У січні 2021 року в США вийшло аналітичне дослідження "Уроки російських військових, вивчені в Сирії" („The Russian Military`s Lessons Learned in Syria”) підготовлене Мейсоном Кларком (Mason Clark), експертом дослідницького осередку Інституту вивчення війни у Вашингтоні, яке активно коментується у експертному середовищі.
Цінність дослідження полягає, передусім, у ґрунтовній спробі автора визначити ключові аспекти, важливі з точки зору підвищення розуміння діяльності Росії (крізь призму східного флангу НАТО ). Це особливо важливо у контексті безпеки НАТО з огляду на збільшення територій, що дестабілізуються внаслідок агресивної політики Москви останніми роками: Грузія, Україна, Сирія тощо.
Читайте також: Як в РФ планують переоснащувати Війська протиповітряної і протиракетної оборони
На думку автора, росіяни підійшли до військового втручання у Сирії дуже практично. Звичайно, воно спрямоване на порятунок Башара Асада (що вдалося і що слід визнати стратегічним успіхом РФ), збільшення впливу Росії у регіоні (створення військових баз у Сирії), а також повернення її на Близький Схід в якості важливого зовнішнього гравця. Цей практичний підхід спостерігається на кількох ключових рівнях, що стосується перевірки власних збройних сил у реальних бойових умовах, перевірки реальних можливостей оборонної промисловості (її представників на ротаційній основі також відряджали до Сирії) та здатності діяти за кордоном відповідно до стратегічних інтересів Кремля.
РФ у Сирії намагалася створити специфічний полігон у бойових умовах, а також якомога ширше засвоїти досвід війни з метою більш широкого розвитку власного військового потенціалу. Відповідно до основної гіпотези, висунутої автором, на Близькому Сході ми бачимо прототип версії російських гібридних операцій, що проводяться експедиційними силами у тісній співпраці з коаліційними силами.
Таким чином, росіяни відпрацьовують можливості, які вже значною мірою вийшли за межі самого театру сирійських операцій, наприклад, в контексті швидкості передислокації сил швидкого реагування до Нагірного Карабаху або "таємної" війни у Лівії. Саме більш швидка підготовка і розгортання сил у палаючому регіоні зараз можуть становити суттєву перевагу РФ.
Але Сирія є не лише поворотним пунктом до пропагандистських сигналів для посилення та прискорення модернізації, а й важливою точкою відліку для аналізу того, що саме не спрацьовує ефективно в ЗС РФ та у Кремлі для прийняття рішень. Це особливо важливо для розуміння майбутніх викликів безпеці, породжених безпосередньо політикою Кремля. Автор підкреслює генераційний ефект, який виникає під час читання доповіді, щодо наслідків російської військової присутності в Сирії. Дійсно, через сирійську вйну пройшла велика кількість військових, особливо офіцерів. Саме вони покликані бути розповсюджувачами нової думки про те, як діють російські збройні сили.
З іншого боку, вважає М.Кларк, не можна переоцінити вплив такого роду досвіду російських фахівців на подальші трансформації у більших масштабах. До того ж, російські військові у Сирії не мали перед собою рівного противника (з важкою технікою, артилерєю і авіацією),це були дії переважно в надзвичайно однобічному середовищі з точки зору можливої реакції протилежної сторони. Тому говорити про досвід ЗС РФ тут можна доволі відносно та умовно.
Одним з уроків сирійської війни, зазначає автор дослідження, є намір навчити російських військових приймати нестандартні рішення на основі сирійського досвіду. Ключ до здійснення повномасштабної адаптації армії до умов гібридних операцій базується на створенні незалежності серед командирів тактичної ланки, що протирічить вимогам існуючої в ЗС РФ високоієрархічної командної системи.
На думку експерта, важливою трансформацією ЗС РФ є також подальший розвиток Національного центру управління обороною (НДКЦ/НЦУО). Умови, створені сирійським досвідом, сприяють зміцненню позицій Міністерства оборони РФ всередині Росії з точки зору отримання необхідної підтримки для військової діяльності від інших міністерств.
