Тактика кочових гармат

Самохідні артилерійські системи забезпечують безліч переваг різним арміям світу, підвищують передусім оперативну мобільність війська. Але які ключові складові бойової потужності самохідної артилерії? Про це читайте в нашому огляді.
370
Тактика кочових гармат

На відміну від буксируваних гармат, самохідна артилерія забезпечує значні тактичні переваги на полі бою. Ці системи краще пристосовані до дій в одних бойових порядках з маневровими наземними силами, можуть бути швидше введені до бою, здатні перевозити комплекти готових боєприпасів, і, зрештою, їм легше уникнути контрбатарейного вогню. Але реальність полягає в тому, що коли йдеться про артилерію й військову техніку, то тут немає "ідеального рішення". Швидше є компроміс між взаємовиключними вимогами.

На "правильну" систему впливає багато факторів: бойове завдання, місцевість, ймовірний противник, його бойові можливості й методи використання артилерії і наземних сил як єдиного цілого. З усім тим, в останні десятиріччя все ж було запроваджено низку конструктивних і технологічних нововведень, які суттєво підвищили ефективність самохідної артилерії. Це вплинуло на спосіб її організації, інтеграцію і застосування в більших бойових формуваннях.

Прогрес й інновації

Задача артилерії полягає в тому, щоб швидко й точно завдати ударів непрямим наведенням по передових силах противника й придушити чи позбавити артилерію противника здатності вести вогонь у відповідь по союзних підрозділах (контрбатарейна боротьба). Таким чином, артилерія має бути здатна не тільки атакувати цілі за запитом, але й уникати зіткнень з ворогом, який намагається знайти, захопити в приціл й нейтралізувати опонента.

Корейська К-9 Thunder стала базовим проєктом для турецької гаубиці T-155 Firtina

Необхідною умовою ефективного артилерійського вогню на ураження є точне знання власної позиції й позиції цілі, швидкий розрахунок вогневої задачі, введення її розв’язку в зброю і досягнення максимального руйнівного ефекту завдяки доставленню прямо до цілі мінімальної (бажано одного) кількості снарядів з різницею в декілька секунд. Після завершення вогневої задачі можна очікувати від опонента, як мінімум, рівного за технологічним рівнем, що позиція артилерії буде виявлена і може стати ціллю для вогню у відповідь. Задля уникнення цього гармати мають переміститися на нову позицію й згодом бути готові надати відповідь на нові виклики артилерійського вогню. Для такої послідовності дій є свій термін – "тактика кочових гармат".

Самохідна артилерія, на відміну від буксируваних гармат, в основному підходить під цю методику, але виконання усіх зазначених кроків досі є надзвичайно складним. Утім, було запроваджено низку технологій для того, аби максимально підвищити бойову ефективність артилерії. До них належать, зокрема, навігація й позиціювання, цифрове інтегроване командування й керування в загальному мережевому просторі, автоматичне заряджання, автоматичне обчислення задач на відкриття вогню, а також автоматичне наведення зброї й удосконалені боєприпаси.




Навігація й позиціювання

Розвиток супутникової глобальної мережі позиціювання GPS у комбінації з процесом мініатюризації електроніки надали можливість стрільцям визначити точне місцерозташування своєї позиції. Однак гарматам, зокрема самохідним гаубицям, в ідеалі потрібна ще вища точність, а також надійний доступ і миттєва реакція навіть під час руху; і це має бути краще за те, що може запропонувати GPS.

Прогрес в обчисленнях і зниження вартості на інерціальні навігаційні системи, в яких використовуються комп’ютери й датчики руху для визначення позиції й швидкості машини, сприяв появі можливості встановлювати подібні пристрої високоточного позиціювання на кожну самохідну гаубицю. Такі інерціально-навігаційні пристрої, як Sigma 30 компанії Safran Defence Electronics (колишня Sagem), LandNav від Kearfott і ті, що виробляє компанія Aselsan, забезпечують точність позиціювання менш як 10 метрів і високу точність за напрямком в будь-яких умовах, включаючи рух, розташування під деревами чи іншим укриттям. Подібна комбінація інерціальної навігаційної системи й GPS виключає будь-яку необхідність у зовнішніх вимірюваннях і дозволяє розрахунку кожної гармати самостійно обчислювати власну точну позицію в будь-який період часу.

