Після отримання незалежності в 1991 році Україна почала формувати свої власні державні інститути та будувати відносини між ними. Одним із ключових питань того часу було побудова ефективних цивільно-військових відносин. На жаль, дійсно ефективні відносини створити не вдалося. Нехтування розвитком цивільно-військових відносин призвело до того, що Російська Федерація змогла незаконно анексувати півострів Крим та розпочала гібридну війну на Донбасі. Але після цих подій Україна показала світові, що потужний добровольчий рух в Україні та міцна цивільно-військова взаємодія між українським суспільством, Збройними Силами України та іншими складовими сектору безпеки та оборони стали тими факторами для Москви, які не дали Російській Федерації підкорити Україну.
Волонтерський рух
Одним з головних факторів у 2013–2014 роках, який завадив Російській Федерації знищити Україну як окремого геополітичного гравця, був міцний волонтерський рух. Волонтерство було і є важливою частиною політичної культури в центральній, східній та північній Європі, проте цей феномен, як народна відповідь на збройну агресію, не знайшов належної уваги серед політологів і недостатньо вивчений у значній частині літератури з питань цивільно-військових відносин.
Читайте також: Валерій Залужний: "ОК "Північ" пощастило з людьми..."
Волонтерство, як вид громадянського реагування, було яскраво представлено у Києві під час Революції гідності. Жителі Києва та інших населених пунктів України, які мали активну громадянську позицію, почали приносити їжу, теплий одяг та інші необхідні речі захисникам Євромайдану в листопаді 2013 року. Ці люди допомогли організувати цілодобове функціонування Євромайдану, захищаючи його від внутрішніх та зовнішніх загроз та провокаторів. Вони приносили необхідні матеріали протестувальникам і навіть гинули за свої європейські ідеали.
Представники волонтерських організацій під час Євромайдану приймали та розподіляли продукти харчування, ліки, предмети домашнього вжитку та забезпечували життя в наметових містечках. Вони також особисто виконували соціальну роботу, розповсюджували навчальну, медичну та іншу інформацію серед протестуючих. Багато тисяч українських патріотів фактично займалися волонтерською роботою, не будучи членами якихось волонтерських організацій чи осередків: вони надавали притулок протестуючим, забезпечували їх продуктами харчування та виконували інші волонтерські функції. Характерною особливістю розвитку волонтерського руху в цей період було залучення соціальних мереж для підтримки та поширення громадських ініціатив, які здебільшого функціонували як “неформальні волонтерські групи”. Інформаційні технології допомогли створити нову якість спілкування між однодумцями та мінімізували час доведення волонтерських проектів до рівня їх практичної реалізації. Такі гнучкі форми волонтерства були найпродуктивнішими. Відсутність бюрократичних процедур у надзвичайних обставинах дозволяла заощаджувати час, що позитивно вплинуло на якість волонтерських послуг.
Волонтерський рух в Україні зазнав ще більш потужного ррозуитку, коли РФ анексувала Крим у лютому 2014 року. Громадяни Криму та материкової України почали допомагати українським військовослужбовцям, які були заблоковані у своїх військових установах російськими військовими підрозділами. Діапазон допомоги був дуже різноманітним – від забезпечення батарейками, їжею та питною водою українських військовослужбовців до збору грошей для членів їхніх сімей. Чи не вперше з моменту створення Збройних Сил України стало відчутно, що вони справді є частиною народу, і це надавало українським воїнам додаткові сили та мотивацію.
Саме такі небайдужі громадські активісти перешкодили створенню “Одеської Народної Республіки”.
Під час заворушень, які відбулися в Одесі на початку травня 2014 року, цьому південному місту України вдалося захиститися від «руського миру» . Міста Харків і Дніпро, через жорстку проукраїнську позицію громадських активістів, також залишилися під контролем Києва і не перетворилися на “квазіреспубліки”, як це сталось з Донецьком та Луганськом. Через соціальний опір Одеса, Харків, Дніпро та багато інших населених пунктів південно-східної України тепер вільні від російської військової присутності та наслідків війни.
Події, пов’язані з активізацією сепаратистських рухів на Півдні та Сході України, вплинули на подальший розвиток волонтерства: акцент перемістився на допомогу цивільному населенню, що постраждало від бойових дій та забезпечення українських військових формувань необхідними предметами та матеріалами під час проведення антитерористичної операції (АТО). Волонтерський рух зробив найефективніший внесок у зміцнення обороноздатності держави саме на початку бойових дій у Донецькій та Луганській областях, коли держава повільно забезпечувала своїх військових, що не мали достатніх запасів бронежилетів, обмундирування та продовольчих товарів. За лічені місяці волонтерські ініціативи перетворилися на потужні організації, діяльність яких була спрямована на забезпечення майже всього спектру потреб як сил безпеки, так і цивільних осіб, постраждалих від бойових дій. Вирішальну роль у цьому процесі відіграли два фактори: патріотичний підйом у суспільстві, що призвів до появи небувалої кількості добровольців та благодійників, та управлінські навички керівників волонтерських організацій.
