Тому величезне значення для всіх учасників матиме наявність ефективних засобів контрбатарейної боротьби, а також радарів для точного визначення місця розташування артилерійських і ракетних позицій противника.
Імовірність масштабного збройного конфлікту знову почала розглядатися як одна з найбільш реальних і серйозних потенційних загроз для миру і стабільності в Європі. Не хотів би говорити про найгірше, але в разі, якщо війна в Європі все ж розпочнеться і охопить весь континент, артилерія знову стане основним інструментом ведення бойових дій, як це було у всіх війнах 20-го століття.
Читайте також: Контрбатарейні радари: критичні потреби НАТО. ч.2.
Проте тактика застосування артилерії сьогодні потребує перегляду, перш за все з точки зору технологічного удосконалення та підвищення мобільності польових артилерійських систем.
Така необхідність стає особливо очевидною в світлі досвіду бойового застосування артилерії українськими підрозділами на Донбасі, де з однієї гармати здійснювалося до 275-ти пострілів на день, і це вважалося звичайною практикою.
При цьому причиною приблизно 85 відсотків усіх бойових втрат серед артилеристів були навісні обстріли, а також недостатній рівень мобільності, який не дозволяв розрахункам швидко змінювати вогневі позиції (як це було, зокрема, і в іракському Мосулі). Військові дії проти російських найманців на сході України показали, що 90% успіху при нанесенні поразки противнику припадає на артилерію, а не піхоту, танки чи авіацію.
У контексті останніх подій сьогодні стає абсолютно очевидним той факт, що країни НАТО занадто довго опікувалися боротьбою з тероризмом замість того, щоб готуватися до можливого протистояння в Європі з сильним противником, відомим ще з часів Холодної війни.
Альянс дозволяв собі спокійно спостерігати за тим, як поступово деградують його спроможності для ведення великомасштабних загальновійськових операцій, в той час, як «згаданий противник» стабільно і впевнено нарощував свою військову міць, як якісно, так і кількісно.
Нинішня Росія має такі засоби вогневого ураження і радіоелектронної боротьби, які за своїми спроможностями перевершують все, що мають США або НАТО. Сьогодні Альянс опинився в ситуації, коли йому необхідно терміново відновлювати потенціал і переозброювати армії всіх країн, що входять до його складу.
Особливо це стосується артилерійських арсеналів, а також сучасних радарів для виявлення місця розташування ворожих батарей, мінометів і ракетних установок.
Дана стаття присвячена аналізу загрози, яку може представляти для Альянсу сильний противник на сході, особливо артилерійські підрозділи його сухопутних сил.
Далі ми перейдемо до аналізу спроможностей контрбатарейних радарів (в порівнянні з багатофункціональними радарами), які призначені для виявлення місця розташування вогневих позицій противника і визначення типу застосованих засобів вогневого ураження для їх подальшої і якнайшвидшої нейтралізації високоточним контрбатарейним вогнем.
Опис загрози: засоби і спроможності для боротьби з нею
Артилерія є «системою систем», ефективність якої залежить від ефективності кожного з її елементів. Це логістика, боєприпаси, автоматична система управління C4I (командування військами, управління озброєннями, зв'язок, розвідка), мобільність і засоби вогневого ураження (ствольна і ракетна артилерія). Сюди ж відносяться і засоби для визначення місця розташування цілей.
При цьому необхідні дані можуть надходити від різних джерел, від передових спостерігачів до розрахунків контрбатарейних радарів. Збій в роботі будь-якого з елементів може мати критичні наслідки для працездатності всієї системи в цілому.
Для ефективної нейтралізації вогневих точок противника не обійтися без контрбатарейного радару.
Він визначить місце, звідки противник веде вогонь, і передасть дані артилерійським підрозділам Альянсу, які високоточним вогнем знищать ворожу батарею ще до того моменту, коли вона встигне безпечно залишити вогневу позицію.