Командування й управління

Впровадження комплексних цифрових мереж даних спрямовано на розв’язання вічних проблем артилерії, передусім питання того, як "провести" інформацію про ціль від передових спостерігачів до стрільців, і як скоординувати й розподілити вогонь батарей по всьому полю бою. Такі системи, як, наприклад, система оперативного управління артилерією Thales ATLAS, що стоїть на озброєнні французької армії, можуть розв’язати цю задачу.

Бортові термінали цієї системи забезпечують обмін інформацією щодо управління вогнем у реальному часі, включно із запитами на підтримку вогнем і накази про відкриття вогню. Удосконалена система передачі тактичних даних польової артилерії AFATDS (Advanced Field Artillery Tactical Data System) компанії Raytheon використовується американською армією і Корпусом морської піхоти. Система AFATDS підвищує якість роботи артилерії завдяки "визначенню пріоритетів цілей і координації вогневих засобів від батарей до вищих ешелонів з метою напрацювання своєчасних, точних й узгоджених варіантів вогневої підтримки".

Суміщення подібних систем оперативного управління з приладами виявлення цілей передових спостерігачів, як, наприклад, прилади LP10TL Target Locator і FOI2000 Forward Observation System від Vinghog, GonioLight від Safran чи Thor Targeting System від Instro Precision, сприяє істинної узгодженості дій спостерігача і стрільця. Збройові розрахунки й передові спостерігачі, що мають точну інформацію про місцерозташування власних позицій і цілей і ведуть обмін необроблюваними даними про цілі, можуть відкрити вогонь через безпрецедентно малий проміжок часу.

Самохідні гаубиці можуть під час переміщення з однієї позиції на іншу приймати "виклик вогню" від спостерігача й готувати вогонь у відповідь. Буквально протягом декількох секунд може бути прийнято рішення про відкриття вогню, заряджено снаряд, наведено зброю і зроблено постріл. Самохідні гаубиці PzH 2000 від Krauss Maffei-Wegmann (KMW), FH77BW L52 Archer від BAE Systems і К-7 Thunder від Samsung Techwin після зупинки готові провести перший постріл вже через 30-60 секунд.

Переваги цих систем відображені в їх експортних продажах. Так, К-9 Thunder є базовою платформою (ліцензійне виробництво) для турецької самохідної установки Т-155 Firtina. Індія також обрала цю самохідну гаубицю, як буде під позначкою К-9 Vajra збиратися за ліцензією місцевої компанії Larsen and Toubro. Крім того, на шасі К-9 розроблялася польська система AHS Krab.

Матеріально-технічне забезпечення

Аксіома бою полягає в тому, що неочікуваність посилює бойовий ефект. Саме тому найперша атака – до того, як ціль зреагує – справляє на опонента "незабутнє" враження. Це твердження стосується передусім вогню непрямим наведенням. Ідеальна бойова задача – коли вогонь багатьох гармат чи батарей скоординовано так, що він накриває ціль майже одночасно.

Заміна на самохідних гаубицях систем ручного заряджання на автоматичні дозволяє одній гарматі чи «вкороченій» батареї з двох-трьох гаубиць кратно підвищити ефективність виконання вогневої задачі. У комбінації з наведенням гармати за допомогою комп’ютера автомат заряджання дозволяє вести вогонь у режимі MRSI (Multiple-Round Simultaneous-Impact – одночасний удар декількох снарядів; змінюється кут нахилу ствола і всі снаряди, випущені за певний проміжок часу, долітають до цілі одночасно). Так, наприклад, PzH 2000 випускає 12 пострілів менш як за 60 секунд. Ці можливості значно вищі за ті, що мала повноцінна батарея з шести-восьми гармат ще в 2015 роках.

Самохідна гаубиця PZH2000 має максимальний рівень автоматизації у всіх аспектах наведення зброї, заряджання і процесу стрільби. Це дозволяє системі навіть за умов зменшення чисельності екіпажу виконувати вогневі задачі як незалежна одиниця

З впровадженням автомата заряджання стало актуальним розв’язання ще однієї нетривіальної задачі – конфігурації укладки боєприпасів на кшталт "магазину", в якому є зручний доступ до снарядів конкретного типу. Рішення можуть бути різні: "завантажувальний піддон" у магазині револьверного типу, як в самохідних гаубицях FH77BW L52, або ж окреме захищене відділення для боєприпасів у гаубицях М-109А6, К-9 чи Т-155. Автоматичне заряджання й швидкий вогонь «чергами» є ключовими характеристиками, так само, як і значна кількість снарядів на борту.

