Чому так важко зробити артилерійський 155 мм боєприпас

Після розпуску Варшавського пакту і вступу Польщі до Північно-Атлантичного Союзу було вчинено певних заходів щодо впровадження норм і стандартів, обов’язкових для країн-членів НАТО. Водночас почалися процеси поступового зняття з озброєння ОВТ радянських зразків. Це стосується також і артилерійського озброєння великих калібрів. У цьому плані одним з ключових питань став перехід з раніше прийнятого 152-мм калібру на прийнятий в НАТО стандартний 155-мм калібр.

Наприкінці існування Варшавського договору серед 152-мм артилерійських систем Військо Польське використовувало і чехословацькі самохідні гармато-гаубиці зразка 1977 року DANA, а також буксирувані гармато-гаубиці WL-20 зразка 1937/1985 років. В інших країнах Варшавського договору (крім СРСР), крім зазначених вище систем, на озброєнні знаходились також 152-мм самохідні гармато-гаубиці 2С3 "Акація" і буксирувані гаубиці Д-1 (зразка 1943 року), а також гармати-гаубиці Д-20 (зразка 1955 року).

Читайте також: Як виробники зруйнували міф про неможливість створення артстволів в Україні

По той бік залізної завіси на озброєнні стояли 155-мм гаубиці й гармато-гаубиці. НАТО був союзом незалежних країн, тому стандартизація основних систем озброєння була там значно більшою проблемою, ніж у Варшавському договорі. Одним з перших кроків у цьому плані стала стандартизація 155-мм артилерії, були розроблені відповідні документи щодо конструкції як самих гармат, так і боєприпасів.

Метою зусиль НАТО щодо 155-мм калібру було досягнення повної взаємосумісності (interchangeability) боєприпасів і озброєнь. Іншими словами, йшлося про те, щоб у разі потреби союзники на полі бою могли використовувати 155-мм снаряди незалежно від того, для якої системи їх виготовили. Крім того, заміна боєприпасів не мала негативно впливати на якість виконання вогневого завдання.

У 1968 році чотири країни – США, Велика Британія, ФРН і Італія – підписали угоду щодо спільної балістики 155-мм артилерії (Joint Ballistics Memorandum of Understanding – JBMoU), в якій прописали основні вимоги до гармат і боєприпасів, щоб створити згадану вище взаємосумісність. Цей документ не втратив актуальності й сьогодні, хоча з часом він зазнав певних змін. Крім того, з часом до угоди приєдналася також Франція.

Ще до вступу Польщі до НАТО, у країні проводили дослідження щодо можливості впровадження на озброєння 155-мм артилерійського калібру, за умови відповідності вимогам JBMoU, з довжиною ствола гармати у 52 калібри і зарядною коморою об’ємом у 23 куб. дм. Роботу проводили фахівці на чолі з підприємством Huta Stalowa Wola. Внаслідок багаторічної праці у 2012 році був створений перший дивізійний вогневий модуль (DMO) Regina, який передали на дослідну експлуатацію до Війська Польського. Його складовою є 8 гармато-гаубиць Krab.

Проте з розвитком самого озброєння не було реалізовано відповідної програми щодо розробки відповідних боєприпасів. Ймовірно, це було наслідком переконання військового командування в тому, що відповідні боєприпаси для гармато-гаубиць Krab можна буде без проблем придбати на міжнародному ринку.

На жаль, при цьому забули, що угода JBMoU не стосується стандартизації багатьох інших сторін, зокрема, конструкції автомату заряджання і його взаємодії з боєприпасом, способу пакування елементів амуніції тощо. Між тим, це має неабиякий вплив на увесь ланцюжок логістичного забезпечення – у тому числі й на конструкцію машини логістичного забезпечення, що постачатиме боєприпаси на вогневі позиції.

Спостерігаючи за розвитком вогневого модуля Regina, на заводі DEZAMET прийняли рішення запропонувати збройним силам власне рішення щодо розвитку системи 155-мм боєприпасів. Проведений аналіз показав, що створення цілком нового боєприпасу лише власними силами вимагатиме величезних коштів, яких підприємство самостійно знайти не зможе.

З огляду на це та великий ризик втрати можливості самостійного розв’язання проблеми було прийняте рішення зупинитися на готовому варіанті шляхом придбання ліцензії. Серед кількох потенційних закордонних учасників зупинилися на словацькій фірмі ZVS Holding a.s., що у місті Дубниця над Вахом. Результатом співпраці, започаткованої у 2004 році, стало підписання 9 грудня 2010 року ліцензійної угоди між ZVS Holding a.s., ZM DEZAMET S.A. I Bumar Sp.z o.o.

