РФ хоче почати нову хвилю мобілізації та набрати до 500 тисяч "чмобіків", хоча для Кремля буде проблемою озброїти бодай половину з цієї маси військ. Можна просто сказати фразу, що чергова хвиля мобілізація не врятує путінську Росію від програшу у війні. А можна аргументувати, що в подібній до нинішньої ситуації уже був комуністичний Китай, коли у 1979 році із своїми громадними ресурсам з тріском програв війну проти В’єтнаму, виснаженого декількома десятками років війни за свою незалежність.
Війна між Китаєм та В'єтнамом у 1979 році тривала усього місяць. Але поразка у ній виявилась для КНР настільки катастрофічною, що Пекін був вимушений почати масштабні реформи, інерція від яких продовжується і зараз, у 2023 році. Ну а тепер в Москві, схоже, вирішили повторити усі помилки своїх "старших товаришів" з Піднебесної.
Читайте також: Артилерійські дивізії: радянські монстри які повертає РФ - скільки в них артилерії та яка потужність
Приводом почати війну для Китаю стала успішна інтервенція В’єтнаму до Камбоджі в грудні 1978 року проти людоїдського режиму Пол Пота. Не те щоб в’єтнамці "палко бажали" вступати в чергову війну, просто коли агресивний сусід відкрив "філіал пекла на землі", нападає на прикордонні селища та проголошує лозунг "700 років проти В’єтнаму", то тут проблему можна було вирішити лише силовим шляхом. Для чого В’єтнам спорядив угрупування своїх найкращих військ – 14 дивізій, або близько 130 тисяч "багнетів" за підтримки танків та авіації. І тут в’єтнамці вирішили не зважати, що головним союзником режиму в Камбоджі був взагалі-то комуністичний Китай. Із яким В’єтнам мав схожу історію екзистенційних конфліктів, як між Україною та Росією останні 300 років.
Розгром основної частини угрупувань "червоних кхмерів" в Камбоджі зайняв лише 2 тижні. Але те, що сучасною мовою називається "стабілізаційні заходи", у в’єтнамської армії зайняло значно більше часу, та тривало мінімум до початку лютого 1979 року. Коли Китай вирішив провести власну "спеціальну військову операцію" проти В’єтнаму, чим викликав щось на кшалт "цивілізаційного шоку" - одна комуністична країна воює проти другої за успішну інтервенцію проти третьої.
При плануванні війни проти В’єтнаму китайські військові мали такий задум: зібрати велику кількість військ (до 600 тисяч "багнетів", за деякими оцінками) та наступати на фронті шириною аж 800 км із розрахунком, щоб максимально виснажити якомога більшу кількість в’єтнамських військ; вийти на підступи до столиці В’єтнаму Ханой та другого найбільшого міста Хайфон; максимально знищити інфраструктуру та "просадити" боєздатність збройних сил В’єтнаму; нав’язати свої умови "політичного врегулювання конфлікту". На все про все Пекін відводив лише 2 тижні. Але при плануванні війни китайці не врахували деякі фактори, які й спричинили фіаско.
Наприклад, за часів Мао Цзедуна у 1970-х роках китайська НВАК перейшла на концепцію "народної тотальної війни". Тому в них не було професійних офіцерів, здатних ефективно вести бої та планувати логістику, також по суті були ліквідовані підрозділи із функціями прообразу Сил спеціальних операцій. Тому єдине, що в загальній своїй масі вміли китайські військові – атакувати за підтримки "вогневого валу" артилерії та маси танків, і закидати позиції противника хвилями "гарматного м’яса".
Китайці також не врахували фактор наявності у В’єтнаму добре озброєних прикордонних військ та "сил народного ополчення" (щось на кшал тодішньої тероборони), загалом – 100 тисяч бійців із важкою стрілецькою зброєю та легкою артилерією за підтримки легкої бронетехніки та РСЗВ. Такі формування відрізнялись умінням будувати "горизонтальну" комунікацію між собою та вмінням діяти "по-партизанськи" на комунікаціях противника. І саме ці сили зіграли головну роль у затримці просування сил Пекіну, де "найкращий" результат склав лише 44 км просування вглиб території В’єтнаму на одній із вузьких ділянок фронту.
Що показово, В’єтнам так і не став забирати свої найкращі війська із Камбоджі, бо хотів до кінця довести "стабілізаційні заходи" на території країни. В чомусь для розгрому Китаю вистачило навіть "партизанки", завдяки якій без снарядів та їжі сиділи навіть ті китайські війська, що займали позиції в декількох кілометрах від найближчих автотрас та залізниць.
Приклад програшу Китаю у війні проти В’єтнаму 1979 року актуальний і в 2023 році через таку структуру ситуації: війська обох країн на той момент вели довготривалі бойові дії (навіть якщо проти «третіх сторін», а не один проти іншого), тому володіли певним "багажем" бойового досвіду та відмобілізованої живої сили.
Це було зіткнення по суті двох масових армій, кожна з яких "проростала" із радянської військової школи. І перемога тут була саме за тією армією, що зуміла "перерости" свій "радянський спадок", та розгромила ворога завдяки кращій маневреності при обороні і завдяки влучним ударам по логістиці сил противника.
Читайте також: Про наївність протягом років перед вторгненням РФ: чи міг ОПК України виконати своє головне завдання