Модульна артилерійська система DONAR (Artillery Gun Module) розроблена спільно компаніями KMW і General Dynamics Land Systems. Автономний збройний модуль цієї 155-мм гаубиці повністю автоматизований, може встановлюватися на різні гусеничні чи колісні платформи

Поповнення боєкомплекту завжди було проблемою для артилерійських систем. Для самохідних гаубиць задача ускладнюється тим, що вони здатні достатньо швидко рухатися бездоріжжям. Розміщення боєприпасів на вантажних машинах ситуацію не вирішує, оскільки такі транспортні засоби не можуть зберегти потрібний темп просування вперед, а в минулому й не мали нормального захисту розрахунку. Американська армія однією з перших розв’язала цю проблему, прийнявши в 1982 році на озброєння машину підвозу боєприпасів польової артилерії М-992А2 FAASV розробки BAE Systems. Машина базується на шасі гаубиці М-109А6, тому має таку ж броню й здатна перевозити 96 звичайних снарядів. У ній також встановлена система обробки боєприпасів, яка допомагає п’яти членам екіпажу переміщати снаряди в гаубицю.

Інші армії пішли цим же шляхом, створивши "системи", що складаються з самохідної гармати й машини поповнення боєкомплекту. Виробник FH77BW L52, компанія BAE Systems, називає її "завершеною системою", що містить саму гаубицю FH77BW L52 і машини підвозу й забезпечення. Самохідна гаубиця К9 Thunder експлуатується спільно з автоматизованою системою підвозу боєприпасів К-10, що базується на одному й тому ж шасі з однаковим силовим блоком і підвіскою. Машина К-10 здатна переміщати 12 снарядів за хвилину. Ці спеціалізовані системи поповнення боєкомплекту грають важливу роль у надійному забезпеченні безперервної вогневої підтримки на полі бою, що постійно змінюється. Це особливо актуально в бойових умовах, де гарматам необхідно часто й швидко переміщатися в умовах, коли боєприпаси закінчуються дуже швидко.

Як це працює: кругове ймовірне відхилення

Традиційне ведення вогню з артилерійської зброї часто вимагає відстрілу декількох снарядів для нейтралізації цілі. Це пов’язано з характерною для снарядів неточністю, впливом вітру й іншими факторами, що впливають на політ снаряду. Точність вимірюється параметром, що має назву кругове ймовірне відхилення (КВО). Фактично це діаметр окружності, в яку впаде 50 % снарядів. Чим більше радіус ураження, тим менша точність і більше КВО. Відповідно, стрільба великою кількістю снарядів по конкретній цілі підвищує шанси того, що достатня кількість снарядів впаде достатньо близько від цілі. Стандартний 155-мм снаряд має КВО від 200 до 300 метрів на середній дальності. Тому для досягнення бажаного результату потрібне ведення вогню з декількох гармат чи з однієї гармати багато разів по одній цілі. Навіть з автоматом заряджання це збільшує час ведення вогню й витрату боєприпасів. А чим більше тривалість обстрілу, тим ймовірніше, що вогнева одиниця буде виявлена ворогом. Знову ж таки, за умов обмеженої кількості боєприпасів на борту, чим більше буде відстріляно по одній цілі, тим менше залишиться для інших.

Автоматизація

Інерціальна навігація чи GPS, а також цифрові обчислювальні системи забезпечують майже безшовний розрахунок рішення на відкриття вогню для кожної цілі. Інтегрування цих даних у сервоприводи вертикального і горизонтального наведення зброї дозволяє стрільцю-оператору наводити гармату на правильну прицільну точку натисканням однієї кнопки. Процес може бути повністю автоматизовано навіть за умови визначення, вибору й підготовки метальних зарядів. Цей автоматизований процес у комбінації з автоматичним заряджанням є основою режиму MRSI.

Ще одна перевага полягає в скороченні чисельності екіпажу. Першим самохідним гаубицям треба було від п’яти до семи осіб, а в сучасних машинах цей показник скоротився на 50-75 %. Наприклад, FH77BW LA2 може обслуговуватися розрахунком з трьох осіб. Вони можуть виконувати вогневу задачу й змінювати позицію без необхідності торкатися гармати чи залишати броньовану кабіну.

