Після кожного ракетного обстрілу росіян у нас окрім всього іншого прийнято "пригадувати", що у 1999 році Україна віддала Росії свої стратегічні бомбардувальники Ту-160 та майже півтисячі ракет Х-55 до них. Бо тепер, в 2022 році, у нас майже нема "інструментів" та "аргументів" для ударів у відповідь по військовим об’єктам РФ.
Більш "вузькопрофільна" аудиторія при цьому може звернути увагу на інший момент – під час декількох останніх ударів росіяни взагалі не використовували Ту-160 для "відстрілу" КР, хоча б це було як мінімум логічно. Бодай тому, що один Ту-160 на борт може взяти до 12 крилатих ракет, а от Ту-95МС – до 6-8 (залежно від типу КР та модифікації бомбардувальника).
Читайте також: Польща намагалась захиститись від рашистських Х-555 та "Калібрів" системами Poprad та Osa-P
![](/media/contentimages/22f63a3c43b1e77e.jpg)
Як же так? Можливий варіант відповіді в обох випадках можемо знайти, якщо наприклад відкриємо електронний примірник журналу "Авиация и время", №4 за 1995 рік (є у відкритому доступі он-лайн). Історична ретроспектива виглядає так. На момент розвалу СРСР усі Ту-160, що потім перейшли в руки ВПС України, були зосереджені в складі 184 гвардійського важкого бомбардувального авіаполку, котрий базувався тоді на аеродромі в Прилуках, Чернігівщина. Перша проблема із обслуговуванням цих літаків виникла "зі старту": на вірність Україні присягнуло лише 25% льотного та 60% технічного персоналу.
![](/media/contentimages/94663a3c4b161d84.jpg)
Далі "палки в колеса" почала вставляти РФ, яка бажала отримати ці бомбардувальники в свої руки. Наприклад, КБ Туполєва "раптово" відмовилось від зобов’язань по технічному обслуговуванню Ту-160 ВПС України. А нестача "штатних" авіатехніків цю проблему лише посилювала.
Свою роль зіграла й суб’єктивна інерція, яку демонструвало військово-політичне керівництво України на той момент. Наприклад, вважалось, що у нас нема полігонів для підготовки екіпажів Ту-160, і що наша держава не має завдань, для виконання яких потрібні такі бомбардувальники. Ось такі "дрібниці" в підсумку й привели до епізоду 1999 року з передачею літаків та ракет Росії за газ, через що ми всі досі сильно шкодуємо.
![](/media/contentimages/97963a3c53397e87.jpg)
Що стосується проблем з технічним обслуговуванням Ту-160, які зараз можуть мати рашисти, зробимо таку поправку. Справді, "переносити" реалії 1995 року на реалії 2022 року може бути не зовсім вірно. Але тут ми ж говоримо про країну, яка наприклад видає за "повністю новий" Ту-160М2 "виріб", складений взагалі із заготовок кінця 1980-х років.
Перший нюанс, на який варто звернути увагу – "габаритний". Наприклад, аеродром в Прилуках був першим, де відбувалась стройова експлуатація Ту-160. І на цьому летовищі "сходу" подовжили довжину злітно-посадкової смуги аж до 3000 метрів, бо при посадці цей тип стратегічного бомбардувальника показував дуже високу інертність (простіше кажучи, міг бути ризик викотитись за межі ЗПС при помилці пілота).
![](/media/contentimages/30f63a3c5d25c580.jpg)
Ще одна деталь – практика показала, що "складати" крила на Ту-160 до стріловидності 60 градусів, щоб "зекономити" місце на стоянці, краще не треба – тоді бомбардувальник одразу завалювався на хвіст. Через що росіяни ставлять свої Ту-160 на стоянку лише із "розкладеними" крилами до стріловидності 20 градусів. Що в свою чергу забирає дуже багато місця на летовищі.
Відповідно, росіяни в 2022 році з регулярним прильотом "бавовни" можуть мати прозаїчну проблему – як розставити усі Ту-160 так, щоб вони вмістились саме на летовищах, "зручних" для удару по Україні. І це при тому, що потрібно обирати саме крупні аеродроми, здатні "вмістити" стратегічні бомбардувальники.
![](/media/contentimages/cb063a3c62a07d32.jpg)
Звісно, гігантську необхідність відповідного обладнання на аеродромах при роззосередженні Ту-160 рашистів ніхто не скасовував. А наскільки ця необхідність справді гігантська, можна показати на такому прикладі.
Щоб підготувати один Ту-160 до вильоту, потрібно було 64 людино-години підготовчих робіт. Та 15-20 спецавтомобілів різного призначення, зокрема автомобілі з мобільними кондиціонерами, як мінімум три паливозаправники ТЗ-60 та установки для азотування пального, опціонально – мікроавтобус із системою вентиляції для висотних костюмів екіпажу. Шумність при підготовці літака до польоту могла сягати 130 децибел, а шум від запуску допоміжної силової установки начебто на 45 децибел перевищував больовий поріг.
![](/media/contentimages/cdd63a3c6a86d8f0.webp)
Чи використовують зараз "ВКС РФ" саме такий "караван машин" для підготовки до вильотів Ту-160, сказати поки складно. На актуальних супутникових знімках можемо побачити, що для підготовки до злету Ту-95МС використовується значно менша кількість апаратури. Що і може визначати той фактор, що для обстрілів України орки використовують частіше саме Ту-95МС, а не Ту-160.
Ще один технічний аспект із Ту-160, на який варто звернути увагу – це їх двигуни НК-32. У перші роки експлуатації давала знати проблема, що іноді ці двигуни було дуже складно завести. Тому, наприклад, при освоєнні Ту-160 в Прилуках "перезмінка" екіпажів проводилась при ввімкнутій силовій установці, такий собі "піт-стоп" виходив.
![](/media/contentimages/82b63a3c763589b9.jpg)
Ще один нюанс – як мінімум в перші роки служби Ту-160 мали місце часті відмови БКО (бортового комплексу оборони) "Байкал", який включав у себе засоби радіоелектронної боротьби.
Звісно, цілком можливо, що насправді зараз у 2022 році росіяни не мають жодних технічних проблем із Ту-160. А застосовувати ці бомбардувальники вони припинили тимчасово, щоб "зекономити" ресурс. Але з іншої сторони, це заодно відкриває нове питання – раз росіянам потрібно "економити" ресурс Ту-160, значить там точно "щось пішло не так".
![](/media/contentimages/cc263a3c7ce826e6.jpg)
Читайте також: Вирішили зекономити: частина крилатих ракет рашистів впала ще на території РФ