xcounter
#

Скільки може тривати кампанія ударів по електростанціям, і скільки часу потрібно на блек-аут

12456
Рашистські Ту-22М3 в ролі бомбовозів, ілюстративне фото довоєнних часів
Рашистські Ту-22М3 в ролі бомбовозів, ілюстративне фото довоєнних часів

Або чому потрібно бути готовими до того, що кампанія ударів рашистів по електроенергетиці України може виявитись значно виснажливішою, аніж ми можемо зараз уявити

Після масованого ракетного обстрілу рашистів 23 листопада 2022 року, та після пережитого блек-ауту в публічному просторі "винирнула" дисертація майора ВПС США Томаса Гріффіта "Стратегічні удари по національним системам енергопостачання", захищена в 1994 році.

У висновках до цієї праці було, що удари по енергетиці противника до перемоги у війні не ведуть. Тому в нас і стали так активно посилатись на цю працю – Кремль все рівно свого не доб’ється, Україна не піде на перемовини з рашистами і переможе. Але тут варто було прочитати не тільки висновки до цього дослідження, але й основну частину. Там описаний багатий фактаж на прикладах Другої світової та Корейської воєн, війни у В’єтнамі та операції "Буря в пустелі", який показує – справді, орки свого не доб’ються, але їх кампанія ударів по інфраструктурі може виявитись значно виснажливішою, аніж ми можемо зараз собі уявити.

Читайте також: Чи захистять Patriot у Польщі небо України та скільки їх потрібно, якщо вони будуть розміщені в Україні
Американські B-17 в небі над Німеччиною у квітні 1945 року, фото з архіву U.S. Department of Defence

Наприклад, як переказує майор Гріффіт в своїй дисертації, у планувальників ВПС США було, скажімо так, занадто багато даних про особливості роботи енергосистеми нацистської Німеччини. Тому були як і ті, що виступали "за" цілеспрямовані удари по енергетиці, так ті, шо були "проти", і друга точка зору перемога.

Тому стратегічна авіація ВПС США під час ударів по Третьому Рейху била в першу чергу по об’єктам військової промисловості, удари по електростанціям носили спорадичний характер. У випадку з Японією американським планувальникам одразу було ясно, що бити по енергосистемі сенсу нема, через її децентралізований характер. Основою енергетики виступали декілька сотень малих ГЕС, на теплоелектростанції припадало лише 17% влітку та 30% генерації взимку.

Американські B-29 в небі над Японією у травні 1945 року, фото з архіву U.S. Department of Defence

Ну а наскільки суперечливими були дані по німецькій енергетиці в американців, показують такі приклади. Спочатку планувальники ВПС США в 1941 році були впевнені, що якщо ударити по 50 електростанціям, то це "просадить" генерацію на 40%. Наприкінці 1942 року план був обмеженіший – ударити по 29 електростанціям в Рурсько-Рейнському промисловому басейні, щоб на 34% скоротити виплавку чавуну в регіоні. Ну а постфактум виявилось, що до березня 1945 року Німеччина вільно перекривала дефіцит електрики за рахунок поставок зі Швейцарії. Хоча Альберт Шпеєр та інші полонені німці переконували американськи військових – якби цілеспрямовано бомбили німецькі електростанції, то Гітлер програв би війну на 2 роки раніше.

Але тут Гріффіт чесно попереджує, що навіть спорадичні удари по електростанціям призводили до стабільних перебоїв у роботі водогонів та каналізації. Ну а порядок цифр був таким: генерація в Німеччині – 80 млрд квт-год на рік, в Японії – лише 36 млрд квт-год на рік, в обидвох країнах на промисловість йшло аж 90% споживання електрики, на населення – лише 10%.

Американські B-29 в небі над Кореєю, архівне фото з відкритих джерел

Під час Корейської війни ВПС США провело лише одну, але дуже ефективну кампанію ударів по електроенергетиці Північної Кореї. На той момент КНДР мала 6 великих ГЕС, які давали 90% всієї генерації. Ось ці шість гідроелектростанцій американські бомбардувальники змогли "винести" лише за 4 дні червня 1952 року. Але далі довелось зупинитись, бо запротестувала союзна Велика Британія, де тоді в уряді сиділи лейбористи.

І це був насправді перший приклад, що удари по електроенергетиці до перемоги у війні не ведуть. Бо навіть якщо лише 4 днів вистачило, щоб занурити Північну Корею в блек-аут на 2 тижні, це все рівно не зупинило її військову промисловість, "смєкалісті" корейці просто збільшили частку ручної праці.

Американські військові готують B-52H до вильоту в рамках операції Linebacker I, архівне зображення з відкритих джерел

Під час війни у В’єтнамі ВПС США провели дві цілеспрямовані кампанії ударів по енергетиці Північного В’єтнаму. Перша відбулась під час операції Rolling Thunder у 1967 році. Протягом 4 місяців, тобто лютого-травня 1967 року, американці змогли знищити 14 із 22 великих електростанцій В’єтнаму, але це до блек-ауту не призвело. Жителі В’єтнаму тоді не споживали багато електрики, Китай та СРСР як найближчі союзники оперативно дали допомоги на $1,6 мільярдів за тодішнім курсом, зокрема поставили аж 2 тисячі великих дизельних генераторів, а самі в’єтнамці оперативно збудували 5 підземних електростанцій на електрогенераторах.

Наступна – у грудні 1972 року, під час операції Linebacker I, за два тижні ударів американці тоді змогли знищити одразу 90% енергетики В’єтнаму. Але от нюанс – і тоді блек-ауту досягти не вдалось, але от протягом 2 тижнів ударів американці втратили мінімум 15 бомбардувальників B-52 від вогню ЗРК С-75.

В'єтнамський С-75, архівне зображення з відкритих джерел

Досвід операції "Буря в пустелі" Гріффіт взагалі узагальнив за принципом "а Баба Яга – проти!". Спочатку він навів офіційні дані, що всього лише за 215 вильотів протягом січня-лютого 1991 року американська авіація змогла знищити 75% об’єктів електроенергетики Іраку. А потім сам і поставив такі під сумнів, опираючись на такий емпіричний критерій – "коли я тоді був у полоні, в тюрмі завжди було світло, а спецслужбісти Іраку не відчували побутових незгод".

Далі варто поставити такий акцент. Гріффіт наводить приклади, де переважно використовувалась тактика саме "килимових бомбардувань", із заходом літаків у зону ППО. І при цьому він не наводив співвідношення, наскільки важкі можуть бути втрати в атакуючої сторони, що намагається "винести" електроенергетику ворога.

Американська авіація в небі над Іраком під час операції "Буря в пустелі", фото - U.S. Air Force

Все вищеописане вказує, що Кремль насправді нічого не доб’ється в плані цілей війни, обстрілюючи нашу енергетичну інфраструктуру. Але потрібно морально бути готовими до того, що такі удари будуть виснажливішими, чим ми думаємо зараз.

Читайте також: Як змінювалась кількість Ту-95МС та Ту-160 на аеродромі "Енгельс" протягом останніх 4 місяців