Більше того, це дозволяє створити центр обміну даними та інформацією для операцій на стратегічному рівні, що дозволяє командирам мати більш уніфіковане робоче середовище. Це, своєю чергою, вимагатиме дуже добре підготовлених керівників країни та її збройних сил. Загалом, росіяни стикаються з проблемою інтеграції потреб у централізованій системі управління та управління на всіх рівнях, і в той же час просування ініціативи знизу до стратегічного рівня. Наразі не відомо, як Кремль відповідатиме на цей виклик.
У другому аспекті йдеться про співпрацю сил союзників та коаліції відповідно до бачення отримання переваги над потенційними опонентами на першому етапі операцій. Машина коаліційних або навіть союзних для РФ дій повинна бути скоординована, не дозволяючи іншим зацікавленим сторонам реагувати належним чином. Тому міжнародні навчання за участю російських сил та військ-партнерів сьогодні є не лише дипломатичною чи символічною ввічливістю великої держави. Росіяни розуміють свою неспроможність проводити всі операції самостійно, тим більше, що вони припускають свою обмежену участь. Тому партнери по коаліції та союзники повинні мати власну спроможність отримувати рішучу підтримку від російських військ або найманців.
У звіті Кларка також вказується, що для росіян моделювання власної діяльності в Сирії також є певною пасткою, коли йдеться про обмін досвідом з іноземними партнерами. Насправді це може призвести до остаточного спотворення справжньої картини проблем та обмежень російської сторони, що вже спостерігаються на Близькому Сході.
Москва та її командуючі бачать важливість панування у повітрі, але не розуміють це настільки експансивно, як це робиться на Заході (з американським баченням повітряного панування). Важливим сигналом є сама можливість вільних операцій з повітря. У випадку з Сирією суть полягала в тому, що наявність російських систем ППО та повітряної складової не зупиняли удари американських чи ізраїльських сил.
Однак для росіян вкрай важливо тиснути на зовнішніх акторів, щоб обмежити роль авіації останніх у Сирії. Розгортання російських систем ППО-ПРО надало Асаду певну перевагу. Також зазначається, що A2/AD у такому прикладі слід розглядати в категорії примушення противника відповідно до російських інтересів, навіть без кінетичного використання систем ППО-ПРО.
Генерал Валерій Герасимов закликав своїх командирів вивчати сирійський досвід, як відповідну точку відліку для розуміння та підготовки до нових типів війн. Для росіян політичне забезпечення уряду в Дамаску має бути чітким символом ефективності обмежених (гібридних) операцій, що дозволяють отримувати стратегічні вигоди за межами країни, без повномасштабного задіяння армії.
Головний урок російських військових у Сирії – необхідність забезпечити "перевагу управління" у майбутніх конфліктах. Саме перевага в управлінні – прийняття кращих рішень швидше, ніж це робитимуть опоненти – буде ключовим фокусом підготовки майбутніх командирів і головним алгоритмом їх дій під час все більш швидких і складних конфліктів. Російські військові вважають, що ефективність командування і управління (С2) є ключовим прогнозованим показником успіху у сучасних і майбутніх операціях. Однак С2 розширено з точки зору управління застосуванням сили в конфлікті, включаючи аспекти впливу на поведінку опонента.Росіяни мають намір домогтися панування над ворогом саме на основі краще структурованої сили та управління конфліктами.
Командування і управління ЗС РФ розглядають, як внутрішній процес, який здійснюють командири по відношенню до своїх підлеглих під час бойових дій. Управління ж, на відміну від цього, є циклічним процесом, що повторюється і здійснюється як дружніми, так і ворогуючими сторонами. Стверджується, що управління складається з трьох одночасних і повторюваних компонентів: командири, що приймають рішення, розвідувальні засоби, що отримують інформацію щодо оперативної обстановки та виконавчі елементи, що реалізують рішення.