З багатьох добровольчих заходів, спрямованих на протидію зовнішній агресії та її наслідкам, можна виділити чотири основні напрямки:
• збір та доставка необхідних ресурсів до зони проведення АТО;
• надання медичної допомоги потерпілим під час її проведення;
• надання допомоги внутрішньо переміщеним особам;
• пошук зниклих військовослужбовців/звільнення полонених.
Найпоширенішою формою волонтерства під час бойових дій стало забезпечення необхідними ресурсами українських військових зі сладу підрозділів, що брали участь у проведення АТО. Небайдужі люди в Україні та за кордоном підтримали заклик про допомогу, що було розповсюджено волонтерськими групами через соціальні мережі. Українська діаспора направляла в Україну грошові перекази, медичні препарати, одяг, предмети домашнього вжитку. У багатьох країнах, де українці утворюють об'єднану діаспору, місцеві волонтерські організації проводили та проводять численні акції на підтримку суверенітету та територіальної цілісності України.
Один з напрямків волонтерського руху представлений медичною ініціативою. Лікарі-добровольці були залучені до збору ліків для потреб учасників громадського протистояння під час Євромайдану та в зоні проведення АТО. Одночасно вони створили власні команди та приєдналися до добровольчих батальйонів, надавали медичну допомогу у прифронтових лікарнях та забезпечували їх необхідним обладнанням, а лікарі-добровольці виконували свої функції під час бойових дій як фахівці медичної служби на Сході України.
Волонтерські групи надавали безліч інших послуг. Психосоціальна служба, організована ще за часів Євромайдану, була перетворена протягом наступного року в Психологічну кризову службу, підрозділи якої опікувалися пораненими та сім’ями загиблих. Окремі групи психологів-добровольців постійно перебувають у зоні АТО/ООС, де проводять психологічні тренінги з українськими військовими та займаються реабілітацією жертв під час бойових дій.
Важливо також відзначити значний внесок громадян України, які використовують комп’ютерні технології у волонтерстві. Під час подій Євромайдану вони створили сайти, які надавали інформаційну підтримку учасникам та допомагали координувати спільні акції. Події на сході України змінили вектор діяльністі волонтерів у сфері інформаційних технологій – вони почали розробляти електронні планшети для навідників, допомагати у автоматизації систем військового зв’язку, брати участь у створенні безпілотних літальних комплексів та організовувати їх практичне застосування та ін.
Волонтери, що опікувалися питаннями прав людини, під час Євромайдану здійснювали моніторинг та намагалася протидіяти незаконним діям української влади.
В даний час вони допомагають внутрішньо переміщеним особам оформити необхідні документи. Вони також є частиною переговорних груп, які займаються звільненням заручників та пом'якшенням умов утримання на тимчасово окупованих територіях України.
Одним із успішних методів волонтерської допомоги українським військовим формуванням та правохороним органам є надання адресної допомоги їх окремим військовим частинам та підрозділам. Так, наприклад, лише у 2018 році Сергій Притула, відомий український шоумен та громадський діяч, зібрав та передав до підрозділів Сил спеціальних операцій тепловізори, нічні приціли, снайперські гвинтівки, боєприпаси до них та інше майно на суму понад п'ять мільйонів гривень. Ще один волонтерський проект – “Польова пошта”, доставляв військовослужбовцям на передову взуття, предмети одягу та навіть листи і малюнки від українських школярів. І таких проектів десятки і сотні по всій Україні.
Деякі волонтри-добровольці стали згодом частиною Збройних Сил України чи Національної гвардії України. Вони є військовослужбовцями оперативного резерву та допомагають українській армії в різних сферах: допомагають з придбанням безпілотних літальних апаратів для підрозділів, що беруть участь у Операції об'єднаних сил на Донбасі; працюють інструкторами з різних дисциплін, починаючи від тактичної медицини і закінчуючи підготовкою навідників-операторів великокаліберних кулеметів; роблять інші, важливі ля військових справи.