Ця можливість дуже цікава для країн з невеликими збройними силами й обмеженим особовим складом й озброєнням. Це стало однією з мотивацій шведської армії на користь вибору самохідної гаубиці FH77BW LA2. Шведська армія прийняла постачання першої машини ще у 2015 році, а у 2016 було проведено постачання чергових 24 платформ.

Удосконалені боєприпаси

Прогрес у мініатюризації електроніки надав можливість застосування технологій високоточного наведення на ціль в озброєнні класу «повітря-поверхня» і в артилерійських боєприпасах. Одним з перших таких боєприпасів став американський снаряд М712 Copperhead з лазерною головкою самонаведення (ГСН), яка вела снаряд на ціль, що підсвічена лазерним цілевказівником. Хоч це й була значна ідея, але складність процесу стрільби дещо ускладнювала її реальне застосування. Теперішні PGM, наприклад, Raytheon Excalibur, більш простіші, дешевші, а також надійніші й точніші.

Високоточні артилерійські снаряди, наприклад, Excalibur від компанії Raytheon, можуть вражати ціль з точністю до десятки метрів чи менше. З використанням лазерного цілевказівника-далекоміра вона може бути значно підвищена

Снаряд Excalibur має цільове КВО менш як 20 метрів. Найновіший варіант 1В має КВО п’ять метрів на дальності 36 км. Варіант S має напівактивну лазерну ГСН, що поліпшує КВО до одного метра. Подальші розробки дозволили отримати снаряди з наведенням за GPS, які можуть бути запропоновані в "комплектах", що встановлюються на стандартні 155-мм снаряди. Комплект PGK компанії Orbital АТК – це снаряд з корекцією траєкторії, який трансформує стандартний 155-снаряд у PGM. Комплект Precision Guidance Kit M1156 дозволяє збройному розрахунку замінювати підривник і додавати стабілізатори до стандартних снарядів М549А1 и М795. При цьому КВО зменшується до 6 метрів.

Транспортування

Недолік самохідних гаубиць полягає в складності їх транспортування у віддалені райони. Маса й розміри багатьох самохідних гаубиць обмежували їхню стратегічну мобільність кораблями й великими військово-транспортними літаками.

Декілька компаній розробили нові платформи, які можна практично без проблем транспортувати засобами, що є в наявності. Наприклад, 155-мм гаубиці Nexter CAESAR і Soltam ATMOS 2000 встановлюються на задню платформу вантажного автомобіля. Компанія KMW з власною системою DONAR пішла ще далі. Її модульна система зброї може встановлюватися на різноманітні гусеничні й колісні шасі залежно від побажань користувача. Ці системи мають на борту повний комплект систем навігації й позиціонування, командування й управління, цифрову систему управління вогнем і систему мережевого управління вогнем. Відмінність від важчих самохідних гаубиць у тому, що вони, за виключенням системи DONAR, мають ручне заряджання, хоч і з частковою механізованою обробкою боєприпасів, яка дозволяє ATMOS обслуговувати розрахунком з 4 осіб, а самохідну гаубицю CAESAR – з шести.

Рух уперед

Можливості, що надають самохідні гаубиці, мають критичне значення для ефективної підтримки вогнем непрямим наведенням маневрових бронетанкових підрозділів. Значні переваги самохідної артилерії тепер полягають швидше в широкому використанні електронних й обчислювальних систем, аніж у механічних пристроях й іншому "залізі". Зрештою, вони й далі будуть сприяти розвитку оперативної концепції, навколо якої спроєктована гаубиця KMW PzH 2000. Вона полягає в її роботі як самостійної вогневої одиниці, яка здатна діяти автономно й швидко виконувати різні вогневі задачі.

Комплект PGK компанії Orbital АТК перетворює стандартний снаряд у високоточний

Епоха використання цілих батарей для виконання задач може закінчитися з переходом на одну-дві одиниці гармат, що працюють незалежно, але керуються та наводяться на ціль за допомогою мережі. Мобільність даних сприяє подальшому зростанню переваг, що надасть мобільності вже самохідній артилерії.

Сергій ГРІНЧЕНКО, Кирило РЯБОВ, Укрспецконсалтинг