Тренд діджиталізації, або Про фейк-занурення в умовах глобального виклику пандемії

Тренд діджиталізації, або Про фейк-занурення в умовах глобального виклику пандемії

56

До історії технологічно-креативної легалізації брехні через фейкові формати потокового контенту та можливості замінювати суб’єкти відповідальності фейк-реальностями

«Польща проти Італії», «Заручники ФІДЕ», «Німецький феномен заперечення пандемії», «Пандемія як технологія рятувальної місії Кремля в країнах ЄС та НАТО», «Іранський режим на службі РФ», «Чубарова публічно засуджує неіснуючий орган позаправового міжнародного статусу», «Пандемія як кричущий приклад failed state України та інших союзників НАТО та ЄС», «ЄС самоізолюється від демократії», «Пандемія доводить нагальну потребу терміново знищити всіх домашніх тварин», «Пандемія знищує контактну церкву справжнього християнства», «Твітер та Фейсбук з іншими світовими діджитал-інфраструктурами – дієва зброя проти правди, міжнародного права і цивілізації демократії» – це не заголовки матеріалів останнього часу і навіть не наративи. Однак це – реальність сьогодення, і ми фіксуємо її як сенси потоків фейк-індустрії, побудованої за стилістикою фейк-дизайну.

Ця індустрія створює фейк-реальності домінування в динаміках інформаційних потоків, які щосекунди вливаються в мізки мільйонів споживачів завдяки технологічним можливостям комунікаційно-контентного інструментарію. Провідником цієї індустрії фейків у світі є політичний режим нинішньої Російської Федерації. Пособниками кремлівських комунікаційно-контентних терористів є авторитарні та диктаторські режими (колективне путінство), які зазвичай продукують несприйняття і ненависть до ліберально-гуманістичних засад демократії, зокрема під гаслами антиглобалістських рухів. На жаль, світова цивілізаційна демократія на цьому етапі виявила неспроможність до адекватної протидії фейк-наступу. Насправді загроза для демократії настільки очевидна і глобальна, що без пришвидшення трансформаційних процесів щодо адаптації до нових викликів вона може просто безслідно зникнути в безодні неоварварства.

Читайте також: Курс на НАТО: що не так з євроатлантичною інтеграцією України?

Термін «фейк» нині є досить модним, його часто використовують для того, щоб зневажити незручну інформацію чи навісити ярлик. Цим, до речі, активно користується президент США Дональд Трамп. Водночас термін слугує прикриттям для багатьох різних станів інформації, яку нав’язують споживачу для просування певної тематичної заданості, необхідної для формування громадської думки в інтересах фейковиробника. Розмитість (парасольковість) цього поняття досить часто не дозволяє усвідомити сутність самого факту, події чи ситуації. Недарма у Великій Британії на офіційному рівні цей термін заборонений урядом до використання, натомість вживається термін «дезінформація».

Саме поняття може мати безліч виражень, наприклад: напівправда, імітація правди, фантазії на тему правди, спекуляції елементами правди, хоча не виключаються і такі стани, як констатація, агрегація, фіксація тощо. Все це належить до інструментарію явища, яке кремлівські пропагандисти характеризують як «постправда». Щодо постправди як системи і механізму формування іншої, відмінної від сутнісної, реальності, то вона пройшла за останні кілька років етапи гіпотези, потім ідеї, теми і зрештою перетворилася на глобальну проблему . З настанням пандемії коронавірусу Covid-19 постправда трансформувалася в очевидний технологічно-геостратегічний виклик глобальній цивілізації миру і стабільності планетян.




Перша пандемія в умовах глобальної діджиталізації вказує на важливість точності контентних визначень та відповідальності за контент. Причому не лише з боку автора і першоджерела, а й споживача, який поширює контент. Тут додається ще й уся гама подальшого дезінформаційного, переважно неусвідомленого, ряду, пов’язаного, наприклад, з СММ-послугами або бот-сервісами. В цьому разі поширення тієї чи іншої контентної композиції (зміненої, правленої, уточненої, відкоментованої тощо) часто має подвійний чи навіть потрійний потенціал дезінформації та дезорієнтації, яка за фактом слугує фальсифікації першоджерела. В сучасних швидкостях передачі контентними потоками смислів та сенсів першочерговою є нагальна чистота точних назв того чи іншого явища. Ці дефініції мають бути функціонально вивіреними і термінологічно точними, щоб унеможливити будь-яку неоднозначність. Розмитість терміну чи поняття якраз часто застосовується при продукуванні фейків, оскільки створює підґрунтя для довільного трактування (перебріхування) сутності подій, фактів чи ситуацій.

До речі, класичним невдалим терміном ми вважаємо визначення «окремі райони Донецької і Луганської областей (ОРДЛО)». Натомість мали би вживати слово «окуповані», чим би щоразу засвідчували сутність явища.

У нашому випадку візьмемо до розгляду рекомендації ВООЗ щодо витоків назви пандемії. Генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров’я Тедрос Адханом Гебреєсус рекомендував не надавати коронавірусу прив’язку до конкретної країни, наприклад не визначати його як китайський. Український МОЗ теж закликав представників ЗМІ не «приписувати захворювання певній країні або етнічності», як то «вірус з Уханю», «китайський вірус», «азіатський вірус».

Генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров’я Тедрос Адханом Гебреєсус
Генеральний директор Всесвітньої організації охорони здоров’я Тедрос Адханом Гебреєсус

З одного боку, це правильні рекомендації, оскільки не варто загострювати увагу на територіальній прив’язці. Завтра такий спалах може відбутися в іншій частині світу, і зовсім не з вини мешканців певної країни. З другого – міжнародна спільнота має усвідомлено ставитися до різного роду небезпек, зокрема вірусологічних. При виникненні такої загрози повинна негайно включатися міжнародна система оповіщення (якої наразі не існує). Бо те, «що італійський лікар виявить у Мілані рано вранці, цілком може врятувати життя в Тегерані ввечері», пише у статті «The world after coronavirus», опублікованій у Financial Times ізраїльський вчений, дослідник військової та універсальної історії, автор бестселерів про історію людства Юваль Ной Харарі.

У випадку з пандемією коронавірусу Китай певний час утримував інформацію, користуючись монополією на медіа у країні і можливостями цифровізованого авторитарного режиму. Це призвело до втрати часу, необхідного для усвідомлення ситуації і вироблення рекомендацій для інших країн. Результат цього зволікання людство відчуває щодня через катастрофічне збільшення кількості інфікованих громадян і зростання смертності.

Авторитарні (їх на сучасному етапі можна класифікувати як позацивілізаційні) режими не схильні до солідарного вирішення таких проблем, принаймні до того, коли вони не постануть на повний зріст в їхній країні. Так повів себе в цій ситуації і політичний режим нинішньої Російської Федерації, який використовує пандемію як глобальний комунікаційний фон для нагнітання паніки у світі і одночасно – відволікання уваги міжнародної спільноти від власних експансій, агресій і нищення засад міжнародного права сучасної мирної цивілізації.

Так, наприкінці лютого Держдепартамент США запідозрив Росію в поширенні фейків про коронавіруси. У березні таку ж інформацію підтвердив речник ЄС Пітер Стано, який заявив, що значна частина дезінформації про Covid-19 надходить з Росії. Двадцятого березня Держсекретар США Майк Помпео звинуватив конкретні країни – Росію, Китай і Іран – в поширенні дезінформації про пандемію коронавірусу.

Донедавна ті чи інші фейки з боку путінської РФ викликали у світі посмішки чи іронію фахівців з питань інформаційної безпеки через абсурдність та примітивно-маргіналізований дискурс. Однак зараз, у розпал пандемії, вся ця машина кремлівської пропаганди запрацювала гіперактивно, системно і масштабно та отримала на хвилі всесвітньої паніки запланований результат. Заяви ЄС і Держдепу США є підтвердженням цього. Як стверджує газета The Financial Times, посилаючись на доповідь Європейської служби зовнішньополітичної діяльності (EEAS), призначену для внутрішнього користування, прокремлівські акаунти в соцмережах і російські медіа намагаються нагнітати “сумнів, паніку і страх”. Така дезінформаційна кампанія проводиться кількома європейськими мовами, зокрема англійською, німецькою, іспанською, італійською та французькою.

Очевидним є те, що комунікаційно-контентні інфраструктури Московії формують дискурсні потоки в умовах інформаційно-комунікаційної безпорадності держав, викликаної пандемією. Генеруючи смисли про те, що Covid-19 не такий страшний, як його «малюють», Кремль показово (президент FIDE росіянин А. Дворкович) проводить у Єкатеринбурзі турнір претендентів на світову шахову корону. Тільки вимушене припинення РФ авіаційного сполучення з іншими країнами та закриття кордонів змусило FIDE достроково призупинити цей захід.

Однак сам турнір у Єкатеринбурзі, як і спецоперація «З Росії з любов’ю» – прибуття до Італії дев’яти військових літаків із практично непотрібною допомогою у боротьбі з пандемією (про це писала італійська газета La Stampa), звинувачення при цьому Польщі в ненаданні повітряного кордону для прольоту, що викликало обурення у Варшаві, є свідченням цілеспрямованих гібридно-месіанських агресій Кремля проти світової демократії.

Інформація про незавершенність шахового турніру пройшла не так помітно на тлі попередніх повідомлень про його початок. Стаття у La Stampa з критикою російської показушної допомоги не перекрила апофеоз із рухом колони (22 КАМАЗи) Збройних Сил РФ територією країни – члена НАТО у світових ЗМІ і хвилю «одобрямса» діями В. Путіна значної (якщо не більшості) частини населення Італії, які слухали потік телевізійних речитативів про те, як Росія прийшла на допомогу у скрутну хвилину, чого не зробила ЄС. Фактично РФ викликала своїми фейковими повідомленнями справжній психоз щодо підтримки власних дій і рішучості В. Путіна.

