Інформація була сприйнята двояко, бо, як відомо, на території України за часів СРСР ніколи не вироблялися зенітні ракетні комплекси. При цьому ставлення до піар-акцій глави держави 2018 року в суспільства було вже загострено-насторожене. Отже, з одного боку, тема власного ЗРК залишалася гострою й украй актуальною для України, а з другого — неймовірно складною.
Фахівці пам’ятають, що найближче в Україні підійшли до розв’язання цієї проблеми 2004 року, коли найуспішніший у той час український державний спецекспортер «Укроборонсервіс» практично домовився з Росією про модернізацію зенітних ракетних систем С-300 і ЗРК «БУК», Повітряних Сил України, що перебувають на озброєнні. Але до контракту так і не дійшло...
Читайте також: "Пірат" та "Корсар". у чому відмінність ракетних родичів?
Проте, в Україні набрала обертів дуже цікава традиція, коли українські спецекспортери почали досягати успіху в тому, щоб у контракти з продажаху озброєнь закладати дослідно-конструкторські роботи. Іншими словами, продавати таке озброєння, якого насправді ще немає, але яке в розробці. Забігаючи наперед, можна сказати, понад 80% усіх прийнятих на озброєння у ЗС України нових систем завдячують своїм народженням зовнішньоекономічним операціям.
На багатогранній африканській сцені
Саме таким чином команда українських розробників, виробників і постачальників озброєнь спрацювала на ефіопському ринку, хоча, звичайно, для того, щоб «втиснути» ДКР — дослідно-конструкторську роботу — в контракт, мала місце велика робота торговців зброї. Якщо конкретніше, то налагодженню особистих зв’язків і виникненню довіри на ринку африканських держав сприяли серйозні постачання озброєнь. Це близько 8 станцій (РЛС) радіолокацій 36Д6, модернізація низки РЛС П-18, постачання 5 командних пунктів виробництва ГП «Іскра», ну й нарешті, постачання Ефіопії 250 частково модернізованих танків. Усе це діяло, як артилерійська підготовка перед основною атакою, щоб пішов такий контракт. Так чи інакше команда українських спецекспортерів і підприємств взялася модернізувати всю систему ППО держави.
Хоча не можна не згадати ще одну найважливішу в цій справі деталь: Ефіопія понад усе потребує захисту греблі, що будується й дуже дратує Судан і Єгипет. Йдеться про так звану «греблю великого відродження Ефіопії» — без перебільшення, грандіозний об’єкт, споруджуваний на річці Блакитний Нил на території Ефіопії. Фахівці стверджують буквально: якщо для Ефіопії водосховище, що будується, й ГЕС ототожнюються з великим відродженням, то для Судану й Єгипту, розташованих нижче за течією, грандіозне будівництво може обернутися не менш грандіозним занепадом, оскільки вода Нила є безвідносною й фактично безальтернативною цінністю в цьому посушливому регіоні. ГЕС Хідасе (у перекладі й означає «відродження») 150-метрової висоти має стати найбільшою на африканському континенті, а її проектна потужність становить 6,45 ГВт проти 2 ГВт, що нині виробляються на всій території Ефіопії. Цікаво, що торговці зброєю з України мали в цій африканській державі таке міцне реноме, що саме українські компанії могли б скласти кістяк всього будівництва вартістю 4 млрд дол. На жаль, чиновники часів президента Януковича (будівництво ГЕС почалося 2011 року) вразили надмірними апетитами й неприродним тяжінням до відкатів — їхній проект виявився за вартістю в 2,5 разу дорожчим, ніж у світових лідерів. Утім, проектування гіганта все ж робилося українськими інженерами. Ну, а за фізичний захист найбільшого національного проекту Ефіопії взялися підприємства українського ОПК. Варто зауважити, що старт ГЕС Хідасе заплановано на 2020 рік, до цього часу повинна фінішувати й робота української команди.
«Тана». нове життя «Печори»
Отже, українська команда з таких відомих підприємств, як Київське державне конструкторське бюро «Луч» і приватні підприємства «Радіонікс» і «Рамзай», взялася за спільну модернізацію семи ЗРК «Печора». За кілька років цей стихійно виниклий консорціум досяг абсолютно несподіваних результатів. Зокрема, якщо комплекс «Печора» мав максимальну дальність ураження повітряної цілі 17,8 км, а за допомогою попередніх версій модернізації дальність ураження повітряних цілей була збільшена до 33 км, то нинішня команда змогла досягти дальності ураження до 45 км. (Таблиця 1). При цьому, як зазначають розробники, якщо спочатку використовувалася напівактивна головка наведення, фактично ідентична вироблюваним у Києві на заводі «Артем», які застосовувалися для комплектації авіаційних ракет «повітря-повітря» Р-27, то нині «Радіоніксу» вдалося створити активну головку самонаведення.
