Концепція багатодоменних операцій Армії й Морської піхоти США в театрі воєнних дій в Індо-Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

Висадитися і перемогти
139
Концепція багатодоменних  операцій Армії й Морської  піхоти США в театрі воєнних  дій в Індо-Азіатсько-Тихоокеанському регіоні

Будь-який майбутній збройний конфлікт ставатиме все складніше. Бойові дії проходитимуть у багатьох напрямках чи «доменах» одночасно – на суші, у повітрі та в морі, у космосі, а також у кіберпросторі. У цьому полягає суть концепції "багатодоменних операцій (битв)", яка розробляється й удосконалюється у збройних силах США. Редакція Defense Express зробила низку перекладів зі спеціалізованих американських видань з теми багатодоменних операцій як одного з яскраво виражених трендів воєнної стратегії, оперативного мистецтва й тактики. У цій публікації узагальнено бачення нового поля бою представниками Армії США (сухопутних військ США) і Корпусу морської піхоти через призму проведення спільної операції на конкретному театрі військових дій в Індо-Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Міжнародний стан справ у цьому регіоні є найслабшим, ніж будь-коли, тому концепція багатодоменної битви вкрай необхідна, відзначається в американських публікаціях. Регіон складається з тридцяти шести країн, які знаходяться в шістнадцяти часових поясах; у цих країнах знаходиться більш як половина населення світу і двадцять чотири з тридцяти шести мегаполісів на Землі; разом вони охоплюють більш як половину площі поверхні планети.

У регіоні знаходяться три найбільші економіки світу, сім найбільших збройних сил і п’ять з семи партнерів за угодами про взаємну оборону зі Сполученими Штатами. При цьому щорічна глобальна торгівля в розмірі понад $5,3 трлн базується на безперешкодному доступі до морських коридорів, таких як Малаккська протока і Південно-Китайське море. Крім того, одна Малаккська протока здійснює понад 25 % пропусків нафтових танкерів і 50 % усього транзиту природного газу кожен день. З усім тим, цей район схильний до стихійних лих: тайфунів, землетрусів, вулканів, цунамі та інших подій, що становлять більш як 60 % природних лих у світі. Американські стратеги вважають, що глобальне процвітання залежить від стабільності й безпеки в цьому розлогому і складному регіоні.

Ця демографічна й економічна динаміка взаємодіє з темпами технологічних змін, що постійно зростають, додаючись до політичних і воєнних труднощів, що вже існують в Індо-Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Драматичні технологічні зрушення, що створюються безпілотними можливостями, робототехнічним навчанням, штучним інтелектом, нанотехнологіями, біотехнологіями і великими даними, тільки посилюють військову конкуренцію між геополітичними суперниками.

Більшість з цих нових технологічних інструментів залежать від використання цифрового зв’язку й тільки збільшують і без того небезпечну ситуацію в кіберпросторі та її залежність від космічних активів для забезпечення зв’язку.




Технологічні зрушення також підживлюють та посилюють проблеми в галузі безпеки в Індо-Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, серед яких є найбільш важкорозв’язні проблеми у світі. Серед викликів є все більш войовнича Північна Корея, яка розділяє з Іраном все більш ефективні ракетні технології; зростаючий Китай, що кидає виклик міжнародним правилам і нормам; реваншистську Росію, яка все активніше намагається діяти в Тихому океані з провокаційною воєнною позицією; ядерна підтримка конфліктів між Індією та Пакистаном; активізація діяльності екстремістських мереж, що діють у країнах-партнерах і союзниках; політична і дипломатична нестабільність у результаті змін у виконавчому керівництві ключових регіональних союзників і партнерів.

Найнебезпечніша загроза в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні виходить від регіональних суб’єктів, що мають ядерні арсенали, і намірів підірвати міжнародний порядок. Складні можливості відмови і незначні збройні сили, які керуються державою, але мають підтримку великих збройних сил з внутрішніми лініями комунікацій, створюють небезпеку доконаного факту.

Як і в міжнародному режимі, воєнна обстановка також стає все більш небезпечною. Суперники й вороги засвоїли уроки з успіхів і невдач ВС США за останні декілька десятиріч. Вони визнають, що сильні сторони США, базовані на проєкції потужності, спільних операціях і технологічному переході, призвели до безпрецедентного тактичного успіху.