Натомість «за кадром» залишилися реальні загрози пандемії, як і очевидні агресії Кремля. Зараз путінський режим використовує всі можливості для скасування чи хоча б зменшення санкцій. При цьому проводить так звані президентські вибори 22 березня на окупованій території Абхазії, ігноруючи міжнародне право і попираючи територіальну цілісність Грузії, блокує допуск Місії ОБСЄ на непідконтрольні українській державі райони Донецької та Луганської областей, ухвалює законодавчі акти, яким українців позбавляють можливості володіти землею в окупованому Криму, продовжує дезінформаційну кампанію щодо судового процесу у справі рейсу МН17 тощо.

Водночас кремлівські технологи в онлайн-режимі відслідковують світовий інформаційний простір, миттєво реагуючи на матеріали, які, на їхню думку загрожують путінському режиму. Так, 24 березня міжнародна волонтерська спільнота InformNapalm повідомила про блокування у Twitter без жодних пояснень усіх офіційних акаунтів разом із персональним акаунтом засновника спільноти і головного редактора сайту Informnapalm.org Романа Бурка. Спеціалісти InformNapalm припускають, що такі дії є «наслідком масованої атаки з боку Російської Федерації. Одночасне блокування відбулося через декілька годин після поширення останнього твіту з важливими фактами викриття присутності сучасних зразків російської військової техніки на Донбасі. Ці факти містили вичерпні дані з геолокацією, аерофотознімками та ідентифікацією російської військової техніки в Луганській області».

Прикладів багатогранної діяльності путінських технологічних центрів в інформпросторі можна наводити ще безліч. Аналіз дій Кремля в публічному просторі, зокрема фахівцями ГО «Центр комунікаційно-контентної безпеки», доводить, що путінці досягли технологічної майстерності в тому, щоб подавати правду як фейк, а брехню і фальсифікації – як доведену істину, котру споживачі не піддають сумніву.

Ситуативно-подієва палітра позицій і проявів практик глобального гібридного тероризму та месіанських агресій Кремля вказує на те, що щільність та стилістична енергетика фейкового контенту створює комунікаційно-контентну реальність спонукання до дій, насамперед – політичного істеблішменту різних країн.

Сьогодні як даність ми фіксуємо періодичну і одночасно системну появу геостратегічних фейк-подій, які вміло створюють путінські спеціалісти. Вони стають контентно-комунікаційним тлом для фейк-реальностей у сучасному глобальному публічному просторі. Більше того, ми можемо констатувати існування глобальної фейк-індустрії, яку продукує на світ Кремль.

Все це підтверджує ще один висновок: інформаційна безпека держави, зокрема її комунікаційно-контентна складова, на нинішньому етапі державного розвитку перебуває в абсолютно нових реаліях, які наразі не зафіксовані відповідними інституціями і не визначені законодавством. Цей логічний підсумок можна трансформувати і на міжнародну спільноту.

Узагальнюючи ситуацію із фейками, констатуємо таке:

  • Індикатором фейкової активності є ідея/наратив/сенс. Він показує щільність та масштабування фейково-постправдової реальності, яка має контекстні маркери впливу/домінування.
  • Фейкові кейси і версії приховують реальні дії, наприклад псевдовибори.
  • Фейкова контентна стилістика домінує в технологіях конспірології.
  • Фейкова мозаїка (творення моди на власний стиль подачі контенту, драйв та енергію) конкурує із креативними індустріями.
  • Фейкова статика, діджитал дія, крипто-валюта експлуатує любов, дружбу, допомогу і переводить позитивні емоції в стан цинізму.
  • Фіксація фейків потребує агрегованої фільтрації, ранжування та діагностики намірів і анонсів майбутніх дій.
  • Фейки набули якості резонансу.
  • Короновірусний хайп маскує глобальні рухи щодо нафтогазового переділу, фондової диверсікації, зменшення культурно-ментальної толерантності, посилення ізоляціонізму, націоналізму, расизму і ксенофобії.

Що робити із фейками зараз, без технологічних можливостей, ресурсів, розуміння?

Головне – не популяризувати їх. Необхідно узагальнювати, класифікувати, ранжувати та показувати як інструмент технології нищення розуміння правди.

Опрацювати протокол експертизи появи фейка у статиці, динаміці та наддинаміці, визначити спільні риси та відмінності.

Описати технологію роботи інституцій путінської Росії із дезавуювання (нищення) інституцій світової демократії (ООН, ОБСЄ, Червоний Хрест тощо).

Дослідити умови зростання попиту на фейковий контент, перспективу занурення великих територій (мас населення) у фейк-реальності і можливості нейтралізації цієї індустрії.

Визначити запобіжники комунікаційно-контентної безпеки у сфері комунікацій, політики, бренд-монополій, корпоративно-статусних зон тощо, які обмежать вплив фейк-індустрії.

Допомагати спільнотам InformNapalm, «Миротворець» та іншим в їхній діяльності щодо фіксації злочинів путінського режиму в Україні і світі.

ЦЕНТР КОМУНІКАЦІЙНО-КОНТЕНТНОЇ БЕЗПЕКИ

Читайте також: Армія і коронавірус. Нове поле протистояння у світі