Литва займає проактивну позицію в протистоянні агресії РФ, і ця проактивність викликана в першу чергу нестачею ресурсів, та неспівмірністю потенціалів двох держав. У такій грі Литва знайшла новий хід, котрий напевне здивує наших читачів, та скоріш за все викличе фрустрацію в самій РФ.
Як пише польський портал Defence24, Литва планує в 2022 році спорядити своїх військових для участі в оперативній групі "Такуба", котру очолює Франція і котра веде операції в Малі. Офіційно заявлений мотив – якщо Литва спорядить солдат для участі в такій групі, вона сприятиме міжнародній безпеці.
Читайте також: Єгипет готується до війни за Лівію з Туреччиною: чому про це варто знати Україні
Формально, литовські солдати уже є в Малі, але вони діють в рамках Місії ООН. А в свою чергу, тактичну групу "Такуба", назва якої перекладається як "Шабля", можна назвати скоріше багатонаціональним легіоном – до її складу зараз входить близько 600 військових, котрих коірм Франції спорядили Бельгія, Естонія, Італія, Голландія, Чехія, Португалія та Швеція (в теорії, можуть ще приєднатись Греція, Угорщина та навіть Сербія).
Структура тактичної групи "Такуба" заснована на поєднанні сил спеціальних операцій та армійських підрозділів для ведення загальновійськового бою.
Як відзначають оглядачі самого Defence24, саме така структура допомагає відносно компактними силами вирішувати одразу два важливі завдання в інтересах Франції та всього цивілізованого світу – боротьба з ісламськими терористами та підготовка силовиків для самого Малі.
У такій "африканській пригоді", для участі в якій хоче приєднатись Литва, є і "подспудний" мотив протистояння РФ. У нас якось мало звертають увагу на те, що Париж та РФ насправді знаходяться в стані конфронтації за розподіл сфер впливу в Африці, бо простіше перебувати в полоні стереотипів про Францію як головного "русофіла" Європи.
Реальність однак багатогранніша – от Франція веде операції в Малі, але ж при цьому РФ змогла "продавити" уряду Малі контракт на поставку бойових гвинтокрилів Ми-35.
Станом на початок січня 2021 року Малі отримало три такі російські вертольоти, автори Defence24 допускають, що такі поставки будуть продовжуватись і надалі.
В свою чергу, поставки Мі-35 для росіян – це така собі форма "застовбити" свої сфери впливу в економіці Малі. Відповідно, РФ буде насичувати цю африканську країну своїми "військовими спеціалістами".
Очевидно, шо ці "спеціалісти" будуть самі вступати в конфронтацію із солдатами тактичної групи "Такуба", навіть якщо це відбуватиметься за взірцем патрулів у Сирії – в сенсі що бійці російської військової поліції при формально спільних патрулюваннях із американськими чи турецькими військовими у цьому регіоні навмисне провокують якісь інциденти, для початку – дорожньо-транспортні пригоди.
Відповідно, у литовських військових за умови участі в "Такуба" з’явиться можливість різними формами нав’язати воєнні дії РФ у Малі, щоб не вести бої безпосередньо за власні домівки у самій Литві.
Тут звісно виникає питання – а який шлях у своєму розвитку пройшла армія Литви, щоб наважуватись на свої "африканські" пригоди? Відповідь на це питання зможемо дати із опорою на публікацію того ж Defence24.
Ситуація виглядає так: на тлі агресії РФ проти України Литва була вимушена радикально нарощувати свої оборонні затрати, і від антирекордних 300 мільйонів доларів в 2013 році цей показник дійшов до 1,2 мільярда доларів у 2020 році.
В результаті, литовське військо набуло дещо синкретичну номенклатуру озброєння, котра однак дає високий рівень мобільності та вогневої міці одночасно.
Зараз литовські збройні сили налічують близько 20 тисяч солдат, в розпорядженні яких тепер - 168 вживаних гусеничних бронетранспортерів М577, 88 колісних бронемашин Vilk із 30-мм гарматами та пусковими установками ракет Spike, до 40 пускових установок Javelin, шведські гранатомети Carl Gustav та 16 САУ Panzerhaubitze 2000 (ще 5 таких САУ стоять в резерві та як "донори запчастин").
Цікаво, що Литва має засоби ППО лише малої дальності – польські ПЗРК Grom та ЗРК NASAMS 3 із ракетами AMRAAM. Очевидно, що на такому тлі цілком логічно шукати вихід, як нав’язати противнику бій за тисячі кілометрів від власних домівок.
Але тут і варто зважити, що Литва може розраховувати на близько 10 тисяч бійців територіальної оборони та близько 90 тисяч резервістів. Відтак, послати на Африканський континент декілька сотень професійних солдатів – не виглядає якоюсь захмарною розкішшю.
Звідки ж Литва як держава взяла ту "ідейну" силу, яка їй дозволяє мати амбіції навіть на "африканські пригоди"? В 2009 році світ побачила книга литовського історика Зенонаса Норкуса, назва українською котрої перекладається як "Непроголошена імперія: Велике Князівство Литовське з погляду порівняльно-історичної соціології імперії".
Основна теза цієї книжки, випущеної українською в 2016 році – Велике князівство Литовське справді було імперією, тільки у позитивному сенсі – що ця держава змогла підпорядкувати собі різні народи, і одночасно усім забезпечити рівномірне процвітання, українському народу зокрема.
Для самих литовців та їх еліт ця книжка пояснила дві речі. Першу – феномен власне існування Великого князівства Литовського, і де ж шукати джерела позитивного зовнішньополітичного впливу для сучасної Литва.
Другу – як же так вийшло, що саме Велике князівство Литовське як держава стало першим об’єктом агресії Москви, ще за царя Івана Грозного.
Серйозно, тут можна спрощено переказати один історичний сюжет – саме за царя Івана Грозного Московське царство виголосило претензії на володіння українськими землями, на володіння спадком Київської Русі загалом, виголосило ці претензії Литві, але тодішні литовські еліти відмахнулись – "мовляв, Московське царство все рівно скоро розвалиться".
Як бачимо, не розвалилось. Тому Литва намагається не повторювати свої історичні помилки, і саме в цьому полягає коріння підтримки України від Вільнюса, і також – прагнення Литви отримати свою "африканську пригоду" як форму протистояння РФ.
Читайте також: Найгірший жах Кремля: Афган-2 незворотно наближається без шансів на перемогу
