Саме в цей день 20 квітня 1978 року, стався один з небагатьох випадків в історії військової авіації, коли пілот винищувача свідомо збив пасажирський реактивний лайнер. Більше того, це справжнє "диво на льоду", бо пілотам вдалось посадити підбитий літак на кригу озера і зі 109 пасажирів та членів екіпажу вижило 107.
Ця історія починається 47 років тому, о 13:39, коли Boeing 707 компанії Korean Air Lines вилетів з Парижа до Сеула із запланованою проміжною посадкою для дозаправки в Анкориджі на Алясці. Це був звичний рейс та маршрут, який дозволяв не входити у повітряний простір СРСР. Його особливістю було проходження поблизу північного магнітного полюса Землі, але зазвичай в авіакомпанії так літали новіші McDonnell Douglas DC-10
Читайте також: У США хочуть власний підводний дрон на 1,8 тисячі км, який може нести торпеди і можливо переможець вже відомий
Для штурмана лайнера Лі Кун Сіка це був такий 120-й рейс, але перший для командира лайнера Кіма Чанг К'ю. Але він був досвідченим пілотом, ветераном війни у Кореї та полковником повітряних сил у відставці з 1967 року. У Korean Air Lines він на той час літав вже 9 років та мав наліт на лайнерах понад 13 тисяч годин.
Після проходження поряд з магнітним полюсом літак на автопілоті почав повільний розворот на південь та замість США полетів до СРСР. Причина збою так офіційно й не була з'ясована. У Korean Air Lines прийшли до висновку, що це стало результатом помилки екіпажу, за іншою версією - недоліки навігаційного обладнання літака, бо Boeing 707 не був оснащений інерціальною системою навігації.
О 20:54 літак, що знаходився приблизно за 400 км від територіальних вод СРСР, був зафіксований радянською РЛС та через 25 хвилин увійшов у повітряний простір. Москва офіційно стверджувала, що військові багаторазово намагались зв'язатися з літаком, але їх ігнорували.
Члени екіпажу літака заявляли, що нічого не чули. Більше того, помітили, що летять не туди ще до того, як наблизились до СРСР та марно намагались зв'язатися з землею. І те, що це точно не Аляска екіпаж усвідомив, коли пролетів повз Мурманськ, який не змогли ідентифікувати, але зрозуміли, що це не може бути американським чи канадським містом на березі Льодовитого океану.
На перехоплення корейського лайнера, що летів на висоті 9 км, був піднятий винищувач Су-15ТМ 431-го авіаполку, яким керував капітан Олександр Босов. Він наблизився до Boeing 707, ідентифікував його як пасажирський літак та доповів про написи ієрогліфами на фюзеляжі.
Радіозв'язок між літаками встановлений не був, і, як стверджують радянські джерела, Босов багаторазово протягом 20 хвилин качав крилами винищувача, показуючи слідувати за ним. За радянською версією Boeing 707 розгорнувся на 90 градусів та пішов у бік кордону з Фінляндією до якої було 80 км, або близько 6 хвилин польоту.
Командир лайнера Кім Чанг К'ю підтверджував, що бачив та розумів команди Босова, але все це тривало кілька хвилин. Також він зазначав, що Су-15 підійшов до Boeing 707 не з лівого боку, відповідно до правил ІКАО, бо саме зліва сидіть командир, а з правого боку. Екіпаж намагався зв'язатися з радянським винищувачем на міжнародній аварійній частоті 121,5 МГц, але безрезультатно. У будь-якому випадку, Кім Чанг К'ю знизив швидкість та сигналізував навігаційними вогнями.
Тим часом командувач 10-ої армії ППО генерал-лейтенант Владімір Дмітрієв погодив рішення командира 21-го корпусу ППО генерала-майора Владиміра Царькова щодо знищення корейського Boeing 707. Отримавши наказ Босов, за одними джерелами, багаторазово перепитував, наголошуючи, що бачить пасажирський лайнер.
А за розповідями свідків, на землі довго не могли вирішити, що робити. Більше того, одночасно в ефір віддавали команди з КП армії ППО й КП корпусу. І вони суперечили один одному, поки після лайки у відкритому ефірі не зійшлись на "збивати", бо у Босова, якому з обох КП погрожували трибуналом, закінчувалось паливо.
О 21:42 він послідовно атакував пасажирський лайнер двома ракетами Р-60. Одна з яких пройшла повз ціль, інша уразила Boeing у ліве крило у районі першого двигуна, який вивела з ладу та відірвала 4 метра обшивки з кінцем крила. Уражаючі елементи ракети вбили одного пасажира та серйозно поранили ще двох, салон був розгерметизований. Уламок Boeing був зафіксований на радарах, невірно ідентифікований як загроза і на його перехоплення були відправлені додаткові Су-15.
