У військовій історії 7 вересня, окрім першого польоту винищувача п'ятого покоління F-22, відмітилось ще однією й більш страшною подією - першою спробою завдати удар балістичною ракетою у бойових умовах. І мова звісно йде про німецьку "Фау-2".
Саме 7 вересня по Парижу, який за 25 серпня був звільнений від загарбників, були зроблені перші два пуски цих ракет з метою терору, бо цілями для них було просто місто. Обидві ракети не долетіли до цілі через нештатну роботу двигунів, які відключились раніше визначеного часу.
Читайте також: Наскільки якісно бачить Akinci на 120 км: у Aselsan показали промовисті кадри зі станції дрона
Також у цей же день, 7 вересня 1944 року, але вже у Лондоні, депутат парламенту Дункан Сендіс, голова урядового комітету з протидії літаючим бомбам (War Cabinet Flying Bomb Counter-Measures Committee) на прес-конференції оголосив, що ракетної загрози від "Фау-1", які тоді називали "літаючими бомбами" " Третього Рейху більше немає. Бо пускові комплекси на півночі Франції, які до цього посилено бомбардувались, тепер захоплені союзними військами. Апокаліптичні прогнози виявились хибними, а тому всі можуть розслабитись.
На наступний день, 8 вересня, німці зробили перші успішні бойові запуски "Фау-2". Спочатку по Парижу - ракета впала у його південній частині, але не завдала значної шкоди. Пуск наступної відомий значно більше, бо о 18:43 "Фау-2" , яка була запущена з мобільної пускової поряд з окупованою Гаагою п'ятьма хвилинами раніше, дісталась Лондона.
Вона впала у західній частині міста на Стейвлі-роуд, вбивши трьох осіб, серед яких - трьохлітню дівчину. За нею згодом прилетіла й друга у місто Епінг на північ від столиці, без наслідків.
Для британського уряду, попри те, що про розробку німцями балістичної ракети знали вже близько 18 місяців, з початку 1943 року, це виявилось більше несподіванкою, ніж очікуваним результатом. Головний науковий консультант Черчилля професор Фредерік Ліндеманн запевняв, що одноступенева балістична ракета не може досягти дальності 240-320 км (150-200 миль). Саме тому звільнення Нормандії мало дозволити повністю убезпечити Британію від ракетної загрози.
І ця думка була пануючою. Хоча британська розвідка на основі отриманої інформації провела розрахунки, які показували, що балістична ракета довжиною 12 метрів зможе доставити на таку дальність 1000 кг бойової частини. Британці майже вгадали, 14,4-метрова "Фау-2" несла 750 кг БЧ на 350 км. Але також варто зазначити, що отримані британцями розвіддані вказували на те, що нова німецька балістична ракета може мати й 10 тонн бойової частини та дуже високу точність завдяки "пеленгаційним" променям.
Також британська розвідка за місяць до першого удару попередила, що німці розпочнуть ракетні атаки новою зброєю у середині вересня, а от те, що німці зробили ставку на відносно мобільні пускові - проґавила. А союзники до цього доволі вперто бомбардували стаціонарні пускові комплекси.
Після перших атак "Фау-2", наслідки яких від суспільства спробували ховати під вибухи побутового газу, у британському уряді почали впроваджувати контрзаходи.
Не попереджати про загрозу
Перше питання - механізм оповіщення населення про нову загрозу від якої не було захисту. І британський уряд вирішив не оголошувати тривогу для цивільного населення взагалі. Хоча пуск "Фау-2" фіксувався британськими радіолокаційними станціями.
Це рішення було прийнято, з одного боку, через малий підльотний час ракети, менше п'яти хвилин, загрозу паніки та тисняви до входів в укриття. При цьому уряд доволі сильно боявся реакції британців, бо до 10 листопада факти ударів німців новими ракетами приховувались, хоча й дуже незграбно - повідомленнями про несправні газопроводи.
З іншого боку, згодом виявилась дуже мала точність німецьких ракет, лише 50% ракет могло влучити у зону 26х21 км (16х13 миль). А тому тривогу все одно не оголошували, бо це могло призвести до ігнорування населенням тривог і люди просто перестануть ходити в укриття.
У будь-якому випадку єдиний контрзахід у межах цивільної оборони, який був додатково прийнятий у Лондоні, закриття гермозатворів у тунелях метро під Темзою. Бо у випадку прямого влучання існував ризик швидкого затоплення лондонського метро, яке було найбільшим укриттям столиці.
Збити балістичну ракету з зеніток
Якщо крилату ракету "Фау-1" можливо було збивати винищувачами та вогнем зеніток, то з балістичною "Фау-2" ефективних варіантів кінетичної протидії не було. І це було очевидним ще на основі теоретичних розрахунків, які були проведені до першого бойового використання цих ракет.
Ще літом 1944 року було пораховано, що для збиття кожної ракети треба випустити неможливі 320 тисяч зенітних снарядів, з яких 2%, 6400 одиниць, впадуть на землю через неспрацювання підривача і завдадуть більше шкоди ніж сама ракета.
Але теоретичні роботи над концепцією зенітної протиракетної оборони продовжились. Зокрема за рахунок більш точного та надійного підривача, а також розміщенню великої кількості зеніток у центрі Лондона у Гайд-парку, попереднього обрахування всіх рішень стрільби та точного обрахунку траєкторії польоту цілі, прийшли до висновку, що знадобиться лише 500 пострілів.