Для досягнення дальності ураження цілі до 45 км була проведена модернізація окремих пристроїв і впроваджені нові цілісні системи в елементи комплексу.
По-перше, збільшена енергетика станції радіолокації виявлення і наведення за рахунок використання нового передавального пристрою й вибору найбільш енергетично оптимального випромінюваного сигналу, що дозволило довести дальність виявлення повітряних цілей каналу радіолокації до 120 км.
По-друге, розроблено новий автоматизований пункт управління вогнем ЗРК (АПУ) замість старої кабіни УНК, що привело до зменшення робочого часу бойового розрахунку за рахунок автоматизації процесу бойової роботи, розширення кількості джерел бойової інформації, підвищення точності видачі інформації.
По-третє, замість системи телекерування 1-го виду була застосована комбінована система наведення ЗУР на ціль, в якій реалізовано двоточковий метод наведення — пропорційного зближення.
Окрім цього в системі за рахунок правильного вибору кутів старту ракети реалізовуються близькі до оптимальної траєкторії наведення ракети на ціль.
По-четверте, здійснена модернізація власне зенітної керованої ракети 5В27Д до рівня 5В27Д-М1 (М2).
Фактично, грунтовно модернізований ЗРК С-125МЕ-2 (Тана) вийшов з характеристиками близькими до ЗРК сімейства «Бук», і при цьому він природно коштує у декілька разів дешевше цього комплексу. Саме тому такий комплекс є вельми цікавим для того, щоб використовувати його для посилення системи ППО України. Відомо, що в Україні на сьогодні є в наявності 8 ЗРК С-125, і на складах зберігається достатньо ракет, щоб нове життя радянського ЗРК мало сучасні перспективи. Якщо розв?язати таке завдання, то фактично Україна отримає модернізований ЗРК середньої дальності.
Проект на службі України
Глибока модернізація ЗРК С-125 «Печора», що виконується в рамках контракту на побудову системи ППО Ефіопії з опорою на РЛС 36Д6 і П-18МЕ1, П-18МЕ2 українського виробництва і ЗРК С-125, може дати серйозний імпульс власне українським розробкам. Саме на ефіопському проекті відточувалися всі ключові рішення, необхідні для створення вітчизняного ЗРК середньої дальності.
Вигляд і можливості будь-якого зенітного ракетного комплексу визначаються двома ключовими речами — це сама ракета й контур управління цією ракетою. Своя ракета і свій контур управління ракетою — це «аз» і «буки» керованого озброєння. Без цього все інше — просто білий шум. Якщо все дуже спростити, то під словом «контур» ховаються апаратні й програмні засоби, алгоритми, за якими розраховується траєкторія польоту ракети до повітряної мети, спираючись на технічні можливості самого засобу ураження й зовнішні умови, що перебувають у постійній динаміці.
Контур управління — це, власне, «мізки» комплексу, які повинні швидко й оптимально вирішувати бойові завдання. Але спочатку ці «мізки» слід навчити, подолавши заради цього досить довгий шлях проб і помилок. У цьому процесі досвід минулого дозволяє мінімізувати ризики хибних дій, але не може бути стовідсотковою гарантією. Лише практичні випробування і бойове використання визначають реальні можливості того чи іншого зразка озброєння або правильність прийнятого рішення. Саме у цьому контексті вкрай важливим є перебіг і результат робіт українських компаній, включених у виконання ефіопському контракту. Оскільки де-факто під час цього проекту якраз і відпрацьовується тандем нової ракети й контура управління. Причому цей контур управління за своєю суттю буде адаптивним для використання як у ЗРК з модернізованою ракетою, так і в інших вітчизняних розробках нових перспективних ЗРК з ракетами більшого радіусу дії.
На цьому тлі рішення, яке реалізує ДержККБ «Луч» у партнерстві з компаніями «Радіонікс» і «Рамзай», цілком можна назвати підходом без компромісів. Друге життя «Печори» здійснюється у двох варіантах.
Варіант 1 включає:
— глибоку модернізацію антенного поста УНВ;— заміну старої кабіни УНК на новий АПУ ЗРК;— модернізацію ракет 5В27Д до рівня 5В27Д-М1 (5В27Д-М2).
