Defence Express звернувся до міжнародних експертів з проханням розповісти, якою має бути майбутня архітектура безпеки, яка гарантуватиме територіальну цілісність і суверенітет України і на противагу Будапештському меморандуму виявиться не на папері, а дійсно буде "залізною". Хто з провідних західних країн готовий стати гарантом і чому провідні ядерні держави не об’єднуються проти ядерної загрози Росії?
"Гарантії безпеки ніколи не замінять сильну українську армію"
Безперечно, питання гарантій безпеки є одними із найскладніших у пошуку мирного врегулювання. Будапештський меморандум показав дві речі: перше – путінській Росії не варто довіряти, друге – гарантії нічого не варті, якщо вони чітко не окреслені. Гарантії чогось варті лише в тому випадку, якщо їх дотримуються.
Читайте також: Інфорезонанси дня: про фіндопомогу Україні на зброю, Стратегічний Компас для ЄС та загрозу голоду
Коли йдеться про надання гарантій зараз через відновлення війни Росії проти України, то навряд чи без участі ядерних держав такі гарантії обіцяють вагому безпеку. Навіть гарантії від таких держав, як Німеччина, які діють насамперед через свою економічну силу та застосовують відповідні санкції, ймовірно, не мали б достатньої ваги.
Але чому, наприклад, Сполученим Штатам Америки (США) не проявити готовність і взяти на себе зобов’язання в майбутньому, яких вони не беруть зараз? Цього не можна виключати. Ймовірно, попереду ще довгий шлях – і навряд чи це станеться без участі США в переговорах. Але я переконаний в одному: гарантії безпеки ніколи не замінять сильну українську армію. Шлях до цього має бути зрозумілим особливо після завершення російської агресії та війни геноциду, яку веде Росія.
"Мені прикро казати, що я не впевнена чи будь-яка з цих країн готова дати таку обіцянку...прийти на допомогу Україні"
Якщо ми припустимо, що на цей час для України не стоїть питання членства в НАТО, то частина мирного врегулювання, яке могло б гарантувати безпеку Україні та дати Путіну щось продати вдома, може бути формально "нейтральним" статусом, але таким, який буде гарантовано однією або кількома західними державами. Гарантами могли б виступити США, Велика Британія, можливо, Польща або якась інша комбінація держав.
Проте, як вони зможуть гарантувати безпеку України? Нова архітектура безпеки має бути чимось набагато вагомішим, ніж Будапештський меморандум. Вони могли б пообіцяти прийти на допомогу Україні, маючи у своєму розпорядженні звичайні (виключивши ядерні озброєння) збройні сили, якщо Росія знову порушить українські кордони. Мені прикро казати, що я не впевнена чи будь-яка з цих країн готова дати таку обіцянку...
Між іншим, країни Заходу, США та НАТО відповідають на ядерну загрозу Путіна. Така реакція називається стримуванням, і не є чимось новим з часів холодної війни. Захід і Росія замкнені в цих відносинах, і навіть якби Путін не розмахував ядерною зброєю, Захід не втручався б саме для того, щоб уникнути ескалації до ядерного рівня. Для України це прикра правда, але, мабуть, радісна для світу, оскільки ніхто не виграє від ядерної війни. Проте, схоже, що стримування працює на Путіна, який може розкидатися ядерними погрозами, щоб стримати Захід, але чомусь не працює для Заходу, який поводиться так, ніби не впевнений у власних силах ядерного стримування. Більша проблема полягає в тому, що ніщо не може стримати або запобігти застосуванню Путіним ядерної зброї проти України... Якщо він вирішить застосувати тактичну ядерну зброю, навіть як демонстрацію, щоб змусити Україну капітулювати, його ніщо не зупинить.
"Єдиною реальною гарантією безпеки для України був би кінець путінського режиму"
На жаль, немає суто інституційної відповіді щодо майбутньої архітектури безпеки, яка гарантуватиме безпеку України. Ми пам’ятаємо, що дві держави, США та Велика Британія, були співпідписантами Будапештського меморандуму у 1994 році. Однак, коли у 2014 році його порушила Росія, ці держави не прийшли на допомогу Україні. Найкращою гарантією безпеки сьогодні є НАТО. Проте ми знаємо, що стаття 5 Вашингтонського договору, яка гарантує захист будь-якого члена НАТО у випадку нападу на нього, автоматично не застосовується, для її виконання потрібна одностайність Ради Північноатлантичного Альянсу. Деякі країни-члени також можуть вирішити не втручатися.
Можна, безумовно, подумати про конкретну структуру, або повернутися до невизначеності у рішучості захищати Україну, зокрема, посилаючись на ризик ядерної помсти з боку режиму Путіна.
Конкретні альянси, як-от між Україною, Польщею та Великою Британією, корисні для гарантування безпеки, але ми знаємо, що, зрештою, все залежить від рішучості Сполучених Штатів. Тому я розумію своїх українських друзів, коли вони відчувають себе покинутими, і вважаю, що вони найкращий захист від російського режиму. Нарешті, конкретно, єдиною реальною гарантією безпеки для України був би кінець путінського режиму, але це ще невизначено… Ми знаємо, що миру, безпеки та стабільності в Європі не буде, доки Путін при владі.
Як його зупинити? Я часто повторюю головну істину: Путін не зупинить свою агресію і військові злочини, якщо ми на Заході не зупинимо його. Понад десять років, починаючи з нападу Росії на Грузію у 2008 році, у 2014 році — на Україну та незаконної анексії Криму, масовими військовими злочинами Путіна в Сирії — я говорю і пишу, що ми повинні його зупинити. Санкції, зокрема, давно мали бути набагато сильнішими. А ті, які ми маємо зараз, мали бути запроваджені набагато раніше. Ми повинні були прийти на допомогу, коли він влаштував різанину сирійського народу та здійснив військове вторгнення в Україну. Провина західних лідерів перед історією величезна і всеосяжна.
Тому з моменту нової агресії проти України 24 лютого 2022 року я благаю про зону заборонену для польотів, а також про відсіч російським військам, які незаконно входять в Україну. Я знаю, що я перебуваю у меншості у Західній Європі, але я вже був меншістю, коли попереджав про небезпеку, притаманну режиму Путіна...
Але я також знаю, що героїчний опір українського народу — дуже дієвий. Йому вдалося завдати значних втрат російській армії, що вторглася. Чи зможуть лише українці перемогти агресора за межами України? Нещодавно я знову написав: навіть якщо ми повернемося до ситуації до 24 лютого, нинішній статус-кво неприйнятний. Ми на Заході не маємо права залишати під російською окупацією окупований Крим та Луганську та Донецьку області. Ці моменти не можуть бути несумісними.
У принципі, я можу лише погодитися з ідеєю українського президента Володимира Зеленського створити систему безпеки U-24. Але я водночас боюся, що його пропозиція не буде широко прийнята. Тут виникає питання, як зробити так, щоб U-24 працювала краще, ніж НАТО? Певним чином це повертається до питання волі. Основна проблема у цьому, а не в застарілості інституцій. Інституційної реакції сьогодні недостатньо. Ми також повинні пам’ятати про базову реальність: наразі важливі гарантії безпеки продовжують залишатися за Вашингтоном. Європа ще довго не матиме засобів, щоб забезпечити Україні необхідний захист.
Микола Сірук, спеціально для Defence Express
Читайте також: "Путін програє війну в Україні" – експертні оцінки
