А розташована на острові Китайська Республіка (КР) уже понад 70 років готується до відбиття ймовірного вторгнення з боку Китайської Народної Республіки (КНР). Ідеться про протистояння двох надто різних Китаїв, які не визнають суверенітет один одного.
КР є частиною націоналістичного Китаю, або «Гоміньдану», залишки якого (2 млн біженців і кілька тисяч військових) на чолі з Чан Кай Ші після програшу громадянської війні та створення 1 жовтня 1949 року КНР евакуювалися на Тайвань та сусідні острови. Під час Корейської війни 1950–1953 років США взяли КР під свій захист і розмістили на Тайвані військові бази.
Читайте також: Новий китайський бомбардувальник H-20 з 45 тоннами озброєння: план поза межами реальності
Місце зіткнення
Окрім острова Тайвань, КР також володіє Орхідськими (Лань-Юй), Зеленими (Люй-Дао), Пескадорськими (Пенху), Кінменськими островами й островами Мацзу. Іще кілька островів: Іцзяншань, Дачень, Юйшань, Пишань, Наньцеішань та інші, розташовані поблизу материка, китайці захопили в тайванців у грудні 1954-го — лютому 1955-го під час першої кризи в Тайванській протоці. Через цю кризу США, що перебували в союзницьких відносинах із Тайванем, навіть розглядали можливість застосувати проти КНР ядерну зброю. Друга криза в Тайванській протоці почалася 23 серпня 1958 року через спірні острови Цзіньмень і Мацзу, які контролює КР.
Китайська артилерія обстріляла Цзіньмень і прилеглі до нього дрібні острови. Тайванські військові відповіли вогнем, потім почалися повітряні бої, зокрема за участі американських літаків на боці КР і радянських — на боці КНР. Припинення вогню досягли лише наприкінці жовтня, коли США спрямували до Тайванської протоки свої авіаносці.
Утім, бомбардування, повітряні бої над Тайванською протокою й островами та авіаційна розвідка із змінним успіхом тривали до кінця 1967 року, а суперечки щодо островів припинилися лише в 1979-му після нормалізації відносин між КНР і США. Про завершення війни з Піднебесною Тайвань оголосив лише в 1991 році.
Із часом колись малолюдний острів перетворився на економічно сильну країну, одного з «азійських тигрів» із населенням понад 23,57 млн осіб. Довгий час Китайська Республіка як країна-переможець у Другій світовій війні та співзасновниця ООН була легітимним представником Китаю в цій міжнародній організації та навіть постійним членом Радбезу. Та 25 жовтня 1971 року представництво перейшло до КНР. Тоді ж було розірвано дипломатичні відносини КР із США, а американські війська залишили острів. Із 1979 року відносини Сполучених Штатів із республікою регулює спеціально прийнятий закон про відносини з Тайванем. Тайванська проблема від початку вийшла за межі регіонального конфлікту, а через залучення США до протистояння між Пекіном і Тайбеєм набула глобального значення. КНР не відмовляється від остаточного приєднання Тайваню, який вважає лише власною бунтівною провінцією і застосовує проти нього різні форми тиску — економічний, політичний і насамперед військовий.
Тайванська протока, яка розділяє КНР і Тайвань, має ширину до 160 км, що дає ворогуючим сторонам змогу застосовувати ударні ракетні системи, засоби ППО й авіацію для завдання ударів безпосередньо з власної території і територіальних вод
А після мирного приєднання Гонконгу Пекін активно просував ідею мирного об’єднання з Тайванем за принципом «одна країна — дві системи», хоча останній не виявляє бажання йти назустріч. Це не подобається Піднебесній. Не випадково 2 січня 2019 року голова КНР Сі Цзіньпін заявив, що не виключає застосування сили для повернення Тайваню. А після брутального порушення Пекіном наприкінці 2020 року автономії Гонконгу шанс на мирне возз’єднання втрачено.
Водночас громадяни Тайваню ще рішучіше, ніж раніше, налаштовані виборювати власну незалежність. Особливо після того, як у січні 2020 року президентські вибори на острові вдруге поспіль виграла Демократично-прогресивна партія, а президент Цай Інвень офіційно відкинула пропозицію Пекіна про «об’єднання» під владою КПК. Ба більше, КР шукає шляхів до визнання своєї незалежності, вступу до ООН тощо.