Варіант 2 включає:
— заміну антенного поста УНВ на нову станцію радіолокації виявлення й наведення вітчизняного виробництва;— заміну старої кабіни УНК на новий АПУ ЗРК;— модернізацію ракет 5В27Д до рівня 5В27Д-М1 (5В27Д-М2).
В обох варіантах передбачена стиковка АПУ комплексу з КП угруповання ППО, сполучення з ним модернізованих РЛС П-18 або РЛС 36Д6, а також стиковку з АПУ сусідніх комплексів.
Крім того, в обох варіантах модернізації передбачається постачання апаратури модернізованих автоматизованих контрольно-випробувальних пересувних станцій (АКВПС) для перевірки нових ракет.
Головна цікавинка — це модернізація ракет 5В27Д. Вона передбачає установку на ракети 5В27Д напівактивних (ракета 5В27Д-М1) або розроблених фахівцями компанії «Радіонікс» активних голівок наведення (ракета 5В27Д-М2). При цьому практично всі складові частини ракети отримують нове наповнення: від системи рульових машинок, нової бортової апаратури на базі сучасних комплектуючих до бортового джерела живлення. Так, наприклад, доведення штатної ЗУР до вигляду 5В27Д-М1 передбачає заміну пневматичного рульового приводу і приводу елеронів на електричний, що веде до поліпшення якості управління; модернізацію радіоприймального пристрою для забезпечення прийому й розшифровки сигналів корекції на інерціальній ділянці наведення; установку радіодетонатора на новій елементній базі тощо.
Контур управління ракетами відпрацьовується з опорою на нову систему радіолокації вітчизняної розробки, призначену для автономного виявлення, пізнання, супроводу повітряних об’єктів (цілей) і наведення на них ракет. Ця РЛС, розроблена фахівцями «Радіонікс» і «Рамзай», забезпечує супровід до 3 цілей і наведення на них до 6 ракет 5В27Д-М1 (М2). У РЛС застосований новий комплекс алгоритмів і програм забезпечення виявлення і супроводу повітряних об’єктів, а також наведення на них ЗУР по оптимальних траєкторіях.
З установленням нових голівок самонаведення далека межа ураження типових повітряних цілей модернізованим ракетним комплексом збільшується з 17,8 км до 45 км, а максимальна висота зони ураження відповідно з 18 км до 25 км. Як показують проведені дослідження й практичні випробування, енергетики ракети цілком достатньо, щоб збільшити максимальну дальність ураження цілей до 50 км, але це вже наступний етап.
Сьогодні ж украй важливо, що на практичному рівні підтверджені можливості альянсу як державних, так і приватних високотехнологічних підприємств України забезпечити створення ракет і власного контура управління високоточною зброєю для ЗРК середньої дальності. Спираючись на цей досвід і практику, можна упевнено рухатися далі.
«Тут немає незвіданих стежок і складних неперевірених рішень. Ми вже маємо все необхідне для того, щоб почати макетне виробництво чотирьох типів зенітних ракетних комплексів з максимальними дальностями ураження повітряних цілей відповідно в 7, 30, 50 і до 100 кілометрів. При оптимальних і розумних фінансових ресурсах, які міноборони виділить під ракетні програми і проекти і при чіткій взаємодії всіх державних структур і підприємств це завдання може бути виконане вже за два роки», — говорить генеральний конструктор ДержККБ «Луч» Олег Коростельов.
Крім того, наразі в Україні проводяться роботи із заміни в маршевому двигуні ЗУР 5В27Д-М1 (5В27Д-М2) і стартовому прискорювачі зарядів твердого ракетного палива, що дає поштовх до створення ракет більшого радіусу дії.
Таким чином, при правильному підході до проблем системи ППО держави, чітко проведеному аудиті наявних зразків озброєння ЗРВ і ЗУР на базах (арсеналах), накопиченому досвіді розробок і створення зенітної ракетної зброї та інших високотехнологічних зразків озброєння вітчизняними приватними компаніями і підприємствами ОПК, при оптимальному фінансуванні з боку держави в Україні можуть бути модернізовані або створені й вироблені ЗРК вітчизняного виробництва. Причому, як свідчить досвід, набутий ДержККБ «Луч» партнерстві з компаніями «Радіонікс» і «Рамзай», ці ЗРК можуть бути конкурентноспроможними й на світовому ринку озброєнь, як приклад, ЗРК С-125 «Печора» і ЗРК С-125 з різним рівнем модернізації досі перебувають на озброєнні армій понад 60 країн світу.
Сергій ЗГУРЕЦЬ, Defense Express.
Валентин БАДРАК, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
Читайте також: Стамбульський Тeknofest-2019: з думкою про майбутнє