Таким чином, суперники США розробили можливості й концепції, які б нівелювали ці переваги, збільшуючи складність поля бою для збройних сил США. Це призвело до участі у все більш заперечуваному глобальному надбанні з втратою військової переваги США в повітрі й на морі через технології й тактику відмови. Незалежно від того, чи вдаються вороги до поетапних чи раптових дій, Сполученим Штатам необхідно значно покращувати власну стратегічну перевагу в Індо-Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, інакше вони ризикують втратити свої позиції у військовому, дипломатичному й економічному планах.

Через ці стратегічні тенденції, як позитивні, так і негативні, сили США і партнерів мають зберігати чинні воєнні переваги й повертати ті, що були втрачені. «Зменшення ризику конфліктів і забезпечення стабільності нинішньої міжнародної системи залежить від нашої здатності утримувати ключових дійових осіб від агресивних і згубних дій. Ми маємо перервати ворожі цикли прийняття рішень і надати ворогам численні дилеми, які створюватимуть невизначеність і паралізують їхні зусилля. Однак, якщо агресія веде до конфлікту, ми маємо бути готові перемогти наших ворогів», – зазначається в низці концептуальних документів США.

Цей підхід є рушійною силою концепції битви в багатьох доменах, яка розроблена для подолання технології відмови і спільного впливу на всі домени для створення локалізованих областей впливу силою. Ці ефекти знову активують маневр для всіх сил, що діють в будь-якому регіоні, створюючи таку несприятливу ситуацію для ворога, де сили США можуть отримати ініціативу в діях.

Результат, перевірений часом

Концепція багатодоменної битви може спершу здатися чимось новим, що кардинально відрізняється від традиційної військової операції. У цьому є частина правди. Однак те, чого намагаються досягти американські військові, а саме позитивних ефектів на перетині доменів, є не зовсім новим. Наприклад, у Фермопілах і Саламії древні греки, щоб перемогти персів, використовували як сухопутні, так і військово-морські сили. А Сполучені Штати зобов’язані своєю незалежністю ефективному використанню американських і французьких наземних і морських сил проти армії лорда Корнуоліса у Йорктауні.

Ще одним історичним прикладом є кампанія у Віксбурзі під час Громадянської війни в США. Маючи можливість контролювати судноплавство на річці Міссісіпі, артилерійські, піхотні й кавалерійські сили Конфедерації Віксбурга були серйозною проблемою протидії доступу й відмов під час оборони союзних військ. Генерал Союзу Улісс Грант подолав цю проблему лише шляхом об’єднання можливостей і ефектів його власної артилерії, кавалерії й сил піхоти з військово-морськими кораблями, які очолював його штаб-офіцер Ендрю Халл Фут.

Введення у військові дії літака, підводного човна й авіаносця під час Першої світової війни, а також впровадження мобільного радіозв’язку й радіолокаційних систем у Другій світовій війни значно посилили здатність стратегічного командувача діяти одночасно в декількох напрямках.

Розробка авіаційно-наземної битви у 80-ті роки ХХ сторіччя, а згодом і авіаційно-морської битви у 2013 році продемонструвала, що військова думка розвивається в одному й тому ж напрямку, а саме в напрямку досягнення рішучих результатів над противником з чисельною перевагою технологічно – шляхом інтеграції багатодоменних операцій для надання ворогам численних дилем, ускладнення процесу прийняття рішень, обмеження в діях і, як результат, поразки на полі бою.

Концепція багатодоменної битви містить три ключові напрямки: організації і процеси, технології, а також люди. Зміни в організаціях і процесах будуть спрямовані на надання різних і цілеспрямованих воєнних інструментів спільним силам для усунення втрати Сполученими Штатами панівних позицій чи паритету в певних доменах з супротивником, особливо в повітрі, на морі й в кіберпросторі.

Сухопутні війська США більше не можуть зосереджуватися виключно на наземному компоненті. Армійські війська, як частина спільних сил, мають надавати інші послуги у своїх галузях для подолання власних оперативних задач і навпаки. Це означає, що зміни мають бути зосереджені на більшій здатності, мати ефекти, що перетинаються в багатьох доменах, а також більш цілеспрямовану й ефективну інтеграцію в рамках спільних сил.

Війна всіх з усіма

Описана далі ситуація ілюструє концепцію багатодоменної битви, її застосування на тактичному рівні. Цей приклад прив’язаний до гіпотетичного місця в Індо-Азіатсько-Тихоокеанському регіоні й дає загальну уяву про те, як збираються перемагати ворога у спільних діях частини Армії й Корпуса морської піхоти США.