Хоча ця та інші волонтерські ініціативи часто є дуже ефективними, інколи їм не вистачає чіткої взаємодії з органами державної влади; в результаті чого вони втрачають потенційний синергетичний ефект. Одним із позитовних прикладів можна назвати Волонтерську раду в Міністерстві оборони України, що допомагала Міністру оборони покращити роботу відомства. Представники добровольчих організацій зробили роботу МОУ більш відкритою та ефективною, значно покращивши матеріальне забезпечення військ. Представники волонтерських організацій отримали посади у Департаменті державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України та інших службах постачання Збройних Сил України з метою проведення оперативного моніторингу цінових пропозицій та оптимізували систему постачання та своєчасного придбання майна, паливо-мастильних матеріалів і продуктів харчування.
На шостому році війни з Російською Федерацією волонтери продовжують працювати кожен у своїй сфері для підтримання обороноздатності країни. Щоправда обсяги домопоги зменшилися, але ж і Збройні Сили України вже не ті, що були у 2014 році – налагоджено матеріально-технічне забезпечення (кожен військовослужбовець з районі проведення ООС забезпечений польовою формою, взуттям та індивідуальними засобами захисту українського виробництва), ведеться розробка нових зразків озброєння і техніки. Але волонтерська допомога нашим захистникам була і буде запорукою міцних цивільно-військових відносин в Україні.
Побудова нових цивільно-військових відносин в Україні
Слабка і неефективна система цивільно-військових відносин була однією з причин війни в Україні. Зважаючи на це, у 2018 році було прийнято новий закон “Про національну безпеку України” який мав за мету посилити ефективність цих відносин. Цей закон також враховував досвід гібридної війни з Російською Федерацією.
Одним із головних елементів цивільно-військових відносин в Україні є система демократичного цивільного контролю. Цей контроль здійснює Президент України, Верховна Рада України, Рада національної безпеки та оборони України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, місцевого самоврядування. Є також судовий та громадський контроль.
Метою демократичного цивільного контролю є контроль з боку вищеперерахованих суб’єктів за:
дотриманням вимог Конституції та законів України у діяльності органів безпеки та оборонного сектору, запобігання їх використанню для узурпації влади, порушення прав і свобод людини і громадянина;
змістом та станом реалізації стратегій, доктрин, концепцій, державних програм та планів у сферах національної безпеки та оборони;
станом правопорядку в секторі безпеки та оборони, їх штатний розпис, оснащення сучасним озброєнням, військовою та спеціальною технікою, забезпечення необхідними запасами матеріалів та готовність до виконання завдань у мирний час та в особливий період;
і ефективністю використання ресурсів, зокрема бюджетних коштів, сектором безпеки та оборони.
Волонтери, які брали участь у спротиві гібридній російській агресії, можуть і мають здійснювати такий громадянський контроль. Цей контроль буде не тільки запобігати зловживанням окремих посадових осіб силових відомств, але і буде ефективним зворотнім звязком між цивільним суспільством та людьми у погонах.
Подальші кроки
Можемо констатувати, що зараз в Україні створюється нова система цивільно-військових відносин, ключовим елементом якої є демократичний цивільний контроль, частиною якого є громадський контроль, що здійснюють представники волонтерського руху.
Роль волонтерів дуже важлива. Вони є одним з головних двигунів цієї реформи і яскравим прикладом можливості змін. Нові люди приносять нові ідеї, посилюючи згуртованість та плідну співпрацю між військовою та цивільною сферами, що дуже важливо в умовах гібридної війни. Приклад Криму вказує на те, як відсутність координації та чіткої співпраці між цивільною та військовою сферами та недостатньо міцні цивільно-військові відносини можуть критично знизити здатність протистояти російській гібридній агресії. І навпаки, марш ветеранів, який відбувся 24 серпня, є яскравим прикладом ефективної взаємодії військових та цивільних: діючих військових і ветеранів та цивільних волонтерів і небайдужих патріотів України.
Відповідно, наступним кроком має бути перетворення Міністерства оборони України та інших міністерств і відомств сектору безпеки і оборони в цивільні офіси, де цивільні професіонали трансформовують політичні указівки вищого політичного керівництва держави у комплексну стратегію розвитку, а компетентні цивільні експерти планують досягнення політичних цілей і впровадження у життя положень цієї стратегії.
Роль Збройних Сил України буде полягати у реалізації політики і стратегії, яку визначить Міністерство оборони України та співпраця із цивільними державними і недержавними організаціями на всіх рівнях. Для гармонізації цих відносин та більш ефективної взаємодії із цивільним середовищем в Збройних Силах України створено Управління цивільно-військового співробітництва, яке вже довело свою ефективність і повинно в майбутньому стати частиною загальнодержавної системи цивільно-військових відносин як Управління J-9 Гененарльного штабу Збройних Сил України.
В'ячеслав ПОПОВ
Читайте також: Джон Іселла: "Україна здатна бути успішною"
