2026 рік уже зараз виглядає як можливий етап переходу до більш системного застосування рішень, де значна частина завдань виконуватиметься машинами під контролем людини. Цьому передувала серйозна підготовка. Ще з листопада 2024 року Командування Сухопутних військ ЗСУ напрацьовувало концепцію роботизованої лінії оборони, яка б об'єднала НРК, повітряні дрони та системи РЕБ у єдину мережу. А вже у 2025 році застосування логістичних платформ на реальному полі бою перетворилося на масове явище.
Кіллзона та логістика
Однією з найгостріших проблем сучасного фронту залишається так звана кіллзона (kill zone). Територія поблизу лінії бойового зіткнення перетворилася на зону постійного ураження, що контролюється безпілотниками та артилерією. В окремих районах її глибина може сягати 15–20 км.
Читайте також: Чому на фронті ставатиме більше різних НРК та яку проблему при цьому вони вирішують
Ситуацію ускладнює одразу кілька факторів:
- традиційна логістика суттєво обмежена через постійну загрозу від FPV-дронів та артилерії;
- поширення БПЛА на оптоволоконному управлінні, нечутливих до радіоелектронного придушення;
- високі ризики для евакуаційних груп і транспорту навіть на відносно безпечних ділянках;
- обмежені можливості "пішої логістики" через вагу та швидкість переміщення.
У цих умовах НРК стають одним із ключових рішень. Важкі платформи здатні перевозити сотні кілограмів вантажу та працювати в умовах бездоріжжя. Низькопрофільні (до 50 см заввишки) НРК знижують помітність і підвищують шанси виконання місії. За окремими оцінками, їх застосування дозволяє суттєво зменшити втрати серед евакуаційних груп.
Головні виклики
Сучасний НРК включає оптико-електронні сенсори (денні та нічні камери), захищений канал зв'язку та мобільний пункт управління. Одним із головних викликів залишається стабільність зв'язку, особливо в умовах складного рельєфу або дії засобів РЕБ. Радіосигнал біля самої землі згасає в рази швидше, ніж у повітрі, а окопний РЕБ ворога здатен обірвати зв'язок між машинами навіть на відстані 50-100 метрів.
Серед ключових рішень:
- mesh-мережі (де НРК ретранслюють сигнал один для одного), які для ефективної роботи потребують підтримки з повітря (дронів-ретрансляторів), щоб бачити групу зверху;
- оптоволоконне управління, що практично не піддається радіоелектронному придушенню;
- поступове впровадження елементів автоматизації.
Окремим викликом залишається управління наземними роботизованими комплексами (C2, command and control). Навіть за наявності стабільного зв'язку ефективність застосування НРК значною мірою залежить від навантаження на оператора. У більшості випадків одна людина може одночасно керувати лише обмеженою кількістю платформ.
Крім того, на відміну від БПЛА, наземні платформи критично залежать від фізичного рельєфу. Вирви, багнюка, повалені дерева та уламки створюють серйозні перешкоди. Автономність НРК впирається також у фізичну прохідність та наявність систем самоевакуації. Адже навіть один застряглий робот у вузькому проході може заблокувати рух усієї групи. Розвиток систем управління, автоматизації та інтерфейсів стає не менш важливим, ніж удосконалення самих платформ. У перспективі це має дозволити одному оператору контролювати групу НРК, що є передумовою для переходу до концепції "роїв".
Основні місії НРК на полі бою:
- Логістика та евакуація (CASEVAC): найбільш масове та критичне застосування;
- Вогнева підтримка: мобільні платформи з кулеметами або автоматичними гранатометами, інколи з інтеграцією ПТРК;
- Інженерні задачі: дистанційне мінування та розмінування;
- Розвідка: спостереження, виявлення позицій противника;
- РЕБ та зв'язок: мобільні ретранслятори або носії систем придушення.
Водночас принцип Human-in-the-loop (HITL) (людина в контурі управління) залишається ключовим: рішення про застосування зброї, як правило, залишається за оператором.
Різні підходи до "армії роботів"
Станом на сьогодні можна виділити такі основні підходи до розвитку НРК.
Українська модель: масовість і адаптивність. Україна робить ставку на відносно прості, дешеві та масштабовані рішення. Цей підхід часто описують як "FPV на колесах", який об'єднує велику кількість платформ, інтегрованих у спільну систему управління. Створення єдиної координаційної платформи Brave1 дозволило перетворити розрізнені волонтерські ініціативи на системну галузь. Серед ключових переваг:
- швидкість виробництва;
- адаптація під реальні бойові умови;
- можливість масштабування. Орієнтовні плани виробництва на 2026 рік можуть сягати десятків тисяч одиниць.
