Автори американського порталу War on the Rocks в своїй публікації проводять паралель, за до рашистської ПВК "Вагнер" скоріше підходить паралель із прусською армією Фрідріха Великого зразка 18 сторіччя, аніж до радянського "штрафбату" часів Другої світової. Свою думку вони аргументують так.
Мовляв, росіяни – аж ніяк не перші в світовій історії воєн, хто почав застосовувати "приватні військові компанії" або їх аналоги, для ведення "конвенційної" війни на суходолі. Аналогічна практика мала місце під час ще Семирічної війни в Європі у 1756-1763 роках, і "піонерами" в цьому стали саме німці.
Читайте також: В одній із операцій німці за 5 годин відстріляли аж 3,6 млн снарядів, але рашистам таке точно не "допоможе"
Які наприклад легалізували практику створення Freikorps як "приватних армій" за гроші аристократії та олігархів, призначених діяти спільно з регулярною армією Пруссії. Самі вельможі фактично керували своїми "добровольчими корпусами", підкорюючись імператору лише на "символічному" рівні.
Так як це було аж 18 сторіччя, до норм в міжнародному праві про заборону вербувати військовополонених для участі в бойових діях було ще 2 сторіччя та величезна цивілізаційна прірва.
Тому для нас зараз може прозвучати як мінімум неочікувано, що в тому ж 18 сторіччі військовополонені за своїм статусом нічим не відрізнялись від статусу зеків, завербованих до складу рашистської ПВК "Вагнер". І що саме полонені складали основу прусських Freikorps як "попередників" російських "вагнерівців".
Тим більш, що тоді під час Семирічної війни самі німці використовували завербованих полонених рівно для того ж, для чого зараз рашисти використовують "зеків" під Бахмутом – для атак у форматі штурмових загонів та "людських хвиль", із високим рівнем втрат у живій силі.
Але що цікаво, при цьому німці застосовували інноваційну як на той час методику для підготовки "багнетів" своїх Freikorps, аби дати їм рівень підготовки вищий за більшість армій тодішньої Європи.
Наприклад, "контрактників" з німецьких Freikorps вчили, як діяти малими групами, ефективно використовувати місцевість для свого маскування, вести вогонь по ворожій піхоти із укриття та буквально закидати гранатами організований стрій ворожої піхоти.
Що також цікаво – хто із "контрактників" виживав після чергового штурму, з тим проводили щось на кшалт "післяопераційного розбору" дій в бою, або те, що прийнято називати "after operation review" за стандартами НАТО.
Окремо зазначається, що прусській армії зразка 18 сторіччя було вигідне таке існування Freikorps як формувань з "гарматного м’яса". Не тільки тому, що такі "добровольчі корпуси" по суті виконували всю "найбруднішу роботу", і там служили "кого не шкода". Але й тому, що такі "приватні підрозділи" дозволяли хоч десь використовувати гнучку тактику дій, в той час як регулярна армія буквально страждала від централізації та бюрократизації управління.
Автори американського Task and Purpose окремо підкреслюють, що вони просто провели паралель, аби оцінити феномен з рашистським ПВК "Вагнер" якби зі сторони, аби дати йому максимально точну оцінку.
Вони наголошують, що перебільшувати роль та вагу фігури Євгенія Прігожина як формального власника ПВК "Вагнер" аж ніяк не варто, бо тут йому належить чисто "технічна" роль.
З іншої сторони, сподіватись на "самоутилізацію" формувань "вагнерівців" не варто також, бо їх існування на стратегічному рівні для армії РФ загалом вигідне, навіть якщо на тактичному рівні конфлікти виникають регулярно. Але рано чи пізно Шойгу може ухвалити рішення просто перетворити загони "вагнерівців" на "кадрові" частини армії РФ, і вся історія на цьому завершиться.
Читайте також: Як "сітка смерті" артилерії ЗСУ знищує окупантів під Бахмутом, і як в цьому допомагає аеророзвідка (відео)