Це набуває особливого значення з огляду на посилення спроможностей сухопутних сил Росії, в яких артилерії відводиться така сама ключова роль, як і в сухопутних військах колишнього СРСР.
На офіційному сайті Міністерства оборони Росії говориться, що «ракетні війська і артилерія (РВА) - один з родів Сухопутних військ, що входять до складу Збройних Сил Російської Федерації і є основним засобом вогневого і ядерного ураження противника в ході ведення загальновійськових операцій (бойових дій)» .
Тому, якщо дехто досі сумнівається в тому, що Альянсу дійсно необхідні ефективні засоби для виявлення місця розташування вогневих точок противника (у вигляді контрбатарейних радарів), то слід подивитися на спроможності, якими володіє потенційний противник на сході.
РВА Росії мають величезний арсенал різних озброєнь, здатних уражати цілі як в глибині території противника на відстанях понад 500 км (оперативно-тактичні ракети/ ОТР), так і на більш коротких дистанціях (реактивні системи залпового вогню, самохідні й буксирувані гаубиці, міномети).
При наявності таких засобів російська артилерія здатна вирішувати широкий спектр завдань, в тому числі і ураження цілей високоточним вогнем. При цьому для наведення на ціль використовуються сучасні технології, такі як наведення по наземних орієнтирах (ОТР), інерціальна навігація (ОТР, РСЗВ), лазерне наведення (ОТР, РСЗВ, гаубиці, міномети). Ці війська мають в своєму розпорядженні широкий вибір боєприпасів для вирішення конкретних завдань.
Це снаряди для створення мінних полів, які обмежують маневреність противника на обраному напрямку, касетні боєприпаси з різними видами уражаючих елементів для боротьби з бронетехнікою противника, термобаричні снаряди для ведення бойових дій на місцевості зі щільною забудовою і (при одночасному застосуванні касетних снарядів) ураження ворожої бронетехніки.
Крім того, в їх арсеналі є і електронна зброя, яка може використовуватися для придушення локальних мереж високо- і надвисокочастотного радіозв'язку і тимчасового виведення з ладу системи командування й управління Альянсу під час критичних етапів операції.
Не варто забувати і про арсенал боєприпасів для ведення масованого вогню. Це звичайні фугасні снаряди або інші наявні боєприпаси, які використовуються в різних комбінаціях в залежності від типу й розміру цілей, а також бомби глибокого проникнення для руйнування бункерів і інших фортифікаційних споруд. Крім того, в деяких системах озброєнь передбачена можливість використання боєприпасів з хімічними або ядерними боєголовками.
Якщо говорити про конкретні види озброєнь, то арсенал оперативно-тактичних ракет представлений в основному ракетами 9К720 Іскандер (за класифікацією НАТО SS-26 STONE) з різними бойовими частинами (ядерна, для руйнування бункерів і фортифікацій, для боротьби з повітряними загрозами).
Також ця ракета може оснащуватися неядерною боєголовкою, яка під час вибуху створює потужний електромагнітний імпульс, здатний виводити з ладу електронне і радіолокаційне обладнання. Згідно з офіційними даними, дальність ракети «Іскандер» не перевищує 500 км, що формально відповідає обмеженням Договору про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності.
Однак за оцінками західних спецслужб, в дійсності балістична ракета ОТРК «Іскандер» може уражати цілі в радіусі 2.000 км і більше. Крім того, висока швидкість польоту (2.200-2.600 м/с), надзвичайна маневреність і використання модуля РЕБ для скидання фальшивих цілей роблять її практично невразливою для систем ПРО.
РСЗВ. РВА Росії використовують системи трьох типів:
- БМ-30 «Смерч» - калібр 300 мм, повний залп 12 ракет, дальність ураження 70-90 км;
- БМ-27 «Ураган» - калібр 220 мм, повний залп 16 ракет, дальність ураження 35 км;
- БМ-21 «Град» - калібр 122 мм, повний залп 40 ракет, дальність ураження 20,5 км.
