За даними з відкритих джерел, інтенсивність артилерійського вогню армії РФ на лінії фронту впала орієнтовно до 20-30 тисяч пострілів на добу, головним чином через дефіцит снарядів. Проблему з яким росіяни намагаються вирішити "колядуванням" БК в Ірану чи в інших країнах.
В свою чергу, ЗСУ також страждають від нестачі снарядів, через що інтенсивність артилерійського вогню від Сил оборони України тримається на рівні до 10 тисяч пострілів на добу, хоча для виконання усіх наших завдань цей показник має бути в 3-4 рази більшим.
Читайте також: Про стрільбу з танків із закритої позиції у ролі ерзац-САУ: наскільки ефективно у реальності
Здавалось би, що минуло більше 1 року з початку найбільшої війни в Європі після Другої світової війни, але західні військові та аналітики досі не оговтались від шоку, бо не очікували переходу до настільки інтенсивного артилерійського вогню після "ери високоточної зброї".
Досі по-своєму не готовою виявилась економіка країн Заходу – виробництво снарядів у США вдалось "витягнути" лише до 20 тисяч на місяць, ЄС об’єднаними зусиллями для України в 2023 році планує виготовити поки лише 1 млн снарядів за рік, або ж дещо менше 100 тисяч за місяць.
На цьому тлі доречно поставити питання "а до якої межі в принципі може нарощуватись інтенсивність артилерійського вогню". І пригадати про такий приклад із військової історії – коли армія Німеччини у березні 1918 року починала свій останній у Першій світовій масштабний наступ в рамках операції "Міхаель", він же Kaiserschlacht то за перші 5 годин операції по фронту шириною в 70 км відстріляла аж 3,6 мільйонів снарядів усіх калібрів, і це схоже – своєрідний "рекорд" за всю історію воєн 20 та 21 сторіччя.
Для настільки інтенсивного вогню німецька армія зосередила на настільки вузькому відтинку фронту аж 6 тисяч артилерійських систем усіх калібрів. Що цікаво, настільки велика кількість снарядів за настільки короткий час була відстріляна не по укріпленням противника, а за зовсім іншою методикою "артилерійського валу" - по вузлам зв’язку і по артилерії ворога, і також по живій силі саме з метою "загнати" у її укріплення. Щоб сторона, яка обороняється, могла опиратись наступаючим силам противника із найменшим рівнем координації та організації.
Операція "Міхаель" увійшла в історію Першої світової як наступальна операція, під час якої атакуюча сторона досягла найбільшого темпу просування – до 80 км за 2 тижні, або 6-8 км за добу. Але такий результат німецька армія отримала не тільки рекордними обсягами відстрілу снарядів, але й високими втратами у живій силі також – 240 тисяч убитими за 2 тижні операції, або понад 50% від початкового складу угрупування в 460 тисяч "багнетів", зведених у 60 піхотних дивізій.
Настільки високі втрати у живій силі були продиктовані не тільки ризикованою тактикою "штурмових загонів", що йшли в першому ешелоні наступу. Але й вказівкою від німецького Генштабу про те, що підрозділи в усіх ешелонах наступу мають йти в атаку до повного виснаження особового складу, без проведення ротацій (як це було в попередніх операціях Першої світової).
Німецька армія змогла показати своєрідний майстер-клас із використання авіації – було зосереджено аж 1000 аеропланів, які виконували функціонал сучасних розвідувальних та ударних безпілотників.
Але натомість німецьке військо під час операції "Міхаель" порівняно з військами Антанти відставало у застосуванні мобільних підрозділів, роль яких на той час виконували кавалерія та моторизовані підрозділи, а також перші танкові з’єднання. Через що Німеччина хоч і досягла тактичного успіху в просуванні майже на 80 км, але не досягла свого головного завдання – розгромити війська Антанти, примусити французів відступати до Парижу та почати "політичне врегулювання" на своїх умовах.
Цифра у 3,6 мільйона снарядів, відстріляних лише за декілька годин, виглядає цілком реалістичною. Тут можна провести навіть таке порівняння – на піку свого виробництва снарядів під час Другої світової війни у 4 кварталі 1943 року промисловість СРСР виготовила 47,4 млн пострілів усіх типів та калібрів, тобто 16 млн пострілів в середньому за місяць.
Але приклад німецького Kaiserschlacht говорить нам про дещо інший висновок – абсолютизація "вогневого валу" із ставкою саме на живу силу, і одночасне "просідання" по механізованим підрозділам приводить лише до "стратегічного тупику" у війні.
Читайте також: Якщо для артилерії ЗСУ треба 2000 стволів, то варто згадати про ідею з передачею гаубиць M198