Російська концепція одночасно подібна і відрізняється від американської концепції "Петля UDA" (спостерігати-орієнтуватися-вирішувати-діяти). Об’єктом цього процесу є весь бойовий простір, а не лише власні війська , що робить досягнення перевагискладним завданням управління, у т.ч. у рамках моделювання дій противника. Концепція "Петли UDA" також фокусується на обмеженні можливостей противника давати розумну відповідь, але російський підхід розглядає ідею управління в якості одночасно усіх трьох складових, а не послідовно.
Звідси, наприклад, спостерігається динаміка насичення підрозділів новими системами безпілотних літальних апаратів (БПЛА). Це відбувається у тісному взаємозв'язку з спостереженням переваг використання декількох БПЛА одночасно на Близькому Сході (наприклад, в грудні 2017 року над театром бойових дій у Сирії, одночасно діяли 60-70 безпілотників різних типів).
Водночас, сирійський досвід змушує ЗС РФ активізувати зусилля щодо розвитку систем боротьби з дронами. Невід’ємною частиною здобуття переваги у сфері управління є також використання інформаційних засобів та пряма поразка опонента, особливо в його системи управління С2. Це може досягатися завдяки широкому використанню засобів РЕБ. Росіяни хочуть глибоко знати не тільки цілі системи управлянні противника, але й розуміти їх поведінку в цьому плані.
Поряд з оглядом переваг, що можуть отримати ЗСРФ від використання сирійського досвіду, автор висловлює також певні сумніви стосовно того, чи варто вважати Сирію зразковою точкою відліку для російських військових. Звіт вказує на низку проблем із сприйняттям росіянами своєї військової присутності в Сирії. Перш за все, це певний тріумфалізм, а також переконання, що вдалося розробити майже зразкове рішення міжнародного рівня. Але при цьому забувається, наскільки конкретна позиція була зайнята щодо сирійського конфлікту США та іншими гравцями і до чого це призвело у підсумку.
У підсумку, зазначає автор, російська військова присутність у Сирії мала значний вплив на формування російського військового потенціалу та спосіб мислення щодо його використання. Передусім, Москва намагається переналаштувати власне військо і надати йому спроможність діяти швидко в рамках експедиційної коаліції або разом із союзниками. Свою експансію за кордоном РФ прикриває пропагандистською риторикою, у т.ч. на прикладі Сирії, щодо нових можливостей для дружніх режимів у всьому світі уникнути військового тиску західних країн через російську військову присутність, стримуючої ролі російських баз і систем ППО-ПРО.
Поряд з цим, вдосконалюються власні спроможності управління полем бою, трансформуються власні системи управління, з прицілом на аналогічні ресурси противника.Йдеться про можливості РЕБ, а також діяльність в інформаційній сфері та кіберпросторі. Саме поєднання нових можливостей у галузі технологій РЕБ, зв’язку, БПЛА та розвідки, вважає автор, США мають ретельно враховувати при аналізі постсирійських змін. Більше того, Росія зрозуміла важливість боїв у місті та розпочала шлях підготовки власних військ до такого роду боротьби в умовах поля бою 21 століття.
У той же час, не варто і перебільшувати ефект впровадження росіянами сирійського досвіду, як з точки зору отриманих переваг, так і недоліків – командування, управління збройними силами тощо. Сирійську війну Кремль використовує для відновленя морального духу російської армії, це спроба подолати афгансько-чеченський синдром і створити переможний еталон для неї. Цей сигнал може бути надзвичайно небезпечним, оскільки він дає Москві поштовх щодо спроб повторити військову інтервенцію іншим разом в іншому місці.
Повний текст оригіналу доповіді тут -http://www.understandingwar.org/sites/default/file...
Читайте також: Гармати замість хліба: як в РФ планують переоснащувати армію