Тому Китай загострює свою риторику щодо Тайваню та стверджує, що проголошення останнім формальної незалежності «означатиме війну». Заяви Пекіна підкріплено масштабними військовими навчаннями біля Тайваню, що змушує КР тримати військо у стані підвищеної бойової готовності. На нещодавні китайські навчання, що відбулися наприкінці січня 2021 року, Тайвань відповів масштабними маневрами власних збройних сил, передусім авіації, відпрацюванням швидкого розосередження техніки, маневру військами, протидесантної оборони, захисту й відбиття аеродромів. А третє тактичне винищувальне авіакрило ВПС КР перекинули на острівний аеродром Магонг, що покращило можливість перехоплювати китайські літаки.
Лише за три доби наприкінці січня понад 29 військових літаків НВАК порушили зону ідентифікації ППО КР. У відповідь Тайвань піднімав у повітря винищувачі, а державний департамент США виступив із заявою на підтримку Китайської Республіки.
30 січня, невдовзі після інавгурації Джо Байдена, у Південно-Китайське море прибула авіаносна ударна група ВМС США на чолі з атомним авіаносцем USS Theodore Roosevelt. Невдовзі до неї долучилася ще одна на чолі з атомним авіаносцем USS Nimiz. Американці здійснили спільні навчання, що свідчить про рішучість США щодо подальшого захисту свободи мореплавства й незалежності Тайваню.
Головною метою Пекіна є не здобуття Тайваню як території з населенням у 23,5 млн і навіть не його потенціал. Важливіша політична мета — ліквідувати конкурентну китайську державу, конституція якої досі містить претензію на володіння всім Китаєм. Це особливо актуально на тлі економічних негараздів, пандемії, невдоволення громадян КНР і бажання Сі Цзіньпіна у 2023 році переобратися на новий термін.
Подальша китайська експансія в регіоні суперечить інтересам Брунею, Малайзії, Філіппін, В’єтнаму й Тайваню. Уже сьогодні через привласнення КНР до 90% акваторії Південно-Китайського моря, багатого на природні копалини, США звинувачують Китай у тиску на сусідні країни й використання пандемії для ескалації власної експансії в регіоні.
Як військова база Тайвань забезпечить китайський контроль майже над усіма морськими комунікаціями на Далекому Сході, що становлять близько третини світових. У такому разі Тайванська протока — найкоротший шлях для суден, що прямують із Кореї та Японії до Індії, Близького Сходу, Африки та Європи, — фактично перетвориться на внутрішні води Китаю. Насамкінець, падіння острова завдасть удару по престижу Сполучених Штатів як гаранта миру в регіоні.
Сили вторгнення
Попри свою перевагу, для десантування на острів Китай зможе залучити лише частину війська, обмежену транспортними можливостями ВПС і ВМС. Адже необхідно буде залишити серйозні військові контингенти для прикриття інших напрямів (РФ, Індія) та на східному кордоні, якому теоретично загрожуватимуть країни, здатні долучитися до захисту Тайваню (США, Австралія, Японія, Республіка Корея).
ВМС НВАК наразі мають майже все необхідне для здійснення масштабної морської десантної операції. Передусім це шість великих десантних кораблів-доків водотоннажністю 25 тис. тонн, завершується будівництво ще двох, розрахованих на транспортування батальйону десанту.
Оборонна доктрина Тайваню передбачає протидію загрозі з боку континентального Китаю. Її мета — стримувати противника, який має усвідомити, що військо КР налаштоване на рішучу протидію агресії й війна дорого коштуватиме Піднебесній. Важливий елемент доктрини — утримати противника на відстані
До них слід додати 35 великих десантних кораблів (ВДК) водотоннажністю 4–5 тис. тонн, здатних транспортувати й висаджувати на необладнане узбережжя 250 бійців із технікою. На етапі будівництва перебувають два великі десантні вертольотоносці, розраховані на транспортування до 900 бійців. Для транспортування військ, техніки й вантажів можуть бути залучені також мобілізовані цивільні судна. Але для їх розвантаження знадобиться портова інфраструктура. У рамках першої хвилі висадки на пляжі західного Тайваню, рельєф якого найзручніший для масштабної десантної операції, можуть бути доставлені кілька тисяч десантників разом із бойовою технікою. Напевно, разом із напрямком головного удару (захід) китайці спрямують частину сил для відволікальних ударів із півночі та сходу.
