менше 100 км, а Повітряні Сили борються з 10-кратно переважаючим противником. Тобто "формулу" перемоги армії НАТО вкрай важко реалізувати, коли немає цілого ряду складових.
І в цих умовах цілком виправдане повернення до тих конвенційних засобів, на які спирались НАТО та США у часи Холодної війни, з наміром їх використати у випадку вторгнення СРСР. Якщо брати артилерію - касетні боєприпаси, в першу чергу DPICM.
DPICM - це артилерійські снаряди з касетною бойовою частиною, у випадку 155-мм боєприпасу - 88 окремих субелементів, які гарантовано накривають зону з діаметром 300 метрів. Завдяки чому один такий снаряд виконує роботу десятків звичайних осколково-фугасних. Тобто їх використання дозволить зменшити потребу у боєприпасах взагалі, зменшити кількість необхідних пострілів для виконання вогневого завдання, що зберігає не тільки ресурс артилерійських систем, але й життя українських артилеристів.
І саме такими снарядами DPICM у НАТО планували протидіяти навалі радянської армії, розуміючи її кратну перевагу у живій силі. Але США у 2008 році почали відмовляти від них по цілком логічній причині - існує певна і доволі незначна доля суббоєприпасів, які не детонують.
Для DPICM цей показник становить лише 3%, але і він наражає на небезпеку цивільне населення. Ці снаряди досі залишаються у США на зберіганні у доволі значній кількості і можуть використовуватись у "екстрених випадках". А їм на заміну приходить C-DAEM, який має показник менше 1% відносно суббоєприпасів, які не спрацювали.
Водночас Кремль немає жодних сентиментів з цього приводу й обстрілює не тільки військові об'єкти, а й міста касетними снарядами, які мають значно меншу надійність, більше того, використовує й запалювальні боєприпаси. Водночас поки ЗСУ не отримали DPICM, якраз через те що у США існує, певною мірою, негативне відношення до них. І Україна продовжує відповідати 155-мм осколково-фугасними боєприпасами та незначною кількістю високоточних Excalibur, проти переважаючого противника, який використовує увесь арсенал невибіркового озброєння, зокрема і для терористичних ударів виключно по цивільному населенню.
В цих умовах єдиним варіантом ефективної протидії ворогу є саме касетні боєприпаси, які й створювались якраз для таких умов. Можливо на Заході можуть дискутувати відносно небезпеки використання союзними силами DPICM, але зараз мова йде про виживання - той самий "екстрений випадок", який передбачений в армії США відносно касетних боєприпасів.
Щодо ж юридичної частини питання касетних боєприпасів, то у 2008 році була сформована Конвенція про касетні боєприпаси, але цілий ряд країн, зокрема США, Китай, Індія, Бразилія та РФ її не підписали. Також її не підписали й країни НАТО, які формують "східний фланг" Альянсу, зокрема Польща, Румунія та Туреччина, не є членом конвенції й Фінляндія, як і Україна.
Читайте також: США наддадуть черговий "боєприпасний" пакет допомоги на 275 млн доларів, щоб HIMARS, M270 та Mars II не простоювали