Гібридна війна підступна та небезпечна. А гібридні операції – це класичний приклад подвійного дна. Їх мета в тому, щоб навіть після викриття не вдалося зрозуміти, що ж насправді відбувалося. Вони ніколи не мають форму військових операцій, але саме ними вони і є насправді.
Наприклад, розглядаються тільки ті сценарії російської окупації прибалтійських країн НАТО, які б не призвели до активації п’ятої статті Північноатлантичного договору, коли інші країни мають прийти на допомогу. Так, йдеться не про традиційне вторгнення силами піхоти й танкових дивізій, а про цілий спектр пропагандистських і поліцейських акцій, маніпулювання російськомовною меншиною, тимчасове перебування в тій чи іншій країні осіб без військової форми, які можуть вдавати з себе активістів тощо.
Читайте також: Чи зважиться Росія на відкриту агресію проти України цього року
Поки прибалтійські держави кликали б на допомогу, а інші країни Західної Європи гадали, що ж там відбувається, мета операції була б досягнута: довіра до НАТО похитнулася б, а у східноєвропейських країн не залишалося б інших варіантів, крім того, щоб домовлятися з Росією про новий спосіб існування з позиції слабшого.
Але це приклад крайнього військового сценарію. Більшість гібридних операцій набагато різноманітніші. Наприклад, відомі пропагандистські акції в кіберпросторі, які можу довести суспільство до громадянської війни. Вони провокують сепаратизм в регіонах, вихід держави з міжнародних організацій і пактів, класові та релігійні заворушення. За мінімальних витрат ці акції здатні паралізувати країну майже так само, як і окупація.
З кожним роком технології гібридних кібернетичних операцій удосконалюються. Напередодні останніх американських президентських виборів у 2016 році російська сторона створила в соцмережах тисячі фейкових акаунтів і за допомогою них намагалася змінити суспільну думку на користь республіканців і Дональда Трампа.
Здавалося б, знаючи стратегію російських «кіберзлочинців», можна було б їм протистояти наступного разу, але річ у тім, що вони не повторюються. Росія створює нові стратегії й сьогодні, наприклад, робить ставку не на фейкові акаунти, які наразі вдається ідентифікувати та знешкодити, а на так звані наративи та п’яті колони зі «співчутливих» місцевих, які несвідомо їх переймають та розповсюджують.
Наративи – це такі собі мікроісторії, узагальнення, специфічні погляди на ті чи інші події. Наприклад, у нас є проблема, а наратив підказує, як на неї реагувати, що про неї думати. Так, події в Керченській протоці у 2018 році, коли російські військові захопили українські кораблі, медіа РФ подали як «рішучу російську відповідь на українську провокацію».
Сьогодні Росія вже сформувала у своїх «цільових країнах» численні спільноти «співчутливих» людей. Однак вони не завжди можуть співчувати саме Росії. Ба більше, деякі з них можуть дуже негативно ставитися саме до Росії. Цей трюк заснований на принципі теорії ігор. Як це діє – розповідаємо на реальному прикладі.
Польська спільнота дуже негативно налаштована до Росії через історичний досвід, особливо польські націоналісти. Однак Росії симпатія не потрібна, їй вигідно, щоб Польща вибивалася зі структур ЄС і тоді позиція РФ на перемовинах з цією країною буде вигіднішою.
А мета польських ультранаціоналістів – культурна гегемонія, якої вони хочуть досягти, ізолювавши країну від зовнішнього впливу. Росії це вигідно, тому вона опосередковано підтримує польських націоналістів низкою наративів про мусульманське вторгнення, брюссельський неомарксизм, занепад культури на Заході, загрози для білих гетеросексуальних чоловіків та навіть про антиросійський патріотизм. Загалом про все, що допомагає польським націоналістам. Їхні перемоги допомагають Росії досягати власних цілей. При цьому польські націоналісти засміяли б кожного, хто назвав би їх агентами Кремля.
Це дуже простий приклад, адже справжні гібридні операції – це павутиння з численними рівнями та учасниками, яке створюють сотні експертів, зокрема психологи, маркетологи, лінгвісти, політологи тощо. Особлива риса цих операцій – секретність і непрозорість. Ми не здатні зрозуміти, що саме перед нами – пропагандистська операція чи всього лише думка земляків.
Ці операції дешевші та ефективніші за традиційні військові. Росія реалізує гібридну тактику у країнах НАТО та ЄС, Східної Європи тощо. Цю практику переймають і інші авторитарні режими – Китай, Північна Корея, Іран. Гібридна боротьба, як і тероризм – інструмент слабких проти сильних. Зрозуміло, що в НАТО не готові до цих постмодерністських ігор у схованки. Генерали не знають, куди під час підривних кампаній в кіберпросторі націлювати ракети й артилерію.
