Якось не замислювався раніше, чому IT-індустрія США виникла в околицях міста Сан-Хосе, більш відомого у нас як Силіконова долина. Відповідь на це питання виявилася простою і очевидною. Там була сконцентрована напівпровідникова промисловість і виробництво мікросхем.
Простіше кажучи, там була доступна вся необхідна елементна база для створення комп'ютерів. Вже народження комп'ютерів викликало потребу в програмному забезпеченні і розвитку периферійних продуктів. Ну а далі по колу.
Читайте також: Для озброєння БпЛА "Сокіл" будуть створені нові керовані боєприпаси
До чого цей вступ? Тут теж все просто. В силу обставин я в черговий раз опинився у вирі дій і подій пов'язаних з створенням бойового безпілотника та систем і засобів ураження.
У процесі визначення ключових проблем, з якими на своєму шляху зіштовхуються розробники безпілотної авіатехніки, стало зрозуміло, що у більшості випадків відсутні як елементарна технічна база, так і елементарна база законодавчого та організаційного характеру.
Перша проблема. Що і для кого будувати?
Нині кожен хто займається безпілотними системами, на свій страх і ризик створює для себе тактичні та технічні завдання. А також, сам визначає вигляд свого дітища, сподіваючись згодом зацікавити або навіть вразити потенційного замовника можливостями власного винаходу.
І в реальності, навіть якщо не виникло проблем з фінансуванням проекту, то майже відразу виникають проблеми з випробуваннями, сертифікацією, дозволами на польоти або, боронь боже, проведенням будь-яких стрільб.
Існуюча нормативно-правова база передбачає за таку самодіяльність "заохочення" тільки у вигляді різних варіантів адміністративної та кримінальної відповідальності.
Є, звісно, варіанти з відкриттям ОКР на користь Міноборони за свій рахунок і отриманням доступу на полігони та аеродроми відомства, але це окрема тема досліджень, та дій, гідна нового Дон Кіхота.
Той, хто вступив на цей шлях, ризикує одразу потрапити на поле бою між науковими та випробувальними підрозділами Міноборони та Генштабу за гетьманську булаву. Результатом цього протистояння може стати збільшення термінів власних наскрізних планів на 3-5 років. Бюджет, у цьому випадку, відповідно, зросте у рази.
Одразу зазначу, що сказане вище більше стосується приватних підприємств, які не мають покровителів на кшталт Укпоборонпрому чи ж новоствореного Мінстратегпрому. Проте, тема актуальна, хоча б тому, що приватні підприємства вже становлять істотну частину держоборонзамовлення.
Цілком очевидно - назріває питання про те, що хтось повинен "взяти їх під крило", хоча б для узгодження планів, програм і фінансування перспективних проєктів.
Відповіді на питання "хто винен?" і "що робити?" лежать на поверхні. Ключовими гравцями у цій справі є Міноборони в особі Генерального штабу і своїх інституцій. А ще Мінстратегпром, які у сучасній реальності повинні спільно визначити оперативно-тактичні вимоги, їх досяжність, склад (номенклатуру) озброєнь і техніки, необхідних для силових стуктур на осяжну перспективу.
Паралельно бажано позначити правила гри для потенційних розробників і виробників необхідної техніки. Прикладів ефективних систем військово-економічного планування та управління у світі більше ніж достатньо. Головне - це вміло використовувати наявний досвід і практику.
Друга проблема. З чого будувати?
На практиці будь-який БПЛА військового призначення складається з набору більш-менш стандартизованих елементів. За винятком фюзеляжу, який зазвичай є авторським. Все інше - це набір елементів, що складається з двигуна, автопілота, силових приводів, командної системи, системи управління корисним навантаженням у вигляді системи управління озброєнням або розвідобладнання і корисного навантаження.
Тут, якщо ми говоримо про державні інтереси, хтось має, принаймні, визначити перелік загальних вимог до таких систем.
Наприклад, беручи до уваги вектор НАТО, треба визначити перелік стандартів НАТО або перелік вироблених в країнах НАТО готових елементів, які будуть гарантовано доступні (закупівлі, ендюзер, експортний контроль) розробникам і виробникам авіаційної техніки.
Поки ж у нас кожен працює сам по собі
Розробник створює елементну базу за своїми задумами, вимогами та технологіями, наступаючи на свої, а також на чужі граблі, витрачаючи ресурси і час, часто просто "винаходячи велосипед".
Вирішення цієї проблеми залежить, знову ж таки, від наявності елементарної нормативної бази, яка містить деталізовані оперативно-тактичні вимоги, стандартизований набір технічних вимог МО до безпілотної авіатехніки та більш-менш реалізованої програми (бажано державної) розвитку БПЛА військового призначення.
Третя проблема. Як будувати безпілотник?
Що первинне: озброєння (навантаження) чи фюзеляж (конструкція) літального апарату.
На жаль, вивчивши досвід навіть авторитетних українських проєктувальників робиш висновок, що спершу будується літальний апарат, а вже потім, на якомусь етапі, ставиться питання: "а чим будемо стріляти"?
Одразу виникає проблема нестачі розрахункового корисного навантаження під існуючі боєприпаси або ж відсутність відповідних вітчизняних боєприпасів для легких апаратів. Немає балкових утримувачів і прицільних систем, які відповідали би вазі, та тих, що мають хоча б якусь сертифікацію.
Закономірно, що вакуум державного регулювання, яке безумовно необхідне у цій сфері, відразу ж був заповнений партизанами від боєприпасних технологій і авторитетними представниками авіамоделізму з властивими їм підходами до авіаційних технологій.
За приклад можна взяти нашу головну оборонну виставку 2021 року. Там було представлено велику кількість боєприпасів для БПЛА. Проте жоден з цих боєприпасів не проходив державних випробувань.
Більшість не має повного комплекту конструкторської документації. А деякі, на мій погляд, становлять більшу небезпеку для їхніх власників, ніж для противників. У підсумку маємо "лучовськую" РК-2В і "артемівську" С-8.
Перша вимагає наявності досить важкої системи управління, а друга - спеціального пускового пристрою, який поки непристосований для БПЛА. Це при тому, що підприємств здатних самостійно або в кооперації робити легкі боєприпаси в Україні достатньо. І мова тут знову йде про елементну технічну та нормативну бази.
Необхідні легкі балочні тримачі, пускові пристрої, нові стандарти детонаторів, стандарти для вузлів кріплення і підвіски, нові протоколи і стандарти безпеки при експлуатації авіаційних боєприпасів, що враховують реалії електронної ери.
І тут ми знову повертаємося до ролі Міноборони і Мінстратегпрому у формуванні елементарної нормативної бази, яка б мотивувала державних і приватних виконавців до творчої діяльності у даній сфері.
Дайте підприємцю відповідь на три питання:
1. Що треба зробити?
2. З чого це повинно бути зроблено?
3. Як це повинно бути зроблено?
Створіть привабливі для приватного капіталу правила гри і надійну систему фінансування.
Для чого все це? Тут теж все просто. Перспективи створення пілотованої бойової авіації в Україні, скажімо так, туманні. Перспективи ж безпілотної авіації - значні. А за умови ефективної державної підтримки можуть забезпечити істотне зростання обороноздатності країни.
Вартість техніки, виготовленої в Україні, буде в рази менше закупівельних цін техніки іноземного виробництва. На прикладі розрахунку вартості легкої плануючої бомби, аналогічної тій, котра застосовується на БпЛА Байрактар, можна припустити, що вітчизняний боєприпас може бути на порядок дешевшим.
.
Читайте також: ВМС України отримали перший комплекс Bayraktar TB2