Ліцензійна угода передбачала, що виробництво відповідних складових елементів амуніції буде впроваджуватися поетапно. На першому етапі мало бути запущено виробництво запальника KZ984. Це відбулося у 2012 році, тобто тоді, коли завод у Новій Дембі не мав ніякої гарантії щодо збуту і своїх постачань 155-мм амуніції.

Значна ангажованість ZM DEZAMET у питанні перспектив вироблення 155-мм амуніції, зокрема запальників KZ984, знайшла розуміння в Міністерстві Національної Оборони, наслідком чого стало запрошення наприкінці 2013 року дирекції заводу на переговори щодо постачання боєприпасів для Війська Польського. 18 липня 2014 року Інспекторат Озброєння підписав з ZM DEZAMET дворічну угоду щодо постачання 2000 шт. амуніції двох типів бойових 155-мм осколково-фугасних і осколково-фугасних з газогенератором, термін реалізації – 30 листопада 2015 року.

При цьому замовник виставив умову, щоб усі елементи снарядів виготовлялися в Польщі. Замовлення охоплювало також навчальні й тренувальні снаряди, та зразки з розрізами. Постачальник був зобов’язаний провести підготовку й навчання майбутніх користувачів амуніції, тобто, особового складу.

Процес полонізації 155-мм амуніції спирається на графік, погоджений з МО РП. Крім ZM DEZAMET у роботах передбачена участь низки інших польських фірм, що працюють під егідою PGZ, зокрема, це хімічний завод NITRO-CHEM S.A. у Бидгощі i MESKO S.A. (точніше, їхні відділення у Красніку і Піонках).

Як зазначалося вище, завод у Новій Дембі постачав війську два типи боєприпасів. Перший – це класичний осколково-фугасний снаряд із вгнутою донною частиною (HB-hollow base). Другий снаряд оснащений газогенератором, що міститься на донній частині (ВВ – base bleed). Різниця у конструкції снарядів впливає на максимальну дальність стрільби.

Так, снаряд НВ при стрільбі з гармати з довжиною ствола у 52 калібри має дальність близько 32 км, тоді як ВВ з газогенератором за тих же самих умов – понад 40 км. Це досягається шляхом зменшення аеродинамічного опору завдяки газовому шару, що виробляє газогенератор під час польоту снаряда. Обидва снаряди мають бойову частину масою 10 кг тротилу (TNT). Номінальна маса снаряду (НВ) без газогенератора становить 40,3 кг, тоді як маса снаряду ВВ с газогенератором – 43,55 кг і відповідає масі зразкового снаряда, передбаченого JMBoU.

155-мм снаряди для гармато-гаубиці Krab конструктивно належать до типу роздільного заряджання – кожний елемент амуніції поставляється окремо і комплектується екіпажем машини незалежно. Комплект амуніції, який поставляє DEZAMET, складається з наступних елементів:

• снаряди з газогенератором (ВВ), що мають означення OFdMKM DV або снаряди без газогенератора (НВ) з означенням виробника OFdMRM;
• детонатор ударної дії KZ984;
• модульні метальні заряди для малих дальностей стрільби ВС-Е;
• модульні метальні заряди для високих дальностей стрільби TC-F;
• запальник M82G.

Детонатор KZ984, що виробляється в Польщі з 2012 року, було розроблено словацькою фірмою Konstructa-Defence з Тренчіна, а кінцевим виробником була фірма ZVS Holding a.s. Проект детонатора було завершено у 1998 році під назвою KZ 98/. Втім, у 2004 році виріб було ґрунтовно модернізовано з тим, щоб конструкція відповідала вимогам безпеки, прописаним нормою STANAG4187. Після модернізації виріб отримав цифру 4 в означенні – KZ984. Відтоді це ударно-піротехнічний детонатор, що має два режими дії: звичайний (коли пріоритетом є осколкова дія) і уповільненої дії (фугасна).

Система модульних метальних зарядів наразі постачається чеською фірмою Explozia a.s. у Пардубицях, а в перспективі планується створити спеціалізоване виробництво на польському заводі фірми MESKO S.A. у Піонках. Cистема складається з зарядів двох типів – ближньої дії (зелені, ВС-Е) і дальньої дії (срібні, TC-F). Заряди ВС-Е призначені для 1 і 2 зон ураження, натомість TC-F – для зон 4,5 і 6. Заборонено стріляти зарядами, що містять одночасно заряди ВС-Е та TC-F. Тому вони відрізняються різними кольорами й кшталтом.