Охорону десантного угруповання на переході морем, а також вогневу підтримку мають забезпечувати бойові кораблі ВМС НВАК, загальна чисельність корабельного складу яких наразі становить: два авіаносці, 33 есмінці, 49 фрегатів, 50 корветів, 67 підводних човнів. Звісно, не всіх їх буде задіяно в операції, проте китайська сторона матиме безумовну перевагу на морі.
Не можна виключати, що морському десанту передуватиме повітрянодесантна операція, яка відволікатиме частину сил захисників острова від головного напряму. Хоча якщо брати до уваги ВПС Тайваню й насиченість його оборони засобами ППО, це буде доволі ризикований захід. До того ж у боротьбі з повітряним десантом тайванці матимуть значну перевагу в живій силі й техніці. Напевно, буде задіяно сили тайванського спецназу, створеного для боротьби з десантами, а також морської піхоти.
Репетиція удару. Останнім часом військові КНР наполегливо відпрацьовують повітряні й морські десантні операції, що ймовірно може бути використано проти Тайваню
Проте у цьому сегменті НВАК буде обмежена в засобах доставки десанту, оскільки має лише 29 важких транспортних літаків (7 Y-20 i 22 Il-76), 84 середні (Y-8, Y-9) та кількадесят легких. За один раз вони здатні перекинути кілька тисяч бійців із легким озброєнням.
Пекін буде обмежений і фактором часу: вторгнення має відбутися швидко та несподівано, щоб випередити реакцію США й інших союзників, а Тайвань не встиг здійснити мобілізацію. Інакше десантна операція коштуватиме дуже дорого. Адже за рахунок резервістів 200-тисячна армія КР мирного часу може збільшитися щонайменше в десять разів і чинити спротив упродовж місяців. А ядерну або іншу зброю масового ураження Китай не застосовуватиме, адже Тайвань має стати для нього цінним трофеєм, а не грудою радіоактивного попелу.
Щит і меч Тайбея
Оборонна доктрина Тайваню передбачає протидію загрозі з боку континентального Китаю. Її головна мета — стримувати противника, який має усвідомити, що військо КР налаштоване на рішучу протидію агресії й війна дорого коштуватиме Піднебесній. Важливий елемент оборонної доктрини — утримати противника на відстані, якомога далі від пляжів, де можлива висадка десанту, знищуючи його десантні кораблі вогнем із моря, берега й повітря. Це означає пріоритет ВПС і ВМС, протикорабельних крилатих ракет великої дальності дії, РЕБ і БПЛА. А також ставка на сучасні протитанкові керовані системи, що дають змогу знищувати бронетехніку противника, якщо той захопить плацдарм на острові. З огляду на велику відмінність у потенціалах КР і КНР, Тайбей не може дозволити собі затягувати війну, тож десант має бути знищений ще за 100 км від острова.
Останнім часом збройні сили Тайваню активно поповнюють озброєнням і бойовою технікою за рахунок закупок у США і власного виробництва ОВТ.
ВПС КР мають на озброєнні до 335 бойових літаків, без урахування понад 50 застарілих F-5. Це літаки IV покоління: 55 Mirage 2000–5EI, 142 F-16A/B (триває модернізація до версії F-16V), a також 129 нових легких винищувачів власного виробництва AIDS F-CK-1. У грудні 2020 року США дали згоду на продаж Тайваню 66 винищувачів F-16C/D Block 70, що має відновити втрачену ВПС КР перевагу в повітрі над Тайванською протокою. Навіть якщо ці машини й поступаються деякими ТТХ китайським аналогам (J-20, Су-35), проте, спираючись на власні ППО й наземні РЛС та літаки дальнього радіолокаційного виявлення (шість машин E-2K Hawkeye) i розвідки (12 P-3C Orion), вони здатні ефективно протистояти навіть у разі переваги сил агресора. Важливим показником бойового потенціалу ВПС є наявність 29 бойових вертольотів AH-64E Apache Guardian i 69 AH-1W Super Cobra. У листопаді 2020 року США погодилися на продаж Тайваню чотирьох середньовисотних БПЛА MQ-9B SeaGuardian, що значно збільшить можливості розвідки. Адже вона має завчасно виявити наближення ворожих кораблів із десантом і забезпечити цілевказівку засобам ураження.