Через розгерметизацію Кім Чанг К'ю направив Boeing вниз, з 9 000 метрів за 3 хвилини до висоти 700-1000 метрів, та зайшов у хмари. Босов втратив його з виду та через брак палива пішов на аеродром. А на зміну були підняті додаткові літаки. Вважається, що радянські військові вже не бачили лайнер на своїх радарах. Більше того, не мали жодного уявлення щодо долі літака. Але деякі радянські версії включають епізод, що ще одному пілоту Су-15 вдалось знайти Boeing 707 та навіть вказати йому курс на найближчий аеродром, але той "відстав від реактивного винищувача".
У реальності Boeing ще 1 годину та 40 хвилин кружляв на малій висоті. Екіпаж шукав місце для посадки. На літаку у якому не вистачало частини крила та на трьох з чотирьох двигунах. У повній пітьмі.
Як саме Кіму Чанг К'ю це вдалось достеменно невідомо, у різні часи члени екіпажу розповідали різні версії. Включно з тим, що ледь не розбили літак помилково прийнявши за пряму автостраду залізну дорогу на яку почали сідати. У інших, те що корейські льотчики одразу почали шукати озеро, яке у квітні ще було вкрито льодом, з прямою береговою лінією, поряд з якимось селищем. І було помічено три можливих місця для посадки, але через одне озеро йшла лінія електропередач, по середині іншого був острів. І лише третє відповідало вимогам.
О 23:05 літак здійснив посадку з випущеними шасі на лід невеликого озера Корпіярві, у 2,5 км від якого знаходиться селище Лоухі з однойменною залізничною станцією. Поряд є інші озера з прямою береговою лінією, через деякі йде ЛЕП, а на деяких є острови. Тобто цілком можливо, що Boeing кружляв над цим районом цілу годину. Майстерність пілота конкурувала лише з його вдачею, бо лід витримав літак, який проковзав до берега по дузі.
Попри близькість до населенного пункту радянським військовим занадобилось ще дві години щоб нарешті знайти пасажирський лайнер. Евакуація за допомогою вертольотів почалась лише зранку. За цей час померла ще одна пасажирка, яка була поранена ракетою.
Пасажирів та екіпаж спочатку доправили у місто Кемь у 140 км від місця приземлення. Там членів екіпажу розділили та почали допитувати. Згодом всіх переправили літаками Ту-134 до Мурманська. СРСР на наступний день повідомив, що корейський Boeing 707 порушив повітряний простір та самовільно здійснив посадку на озеро. Про те, що пасажирський лайнер підбили ракетою з винищувача у Москві не згадали. Але це доволі швидко стало відомо у США.
Через декілька днів, за домовленістю, американці направили "евакуаційний" рейс з метою забрати всіх пасажирів та членів екіпажу. Але пілота Кіма Чанг К'ю та штурмана Лі Кун Сіка СРСР не віддав та намагався під час допитів отримати визнання своєї вини.
Через тиждень Кремль отримав бажане: визнання у порушенні кордонів та свідомій непокорі командам пілота радянського винищувача, разом із проханням корейських пілотів цивільного лайнера о помилуванні. Після того, як командир та штурман покинули СРСР, вони заявили, що своєї провини не визнавали та нічого не просили.
Паралельно у Кремлі почали вигадувати історії про те, що екіпаж літака був п'яний, потім, те що це був шпигунський літак. У підсумку СРСР відмовився проводити спільне розслідування, не віддав бортові самописці, так звані "чорні скриньки". Розслідування КДБ, як стало відомо під час "епохи гласності" перед розпадом СРСР, виявило, що запис радіообміну між пілотом Су-15 Босовим та "землею" був знищений. Але у підсумку рішення збити цивільний літак було визнано вірним, але нагород ніхто не отримав.
За утримання пасажирів та членів екіпажу рейсу 902 СРСР виставив Кореї рахунок у 100 тисяч доларів. А Korean Air Lines запропонували забрати літак, якщо та заплатить за його евакуацію. Корейці не погодились. У підсумку Boeing 707 розібрали та доправили на дослідження на один з аеродромів під Москвою.
Кім Чанг К'ю продовжив літати та перед тим як піти на пенсію досяг позначки у 30 тисяч льотних годин та працював інструктором у Korean Air Lines. Він помер у віці 76 років у 2009 році. За шість років до цього він емігрував до дітей до США у Сан-Дієго. Доля Олександра Босова невідома, з 431-го полку його доволі швидко перевели на Далекий Схід. Далі про його долю у російських джерелах нічого знайти не вдалось.
Читайте також: Британці нарешті почали пошук нового БПЛА замість Watchkeeper WK450, який став справжнім провалом на 1,35 млрд фунтів
