У той час, поки об'єкти рашистів, зокрема Кримський міст, атакують втаємничені ракети, деякі так звані російські "воєнкори" почали вбачати в них перероблені зенітні ракети до ЗРК С-200.
Нібито все виглядає доволі логічним, є дійсно далекобійний зенітний ракетний комплекс, який у версії С-200М "Вега-M" мав паспорту дальність знищення цілей у 240 км, а у С-200Д "Дубна", яка так й не була прийнята на озброєння, навіть 300 км. Тобто наче цілком можливо взяти цю зенітну ракету й запустити її по балістичній траєкторії на ще більшу дальність і уразити наземну ціль.
Читайте також: Чим знову атакували Кримський міст: рашисти заявляють, що збили, але плутаються у свідченнях
Зрештою з ракетами до С-300 та С-400 так працює. Але це в теорії, бо на практиці необхідно усвідомлювати наступні речі.
По-перше, це те, що засіб наведення ракети 5В28 комплексу С-200 - напівактивне, тобто повітряну ціль необхідно було підсвічувати, чим й займалась доволі монструозна 5Н62. І для того, щоб підсвітити ціль на дальність у понад 200 км ця станція мала площу антени близько 25 кв. м. І саме тому задачею та єдиною можливістю працювати на високу дальність були цілі у вигляді стратегічних бомбардувальників на значній висоті.
Тобто обстрілювати наземну ціль можливо було лише у випадку її прямої радіолокаційної видимості, тобто на дальностях близько 40 км, що у випадку С-200, який є по факту стаціонарним наземним комплексом було у реальності неможливо. Більше того, у 1982 році на полігоні Сари-Шаган були проведенні випробування, які показали малу ефективність через те, що радіоконтрастність наземних цілей була поганою для системи наведення ракети.
Одразу зазначимо, що у зенітних ракетах С-300/400 використано радіокомандний засіб наведення, який й дозволяє запускати ракету та вести її балістичною траєкторією. Й таким чином систему наведення 5В28 для ударів по землі на значні дальності необхідно кардинально переоснастити.
По-друге, це сама ракета 5В28, яка доволі складна в експлуатації та є рідиннопаливною. Її двигун 5Д12, для того, щоб забезпечити відповідну тягу, працював на ТГ-02 та АК27и. Обидва компоненти токсичні й вимагають відповідної системи зберігання та заправки ракети, для розуміння робота з паливом штатно виконувалась в ОЗК.
Через свої габарити та інші особливості комплекс С-200, який створювався у 60-х роках, виконаний у фактично стаціонарному варіанті. Й позиції ЗРК передбачає доволі складні інженерні конструкції з переміщенням пускових по рейках.
По-третє. Попри свої габарити, а ракета 5В28 це 10,8 метра та 7,1 тонни, вона має бойову частину вагою 220 кг, з яких на вибухову частину припадає 90 кг - все інше готові уражаючи елементи, бо це все ж таки зенітна ракета.
Й таким чином для того, щоб переробити ракету від ЗРК С-200 у балістичну необхідно: переробити систему наведення, переробити бойову частину, а також розробити наземну мобільну пускову. Зрештою залишається й питання нового двигуна, бо літати на "саміні" та "меланжі" звісно можливо, але є питання заправки.
Читайте також: Як влаштована ППО міст-мільйонників та стратегічних об’єктів