ВМС КР (чотири есмінці та 22 фрегати) є застарілими і значно поступаються противнику. До сучасних належать лише шість фрегатів типу La Fayette. Останнім часом пріоритет надають невеликим за розмірами ракетним кораблям малої помітності, які можна легко приховати серед численних цивільних суден. Наразі це 31 малий ракетний корабель типу Kuang Hua VI з ПКР Hsiung Feng II, одинадцять застарілих ракетних катерів і експериментальний ракетний корвет-катамаран Tuo Chiang (заплановано 12, три з яких іще будують). Триває будівництво чотирьох мінних загороджувачів (перший спущено на воду 2020 року). Також у червні 2020-го Тайвань почав будівництво першого (з двох запланованих) десантного корабля-дока, який має бути готовим у квітні 2022 року. Важливим елементом асиметричної відповіді є будівництво нових підводних човнів. У 2020 році тайванська корпорація CSBC Corporation розпочала зведення першого підводного човна власної конструкції, який має бути готовим у 2024-му. Загалом заплановано будівництво восьми кораблів.
Морські сили мають на озброєнні низку сучасних ПКР наземного, морського й повітряного базування, здатних уражати китайську десантну армаду на всьому маршруту переходу від материка до місця висадки. Ідеться про кількасот ПКР типу Hsiung Feng II (у виробництві перебуває новіша версія ракети Block II) i 250 важчих типу Hsiung Feng III, на мобільних платформах. Перші мають дальність 160–250 км, другі — до кількасот кілометрів.
Маса бойової частини, відповідно, становить 180 (Hsiung Feng II) i 225 кг, що дає змогу одним влученням вивести з ладу есмінець. У серійному виробництві також перебувають надзвукові ПКР Yun Feng III із радіолокаційним наведенням і дальністю дії від 1,5 до 2 тис. км. Також у жовтні 2020 року у США закуплено до 100 пускових ракетних установок берегової оборони HCDS (Harpoon Coastal Defense Systems) і до 400 ракет RGM-84L-4 Harpoon Block II для оснащення кораблів тайванських ВМС.
До того ж, у 2021 році ВМС Тайваню отримають два нові типи морських мін. Також тривають переговори з США щодо можливості придбання морських мін MK62 Quickstrike, які скидають із повітря, необхідних для блокування руху китайських десантних кораблів. Натомість у липні 2020 року США погодилися на продаж Тайваню 18 торпед MK-38 Mod 6.
ППО Тайваню забезпечують сім ракетних батарей Patriot PAC-2 (стандарт PAC-3), шість батарей власного виробництва Sky Bow та 19 батарей уже застарілих ЗРК MIM-23 і деякі інші системи. Модернізацію ППО здійснюють на базі власних технологій. Ключовим проєктом є ЗРК сімейства Tien Kung I/II/III, остання версія має покращені антибалістичні властивості й дальність дії до 200 км. Вона інтегрується із системою завчасного виявлення PAWS i батареями ЗРК Patriot.
Бронетанкові сили КР (1200 танків) є застарілими, тож їх використання для контратак видається сумнівним. Тому у грудні 2020 року Вашингтон погодився продати Тайваню 108 танків M1A2 і багато протитанкових засобів, одинадцять мобільних СРЗВ Lockheed Martin M142 (HIMARS), 64 тактичні ракети ATACMS та 135 ракет класу повітря-поверхня Boeing AGM-84H (SLAM-ER).
Тайвань має також понад 400 сучасних БТР власного виробництва та 1000 БТР М-113. Для наземних військ замовленo 305 колісних БМП СМ-34, які мають бути поставлені до 2023 року. Тайбей активно співпрацює й із іншими виробниками ОВТ, зокрема у сфері наукових оборонних розробок. Це спільна робота з Польщею та країнами Балтії у сфері кіберзахисту, а з британськими компаніями — дослідження радіолокаційних технологій.
Разом із переозброєнням Тайвань нарощує зусилля в боротьбі з інформаційними загрозами та «війні думок» (cognitive warfare), що провадиться в рамках китайської доктрини необмеженої війни. Остання передбачає також «війну майбутнього» майже без участі збройних сил, але з акцентом на акції ідеологічної диверсії, що мають на меті змусити жертву прийняти погляди агресора без необхідності застосовувати силу.
