Попри уявлення, що танк є універсальною машиною це твердження не дуже правильно, коли мова йде про західні танки, такі як Leopard 2, Abrams чи Challenger 2. Бо вони доволі далекі від поняття "універсальних солдатів", "штурмових машин" та інших епітетів. І це доволі сильно відрізняє їх від танків створених у СРСР.
А головною проблемою у цьому є різне бачення завдань танків у СРСР та країнах НАТО під час Холодної війни та опрацювання досвіду Другої світової. У СРСР лінійка танків послідовно пройшла по вектору з відправною точкою у вигляді Т-34, як масової універсальною машини, що означає компромісні рішення. А відправною точкою сучасних західних танків можливо вважати MBT-70, який був спільним проєктом США та Західної Німеччини 60-х років, відповіддю на Т-64, а також батьком Leopard 2 та Abrams.
Читайте також: Рашисти замість колись разрекламованих "Бумеранг" та "Курганец" використовують радянські МТ-ЛБ та китайські Desertcross
Й вкрай важливою була концепція за якою MBT-70 накреслювали, бо за нею це мав бути не універсальний танк, а мобільний протитанковий засіб. І в умовах відомого конкретного театру військових дій та вірогідного противника у вигляді Європи та СРСР - його задачею було спинити танкову радянську навалу.
А коли німці створювали свою 120-мм гладкоствольну гармату Rh-120 для Leopard 2, яка дуже швидко замінила тимчасову 105-мм гармату на Abrams, то для неї у Rheinmetall взагалі не передбачили осколково-фугасного снаряда. І не через те, що з його розробкою виникли проблеми, а через те, що не задачею цього танка було боротися з цілями, для ураження яких необхідний був би такий снаряд.
Тому, на екстрений випадок, боротися з піхотою в укриттях пропонувалось кумулятивним DM12, або його американським варіантом M830 HEAT-MP-T.
Й така ситуація зберігалась аж до 90-х років. Поки армія США не почала знімати з озброєння інженерну машину M728 CEV з короткоствольною 165 мм гарматою, яка мала вести вогонь спеціальними HESH-снарядами, які також не є класичними осколково-фугасними.
При цьому появу лакуни зрозуміли не у США, а у Південній Кореї, бо після цього у американського контингенту та у самій корейській армії бронетехніка не могла ефективно боротися з піхотою в укритті.
Тому у 1996 році Корея просить розробити спеціалізований 120-мм боєприпас. А у 2003 році у повноцінній експлуатації з'явився M908 HE-OR-T, який є переробленим кумулятивним M830 зі стальною бойовою частиною, яка перетворювала його на проникаючий. У 1999 році й знову на вимогу Кореї у США була ініційована розробка протипіхотного M1028, який є шрапнельним снарядом, що пішов у виробництво у 2004 році.
А наприкінці 2000-х в арсеналі Abrams та Leopard 2 з'явився DM11 (у США має індекс Mk 324), який вже є осколково-фугасним, але дуже складним та з високими характеристиками. Зокрема він дає обрати між програмованим повітряним підривом, відкладеним після пробиття перешкоди, або звичайним контрактним. Також він має готові уражаючі елементи у вигляді вольфрамових кульок.
Водночас у британському Challenger 2 з його специфічною нарізною 120-мм L30A1 взагалі немає будь-яких протипіхотних боєприпасів, шрапнельних чи осколково-фугасних, універсальних кумулятивних, лише БОПС, HESH та димовий.
Саме тому, попри все, західні танки залишаються спеціалізованими протитанковими засобами, які концептуально не розроблялись у ролі штурмових машин у парадигмі масових радянських танків. А наявність в них протипіхотних боєприпасів - наслідок рішення хоча б чимось закрити відсутній у базовій версії функціонал, який не закладався під час розробки.
Читайте також: У КНДР знов гатили артилерію по морю з усіх стволів: що саме намагається показати Пхеньян