Для заміни цих систем в Росії створені РСЗВ сімейства «Торнадо». Особливістю цього сімейства є можливість одночасного використання реактивних снарядів різних типів і калібрів, а також модульність і уніфікованість конструкції. Це дозволяє значно полегшити процес перезарядження і знизити експлуатаційні витрати.
Гаубиці. Основною гаубицею РВА Росії є самохідна гаубиця 2С19 "Мста» калібру 152 мм. Вона була розроблена в 1980-х роках і прийнята на озброєння в 1989 році.
Система кілька разів піддавалася модернізації і на даному етапі за своїми спроможностями приблизно відповідає САУ Pzh 2000 (Німеччина). Для заміни 2С19 створена самохідна гаубиця 2С35, яка вперше була офіційно представлена на військовому параді в Москві з нагоди 70-ї річниці Дня Перемоги в 2015 році.
У 2С35 процес ведення вогню є повністю автоматизованим і не вимагає перебування навідників гармати в бойовому відділенні. Крім того, в цій розробці реалізовано функцію «шквал вогню» (за термінологією НАТО «multiple rounds simultaneous impact», MR-SI), тобто здатність випускати з однієї гармати декілька снарядів, які летять до однієї й тієї самої цілі по різних траєкторіях.
Це дозволяє значно збільшити потужність залпу стандартної батареї з 6-ти гармат, яка перевищуватиме потужність залпу дивізіону з 18-ти гармат.
Опис загрози. Тактичні міркування
У Сухопутних силах Росії артилерія виступає основним засобом вогневого ураження противника. Після військової кампанії в Грузії (2008 р) відбулася реорганізація структури Сухопутних сил.
В результаті основною бойовою одиницею стала бригада в складі чотирьох маневрових батальйонів. Існують бригади двох типів: механізована бригада з трьома механізованими батальйонами і одним танковим, і танкова бригада з трьома танковими батальйонами і одним механізованим.
При цьому до складу бригад додатково входять по три артилерійські батальйони (кожен з яких оснащений однією РСЗВ калібру 122 мм і двома габицями калібру 152 мм), а захист флангів забезпечує батальйон протитанкової артилерії.
Стандартна тактика передбачає використання батальйонних бойових груп, до складу яких входить один маневровий батальйон і один артилерійський.
Бригадна артилерія розміщується на передових позиціях і веде масований вогонь на коротких дистанціях для підтримки дій бойової групи, а при необхідності обстрілює тили противника на максимально можливих дистанціях.
Як правило, вогонь ведеться по цілям, виявленим в ході бойових дій, по певних районах, а також для підтримки наступальних або оборонних дій. При цьому застосовується тактика кочових гармат, коли артилерійські установки постійно переміщуються з однієї вогневої позиції на іншу, щоб уникнути їх виявлення і ураження противником.
До складу артилерійського батальйону входять штатні підрозділи контрбатарейної боротьби, оснащені радарами, безпілотними авіаційними комплексами та іншими засобами для виявлення вогневих точок противника.
Інтерес в цьому контексті представляє мережецентричний підхід, який передбачає комплексне застосування засобів кібервійни, РЕБ, психологічних операцій і артилерії. Такий підхід застосовувався, зокрема, в ході військових дій на сході України. Він полягає в наступному:
Боєць, що знаходиться в зоні бойових дій, отримує СМС повідомлення або телефонний дзвінок з попередженням про те, що через 20 секунд його позиція опиниться під артилерійським вогнем. І обстріл дійсно відбувається.
Тім Гест (Tim Guest), автор аналітичних матеріалів з питань оборони та аерокосмічної техніки, офіцер Королівської артилерії у відставці
Далі буде
Читайте також: Контрбатарейні радари: критичні потреби НАТО. ч.2.