Цей проєкт був представлений у січні 1945 року, але у березні перерахунок показав, що навіть залп з 2000 пострілів дасть вірогідність збиття балістичної ракети на рівні 1,6%. На той час ще не було вирішено питання відстеження траєкторії ракет, а союзні сили вже відкинули німців за рубіж дальності польоту "Фау-2" по Лондону. Тому проєкт не пішов далі концепту.
Полювання на пускові балістичних ракет
Поки стратегічна авіація союзників намагалась уразити заводи з виробництва ракетного палива та місця збирання ракет, у межах командування ППО були сформовані декілька груп винищувачів-бомбардувальників із задачею полювання на пускові ракет. Вже через тиждень після першої атаки було встановлено, що ракети запускають із околиць Гааги, тому групи Spitfires, Tempests та Typhoon були направлені туди на "полювання".
Але воно мало дуже обмежений результат, за німецькою статистикою, британські повітряні атаки станом на 7 березня 1945 року, тобто через приблизно пів року, призвели до наступних втрат розрахунків "Фау-2": 51 вбитих, 117 поранених, знищено та пошкоджено 58 автомобілів, 11 кисневих цистерн та 48 ракет.
РЕБ проти "Фау-2"
Через розвідувальну інформацію про те, що німецькі ракети можуть використовувати системи наведення за допомогою радіосигналів було прийнято рішення спробувати завадити цьому. Цю місію було покладено на "Групу 100" (No. 100 Group RAF). Однин з перших в історій спеціалізований авіапідрозділ радіоелектронної боротьби, який з листопада 1943 року успішно протидіяв радарам німецьких нічних винищувачів, а також ставив перешкоди на німецькі радари ППО.
З вересня по грудень 1944 року літаки "Групи 100" марно боролись з сигналами, які могли бути пов'язані із системою наведення "Фау-2", поки не стало зрозуміло, що управління ракети було автономним. Інерціальна система наведення німецької ракети була основана на трьохвісній системі гіроскопів, а електронний аналоговий комп'ютер Mischgerät видавав команди на керуючі рульові механізми.
Але слід виправдати зусилля британців. Для "Фау-2" до середини 1943 року система радіоуправління на основі рівносигнальній зоні розглядалась як основна, але була скасована якраз через побоювання того, що британці зможуть її задавити. Також на уламках "Фау-2", що впала у нейтральній Швеції у червні 1944 року та була досліджена британцями, була знайдена радіопередавальна апаратура. Антени та приймачі сигналів також були знайдені на перших ракетах, що атакували Британію.
Зрештою у перших версіях ракети для відстеження швидкості та вимикання двигуна використовувався радіоканал. Існували й варіанти з радіоуправлінням вузьким коригуючим променем на першому етапі польоту для підвищення точності. Тобто британці дійсно мали всі підстави вважати, що РЕБ зможе завадити "Фау-2".
Зменшити точність "Фау-2"
Але найбільш ефективною виявилась дезінформація противника. За рахунок подвійних агентів британські МІ-5 та МІ-6 передавали хибні дані щодо місць падіння ракет та значно перебільшували їх точність та результативність. Водночас британській пресі було заборонено публікувати будь-яку інформацію щодо них.
За рахунок передачі неправильної інформації про місця падіння вдалось змістити точку прицілювання від центра Лондона, у менш населенні райони. Німці, отримуючи неправильні дані щодо місць падіння ракет коригували швидкість подачі палива та момент вимкнення двигунів, а також калібрували гіроскопи.
Тим самим британцям вдалось "збити приціл" німецьким ракетам "Фау-2" і ця операція була розсекречена лише у 70-х роках. За оцінками британського уряду це дозволило врятувати життя 1300 осіб та вберегти від поранень 10 000.
Результат протидії "Фау-2"
Загалом Німеччина виробила, за різними оцінками, від 5200 до 6048 "Фау-2", але вважається, що було запущено, за різними оцінками, від 3225 до 4320 ракет. Попри бомбардування союзників з вересня 1944 по березень 1945 року він складав до 616 одиниць на місяць. Але з близько половини ракет не досягли цілі, вибухнули на землі, розвалились у повітрі, або впали дуже далеко від точки прицілювання.
Вважається, що загалом лише 1054-1115 ракети долетіли до Великої Британії. У результаті цих ударів загинуло 2724 особи, а тяжкі поранення отримали 6467. Таким чином саме дезінформація щодо результатів ударів та неможливість німців перевірити їх результати й могло стати ключовим заходом протидії "Фау-2". Більше того, британці змусили вірити у високу ефективність цих ударів, змушуючи ворога вкладати ресурси у малоефективну зброю.
В основі публікації Defense Express про британські спроби протидіяти "Фау-2" дані з Lost In Space: The Defeat of the V-2 and Post-War British Exploitation of German LongRange Rocket Technology, by Wing Commander Bryan Hunt. А також Britain and Ballistic Missile Defence, 1942-2002, by Jeremy Stocker.
Читайте також: Польща придбала у США керованих GBU-39/B на $120 млн, під свої "золоті" F-35
