У ДККБ "Луч" планують оснащувати ракети повітряного комплексу "Бар’єр-В" напівактивною головкою для самонаведення по відбитому лазерному променю. Цей варіант передбачається, як альтернатива.
Тобто будуть існувати два варіанти на вибір замовника - у традиційному для українських високоточних ракет наведенні у так званій "лазерній стежці" та за відбитим лазерним променем. Про це Defense Express розповів Генеральний конструктор-Генеральний директор ДП ДККБ "Луч" Олег Коростельов.
Читайте також: Естонія хоче купити тактичні ракети з дальністю стрільби до 350 кілометрів
"Наші ракети комплексу "Бар’єр" літають у "лазерній стежці", це структуроване лазерне поле в якому і керується ракета. Існує інший тип наведення - по відбутому лазерному променю. Цей варіант "сповідують" країни НАТО. В нас буде два варіанти системи, під ці різні типи наведення", - розповів Олег Коростельов під час розмови про повітряний варіант комплексу.
Судячи з усього, рішення зробити альтернативний засіб наведення ракети "Бар’єр-В", пов’язаний з бажанням розширити пропозиції на міжнародному ринку озброєння. Бо доволі велика кількість потенційних країн-замовників продукції ДККБ "Луч" традиційно спираються саме на напівактивне лазерне наведення та мають доволі розгалужену інфраструктуру лазерних підсвітлювачів, як у складі повітряних прицільних станцій, так і у вигляді переносних пристроїв.
Зазаначимо, що ДККБ "Луч" вже має досвід створення ракети з напівактивною системою наведення - легкий протитанковий комплекс ПТРК Pirat, який був створений у рамках спільного проекту українського КБ з польською компанією Mesko. Фактично тоді нову головку самонаведення було інтегровано у видозмінену ракету Р-3 комплексу "Корсар".
Звісно, обидва типи наведення - "лазерна стежка" та за відбитим лазерним променем, мають свої плюси та мінуси.
Під час наведення за відбитим лазерним променем на цілі має бути сформована лазерна пляма. Але справа в тому, що вся сучасна бронетехніка оснащується спеціальними сенсорами, які фіксують це лазерне опромінення, попереджають екіпаж про небезпеку, можуть автоматично випустити димову завісу та навіть навести озброєння.
Водночас існує можливість рознести пускову установку та лазерний підсвічувач, наприклад, пуск здійснюється з повітряної платформи, а підсвітка йде з "землі", або навпаки. Але підсвічувач має тримати лазерну пляму на цілі до її знищення.
Своєю чергою, традиційне рішення ДККБ "Луч" із "лазерною стежкою" працює наступним чином. Після запуску ракети прицільний комплекс "світить" лазером у хвіст ракети, де розташований його приймач, і ракета летить у цьому лазерному промені, отримуючи команди від прицільної станції.
Це опромінення не фіксується сенсорами, проте зобов’язує "вести" ракету до моменту знищення цілі та не дозволяє рознести прицільний комплекс та пускову. Водночас ніщо не заважає, у випадку з ПТРК, винести пульт керування.
Щодо теоретичної потреби Збройних Сил України у зміні принципу наведення ракет від ДККБ "Луч", то слід зазначити, що в українському війську майже відсутні лазерні підсвічувачі. Зі зразків, які вже прийняті на озброєння ЗСУ, можливо згадати лише Bayraktar TB2, який має штатне озброєння з керованими бомбами MAM-C та MAM-L з напівактивними головками самонаведення.
Проте, згадуючи комплексувальний та прагматичний та тому ефективний підхід ДККБ "Луч" до розробок, цілком можливо очікувати, що надалі київське КБ може розробити аналогічні керовані малорозмірні боєприпаси з напівактивними головками самонаведення, які можуть застосовуватись з Bayraktar TB2 або власної розробки підприємства - "Сокіл-300", розробку якого найближчим часом може замовити Міноборони України.
Окрім того, цілком можливо, що після створення ракети РК-2В повітряного базування з напівактивною лазерною головкою, наступним кроком стане створення аналогічних варіантів ракет для наземних та переносних комплексів.
Читайте також: У Росії згорів найновіший стелс-корвет "Проворный", який будували дев'ять років