Скажімо, є ряд островів чи прибережна сухопутна площа, місцерозташування якої зробило б її вирішальним рельєфом та впливала б на повітряний простір чи судноплавство, або ж надає доступ до стратегічного порту. Володіння цією зоною певним ворогом створило б серйозну загрозу для міжнародного порядку, стабільності й безпеки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Допустимо, що ворог захопив контроль над цією територією й оголосив, що він обмежує рух комерційного повітряного і морського транспорту, а також доступ будь-якій нації, що є союзником Сполучених Штатів. Договірні зобов’язання вимагатимуть від США військового втручання, хоча арсенал зброї й електроніки ворога є достатньо суттєвим.

Варіант із застосуванням концепції багатодоменної битви міг би передбачати використання кіберпростору й космічних засобів для тимчасового засліплення й руйнування систем керування й командування ворога, щоб Спеціальні оперативні сили змогли просунутись вперед і закріпитися в межах ланцюжка островів. Далі вони будуть сприяти діям морських десантних сил, щоб забезпечити аеродром й інші важливі споруди, необхідні для створення безпечного плацдарму для подальших дій.

Одразу за ними мають прибути армійські кораблі, навантажені важким інженерним обладнанням для ремонту злітно-посадкової смуги (якщо це необхідно) й побудувати якісні оборонні позиції. Одночасно з цим транспортна авіація ВПС США С-17 і С-130 вводять батальйонну групу сухопутних військ, артилерійську батарею високої мобільності, спеціальні системи для захисту від протикорабельних ракет, батареї систем непрямого вогневого захисту для протиповітряної оборони ближньої дії. Крім того, батарея 155-мм гаубиць з далекобійними снарядами також має бути доставлена, щоб за необхідності відновити власні можливості для наступних операцій.

Протягом 96 годин для бойової групи батальйону Stryker має бути обладнана основна позиція. Разом з пілотованими й безпілотними системами ВПС, кораблями ВМС і підводними безпілотними апаратами, комплексами радіолокаційних систем, таких як AN/TPQ-36, AN/TPQ-37 або AN/MPQ-64 Sentinel, а також системою виявлення повітряної загрози з’явиться мережа датчиків, яка могла б працювати нескінченно й ідентифікувати, таргетувати й застосовувати смертельну й електрон­ну вогневу підтримку у всіх галузях – на суші, у морі, у повітрі, у кіберпросторі й в космосі одночасно.

Тактична група може бути відключена від поповнення запасів чи зв’язку протягом невизначеного періоду часу. Ця тактична група, що складається приблизно з однієї тисячі осіб, може підтримувати себе протягом 30 днів, що в десять разів перевищує нинішню доктринальну потребу в 72 години для підрозділу такого розміру.

Але з досягненнями в галузі мобільного очищення води, сонячних батарей, вітрових турбін, енергії хвиль і припливів, а також додаткових друкувальних пристроїв для виготовлення запасних частин, такий підрозділ може бути самодостатнім набагато довше, аніж більші підрозділи попереднього сторіччя. Вони все ще б відчували потребу в паливі для своїх автомобілів, але з безпілотними літаками й іншими автономними платформами, що посилюють захист сил, вони могли б обмежити потребу в транспортних засобах, що працюють на викопному паливі, і доповнити органічні допоміжні засоби за допомогою системи точної повітряної розвідки ВПС. Ці підрозділи могли б діяти у надзвичайно складних умовах з обмеженими ресурсами й без постійної наземної, морської чи повітряної лінії зв’язку з іншими дружніми силами.

Бути готовими вже сьогодні

Американські військові оператори пояснюють, що це лише один зі сценаріїв, як армійські сили можуть діяти в Тихому океані. Загалом концепція може застосовуватися інакше навіть у різних районах того ж Індо-Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Однак, незалежно від географії, сталим має залишатися високий рівень навичок й озброєння військових підрозділів для роботи в різних "доменах". Одним зі способів забезпечення цього є проведення спільного оперативного тестування, під час якого командний компонент служби сухопутних військ і допоміжні підрозділи працюють пліч-о-пліч з розробниками концепцій і доктрин в Командуванні армії США.

"Одним з кроком впровадження концепції багатодоменних операцій є інтеграція її елементів у всі наші вправи. Крім того, ми розглядаємо питання розвитку наших "лідерів" – військових керівників і командирів, здатних проводити багатодоменні операцї", – стверджується в підходах американських стратегів до підготовки бойових дій в нових умовах. Вони вважають, що збройні сили повинні використовувати всі можливі ресурси, що пропонує концепція "багатодоменних операцій", адже вони знадобляться не тільки для майбутніх конфліктів, а й можуть бути корисними для перемог у сьогоднішній боротьбі.