Західний підхід: універсальність і модульність. Західні системи орієнтовані на багатофункціональність, автономність та модульну архітектуру: ідея "швейцарського ножа" на гусеницях, як THeMIS Естонії. Західний сегмент також представлений важкими бойовими машинами (Ripsaw, Mission Master), малими саперними роботами (PackBot, TALON) й ін. Такі платформи здатні виконувати широкий спектр задач, але мають високу вартість і можуть бути вразливими до інтенсивного РЕБ.
Російська концепція: між захищеністю та обмеженнями. Російські розробки НРК переважно орієнтовані на створення важких, частково броньованих платформ із потужним озброєнням. Такий підхід передбачає використання роботів як "міні-броньованих машин", здатних діяти безпосередньо на передньому краї.
Водночас ця концепція має низку обмежень:
- знижена мобільність;
- висока помітність (теплова та акустична);
- залежність від стабільного каналу зв'язку;
- вразливість до дешевих засобів ураження.
На практиці важкі платформи часто стають помітними цілями. Їх відносно легко виявити розвідувальними БПЛА через тепловий слід двигуна та акустичний шум, що знижує їхню живучість на насиченому дронами полі бою.
Показовим є приклад НРК Уран-9. Цей "танк-робот" прославився своїм провалом у Сирії (втрата зв'язку, проблеми з ходовою), після чого використовується переважно на парадах та полігонах.
Водночас Росія намагається частково адаптуватися, запозичуючи елементи українського підходу «дешево і масово». Це проявляється у появі простіших платформ (наприклад, серії "Курьер" або імпровізовані рішення на базі цивільної техніки).
У результаті формується суперечлива модель: важкі НРК залишаються занадто дорогими та складними для масового застосування як "розхідного ресурсу", але при цьому технологічно надто примітивні (через санкційний дефіцит якісної оптики та контролерів), щоб виконувати складні автономні місії на рівні західних зразків.
Бойовий досвід
Бойовий досвід уже демонструє нові тактичні підходи із використанням НРК: дистанційне ураження укріплених позицій, застосування в засідках, використання для інженерних задач у "сірій зоні", утримання ділянок без піхоти.
Наприклад, у липні 2025 року сталася безпрецедентна подія: Третя окрема штурмова бригада (3 ОШБр)вперше в історії війн захопила полонених виключно за допомогою наземних роботів. Під час операції на Харківщині, коли до зруйнованого російського бліндажа наблизився черговий бойовий НРК, окупанти написали на картоні про намір капітулювати, аби уникнути підриву. Як тоді влучно зазначили українські штурмовики: "Це нова реальність війни, у якій правила диктуємо ми. Воюють роботи, а керуєш ти".
В лютому 2026 року НРК Droid TW-7.62 в районі села Тернувате Запорізької області також взяв у полон російських окупантів.
Окремі випадки свідчать про розширення ролі НРК навіть у складних сценаріях, включно з діями в тилу ворога.
Роль ШІ: потенційний вектор розвитку
Очікується, що до кінця 2026 року головна еволюція відбудеться в програмному забезпеченні. Впровадження елементів ШІ може допомогти вирішити критичні вразливості:
Автономність при втраті зв'язку: розробники тестують алгоритми, які дозволяють роботу самостійно повертатися на базу або доїжджати до цілі за допомогою комп'ютерного зору, якщо РЕБ розриває зв'язок з оператором;
Спрощення вогневого контакту: ШІ може взяти на себе розпізнавання та супровід цілей. Це дозволить оператору лише підтверджувати постріл, не витрачаючи час на ручне наведення у складних умовах. Проте тут постає критична проблема ідентифікації "свій-чужий" (IFF). Безпечне застосування ШІ-наведення вимагає обов'язкової інтеграції надійних систем ідентифікації, щоб уникнути ризику дружнього вогню.
Елементи "рою": прогнозується перехід до управління групами НРК, де одна людина координує дії кількох машин, що розподіляють між собою прості задачі (розвідка, прикриття, підвезення БК).
Такі рішення можуть перетворити НРК із дистанційних інструментів на напівавтономних помічників, здатних діяти навіть у складній радіоелектронній обстановці.
Висновок: перехід до "роїв"
Наземні роботизовані комплекси поступово переходять із допоміжної категорії в окремий компонент бойових дій. Ключова зміна полягає не лише в самих платформах, а в підході до їх застосування.
Йдеться про перехід від використання окремих машин до систем, де групи НРК діють узгоджено. У перспективі це може наблизити появу напівавтономних "роїв", де оператор керує не одиницею, а цілим підрозділом роботизованих систем.
У таких умовах перевагу отримає той, хто зможе не лише масштабувати виробництво та адаптувати рішення до змін на полі бою, а й вирішити ключові фізичні та комунікаційні перешкоди наземного середовища, перетворивши розрізнені платформи на єдину, надійну та керовану систему.
Читайте також: У США визнають, що в Україні кращі у світі дрони за двома головними критеріями