У схожій ситуації Північноатлантичний альянс опинився після атаки на нью-йоркських Близнюків, коли вперше була активована п’ята стаття. Розпочалася тривала та важка війна з ісламським тероризмом. Альянс був добре підготовлений до симетричних боїв з державами, тому доволі швидко зміг покласти на лопатки режими в Афганістані та Іраку, однак боротьба із самими терористами перетворилася на нескінченний жах.
Сполучені Штати, як лідер НАТО, були вимушені створити нові, сучасні підрозділи для швидкого реагування та боїв у місті, реорганізувати розвідку для збирання інформації нового типу і розробити безпілотники, здатні точно вражати цілі, не завдаючи шкоди цивільним об’єктам. Попри це, досягти усіх цілей не вдалося, процес затягнувся і подорожчав. З’ясувалося, що у боротьбі з терористами ефективні не традиційні озброєні сили, а поєднання поліцейських, політичних та розвідувальних складових.
Так само в НАТО реагують і на гібридні тактики держав. Альянс планує реорганізуватися, створити спеціальні підрозділи з боротьби з кібернетичними й гібридними загрозами. Але їх буде недостатньо. Гібридні операції переважно розгортаються в інформаційному кіберпросторі, яке знаходиться під повним контролем режиму. Він може вибірково контролювати дані з-за кордону, ідентифікувати авторів матеріалів тощо. На Заході ж таке неможливо.
Річ у тім, що Захід базується на ліберальних принципах свободи слова, обмеження контролю і захисту особистих даних. Через це західний кіберпростір досить анархічний та нерегульований, тому авторитарні режими мають значну системну перевагу, чим вони й користуються. Бо вони можуть дозволити собі те, чого не може Захід.
Водночас західні світові лідери в унісон стверджують: «Ми хочемо уникнути нової холодної війни». Але в цьому й суть проблеми. Проти Заходу вже давно ведеться холодна війна – в односторонньому порядку. Відмовою надати гідну відповідь Захід тільки загострює проблему.
Однак державний нагляд за кожною національною мережею – не вихід. Треба створити спільну платформу для всіх країн, які хочуть користуватися єдиним кіберпростором. Зону вільного інтернету можна обмежити «віртуальною огорожею» і залишити поза нею тих, хто не вміє слідувати правилам. До цієї «Західної платформи» невдовзі приєдналася б більшість країн, що розвиваються, оскільки це було б єдиним правильним шляхом економічного розвитку.
Дуже швидко виник би домінантний кіберпростір. Знаходитися поза ним вважалося б економічним самогубством. Завдяки таким діям можна було б змусити Китай та Росію організувати власні кіберпростори й поводити себе цивілізовано в інших.
Приєднатися до такої платформи можна добровільно. Головне – виконувати правила. Немає сумнівів, що навколо них розгорнулася б найжорстокіша гібридна дезінформаційна боротьба, в якій суперники виставляли б один одного Старшим Братом, що обмежує свободу. Тому треба розуміти, що анархія – це не свобода. Вона насправді шкодить та знищує її. Свобода – це можливість робити певні речі, а інші не робити. Правила визначають, які речі можна робити, а які ні. Без правил свобода неможлива.
Інтернет, як новий феномен, стрімко розвивається і багато пов’язаних з ним проблем пояснюються незрозумілими правилами, умовним кордоном між брехнею та думкою, позицією та фактом, кримінальним злочином і правом на приватне життя, ворожою гібридною кампанією і свободою слова. Все це більше заважає свободам, ніж допомагає. Водночас те, хто саме буде арбітром, вже вирішено. Це незалежні суди. Це парламент, обраний на виборах. Це незалежні інститути, які мають свою частку влади. Завжди хтось вимушений вирішувати та встановлювати правила.
У ліберальних демократіях, на відміну від авторитарних режимів, цей процес прозорий та, попри недоліки, відносно об’єктивний. Тому можна очікувати, що правила «Західної платформи» розширять можливості для свободи слова, захисту персональних даних і чесної конкуренції. Архітектура «Західної платформи» в кіберпросторі може бути стійкішою до гібридних загроз, ніж традиційний воєнний пакт НАТО. Чи могла б ця платформа його замінити? Звісно, ні. Кібернетична платформа – відповідь лише на один із сучасних викликів. У галузі конвенціональної та ядерної зброї НАТО й досі грає велику роль. Альянс стежить за тим, щоб гібридним агресорам знову не спало на думку повернутися до традиційних танків і літаків.
Читайте також: Стерилізувати Путіна або Як світу винайти "вакцину" від "коронабацил" руського міра