При цьому заряди ВС-Е мають форму правильного вальця, тоді як модулі TC-F мають гнізда, що дозволяє поєднувати їх між собою. Заряди обох типів можуть подаватися до зарядної камери будь-якою стороною, що заздалегідь виключає можливість помилки через людський фактор під час заряджання.

Аналогічні підходи у вигляді застосування різних типів метальних зарядів для стрільби по ближніх і дальніх цілях є притаманними й для інших світових виробників. Це є наслідком бажання отримати якомога більшу дальність польоту снарядів, а також правильного повного згоряння зарядів при стрільбі на мінімальних відстанях, коли показники тиску всередині артилерійської системи зазвичай є низькими.

Варто звернути увагу на економічний аспект комплектації партій БК. З огляду на ту обставину, що метальні заряди є найкоштовнішим елементом амуніції, попереднє розуміння поняття артилерійського пострілу, що превалює у свідомості багатьох представників галузі, вимагає певного коригування.

Зазвичай у технічній документації DEZAMET точно не визначає стандартну комплектацію пострілів, що постачаються до війська. Очевидно лише, що на кожний снаряд має припадати один детонатор, втім, все може змінюватися в кожній замовленій партії. У межах першої партії амуніції постачалися метальні заряди у кількостях, зазначених у Таблиці 1.

Таблиця 1

У випадку пострілів зі снарядами без газогенератора після одного пострілу на дальність, наприклад, 8000 м залишаються невикористаними чотири заряди TC-F і один ВС-Е. Очевидно, утилізація останніх є економічно недоцільною, як це зазвичай відбувається з мінометною амуніцією.

Після кількох місяців навчальних стрільб кількість надмірних метальних зарядів буде лише зростати, що змушує замовника вимагати зміни комплектації у чергових партіях. У випадку з амуніцією, де снаряди оснащено газогенератором, ситуація інша, адже комплектація передбачає лише заряди для стрільби на максимальну дальність.

До комплекту входить також стандартний запальник М82G, який використовується у багатьох країнах світу. Кількість останніх не може дорівнювати кількості снарядів, адже перед кожною стрільбою екіпаж здійснює перевірку стрілкового механізму, під час якої запальники зазнають зношення.

Процес сертифікації 155-мм артилерійської амуніції і розробка таблиць стрільби для гармато-гаубиці Krab виявив чергові проблеми, з якими в перспективі змушені змагатися як виробник, так і замовник, тобто, військо. Передусім, це відсутність у Польщі полігону відповідних розмірів для стрільби на максимальну дальність. Це змушує проводити такі випробування за кордоном.

Навіть таке важливе випробування, як здавчо-приймальне випробування запальника, що передбачало стрільбу з максимальним піднесенням ствола гармати САУ Krab (70°), з максимальним метальним зарядом 6 x TC-F необхідно проводити у Словаччині, оскільки дальність стрільби у 23 км значно перевищує розміри й довжину найбільшого польського полігону.

На цих випробуваннях забороняється стрільба на малих кутах піднесення гармати з огляду на загрозу рикошету 40-кілограмового снаряда під час влучення і пошкодження його детонатора. А з огляду на його швидкість, яка становить 945 м/сек, це може становити ще й загрозу безпеці населеним пунктам, розташованим поблизу полігону. Відтак, необхідність перенесення випробувань амуніції за кордони країни є очевидною.

Але найбільшою проблемою сертифікації стала перевірка максимальної дальності стрільби й кучності падіння снарядів. Для снарядів з газогенератором дальність перевищувала 40 км. Адже ані у Польщі, ані у Словаччині немає полігонів відповідних розмірів.

Втім, у Словаччині існує практика стрільби з-поза меж полігону, тобто, з "цивільної" території. Під час таких стрільб над територією невеликої Словаччини забороняється будь-який рух цивільних повітряних суден, отже, це триває не більше 2-х годин. Своєю чергою, це вимагає дуже високої організації артилерійських стрільб.

Досвід ZM DEZAMET свідчить, що зазначена практика розробки й впровадження нового озброєння себе виправдовує. Це стосується також закупу ліцензії на перевірені зразки ОВТ, що має на меті організацію відповідного вітчизняного виробництва. По суті, йдеться про реальність здійснення «технологічного стрибка» і уможливлює вже самостійний подальший розвиток конкретного напрямку в країні.

Леслав МАЗУР, головний конструктор металообробного заводу DEZAMET S.A. у Новій Дембі.

Матеріал було надруковано у журналі Defense Express

Читайте також: Випробування нового реактивного снаряда "Тайфун-1" з'явилось на відео