Сценарій нападу
Тайванська протока, яка розділяє дві китайські держави, має ширину до 160 км, що дає ворогуючим сторонам змогу застосовувати ракетні системи, засоби ППО й авіацію для завдання ударів безпосередньо з власної території та територіальних вод.
Ієн Істон, військовий експерт американського аналітичного осередку Project 2049 Institute та автор книжки «Китайська загроза вторгнення: оборона Тайваню й американська стратегія в Азії» («The Chinese Invasion Threat: Taiwan’s Defense and American Strategy in Asia», 2017), розробив власний можливий сценарій захоплення острова.
На думку експерта, операція має початися з китайських кібератак на ключові об’єкти інфраструктури Тайваню. Водночас військові супутники НВАК заблокують зв’язок і РЛС командних пунктів ЗС КР і США у цьому регіоні, після чого буде завдано ракетно-бомбових ударів на знищення військового потенціалу Тайваню, передусім систем ППО, вогневих позицій гармат і пускових установок ракет, авіабаз, літаків, кораблів, РЛС, систем управління, транспортної інфраструктури тощо.
Напевно, буде широко задіяно численні дрони, які під час першого удару сприятимуть прориву тайванської системи ППО і спростять виконання завдань іншим засобам повітряного нападу, передусім тактичній авіації (бомбардувальники JH-7, винищувачі Су-27 i J-10). Водночас винищувачі п’ятого покоління J-20, імовірно, спрямують проти тайванських літаків дальньої розвідки, що чатують на сили вторгнення на підступах до острова.
На думку відомого авіаційного експерта Андреаса Руппрехта, важливу роль у прориві тайванської ППО можуть відіграти й нові китайські стратегічні бомбардувальники малої помітності Н-20 (після прийняття на озброєння), навіть невелика кількість яких здатна завдати значної шкоди. Ієн Істон радить поміркувати над нейтралізацією цієї загрози і вважає за доцільне передбачити знищення H-20 на аеродромах у Китаї далекобійними крилатими ракетами HF-2E. Після ракетно-бомбових ударів по цілях на Тайвані, за прогнозом Істона, заздалегідь інфільтровані на острів диверсанти китайського спецназу й підпільні осередки намагатимуться захопити державні установи, нейтралізувати президента КР, верхівку уряду та армійського командування. І лише після цього Пекін почне висадку морського десанту.
На випадок військового втручання США, за даними вашингтонського аналітичного осередку CNAS (Center for a New American Security), Китай може завдати превентивного ракетного удару по американських базах в Азії, авіаносцях, командних центру і сховищах. Американська розвідка навіть відзначає відпрацювання китайцями ударів по точних копіях майбутніх цілей, побудованих на китайських полігонах.
Велике значення для обох сторін матиме володіння Пескадорськими островами як проміжною базою для авіації, а також ракетних та артилерійських батарей.
За повідомленням американського журналу US Naval Institute Proceedings, Китай може вдатися до силового вирішення тайванського питання навіть у 2021 році. Зокрема, так вважає Майкл Морелл, колишній т.в.о. директора ЦРУ США. Його думку поділяє Джеймс Віннефельд, колишній заступник голови Об’єднаного комітету начальників штабів ЗС США.
За даними ЦРУ, до останнього часу вторгнення на Тайвань у Пекіні пов’язували з можливим втягуванням США у війну проти Ірану, з яким КНР у вересні 2020 року підписала угоду щодо спільної розвідувальної діяльності (проти Сполучених Штатів і Заходу). За необхідності китайці через свою агентуру здатні спровокувати на острові «легітимний» привід для вторгнення й захопити Тайвань «за три доби», випередивши втручання США та союзників.
Успіх імовірної китайської операції значною мірою залежить від перебігу подій упродовж перших днів і навіть годин бойових дій, здатності Тайбея швидко мобілізувати власні сили й рішучості США та інших країн-союзників. Підсумок можливої війни КНР проти Тайваню залишається неоднозначним, натомість її ставка на глобальному рівні є надто високою.
Матеріал підготовлено спеціально для видання "Український тиждень"
Читайте також: Китай оснастив бомбардувальник H-6N великою гіперзвуковою ракетою (відео)
