xcounter
#

​Звідки в Ірану взагалі ракети: хто допомагав та який рівень технологій

Zolfaghar
Zolfaghar
48531

Іран за 30 років створив цілу плеяду ракет, які фактично походять лише з двох радянських ракет Р-17 комплексу "Эльбрус" ("Скад") та 9М21 від "Луни-М", але допомогли йому у цьому "всім світом"

Іранські балістичні ракети - це те чим вже невдовзі РФ може почати обстрілювати Україну. Про це вже попередив очільник ГУР МОУ Кирило Буданов, а у Командуванні Повітряних Сил нагадали, що для їх перехоплення необхідно розгорнути протиракетну оборону, якої в Україні фізично немає.

В цій ситуації залишається лише сподіватись, що союзники все ж таки передадуть такі комплекси, як Patriot PAC3 чи SAMP/T. А також засоби далекобійного ураження цілей на відстані у декілька сотень кілометрів, разом зі зняттям табу на удари поза межами кордонів України, бо єдиний ефективний шлях протидії цій загрозі - знищення пускових іранських ракет на території РФ та Білорусі.

Читайте також: На чиєму рахунку 80% всіх втрат рашистів, і як зараз ведеться контрбатарейна боротьба – командувач артилерії ЗСУ

Але також доволі цікавим питанням може бути - а звідки взагалі в Ірану, який з 1979 року перебуває під санкціями, взялись балістичні ракети і який їх технологічний рівень.

Початок іранської ракетної програми

І одразу зануримось у часи Ірано-Іракської війни 1980-1988 років, тоді Багдад восени 1982 року розпочав поки поодинокі обстріли іранських міст. Для цього використовувались ракети Р-17 комплексу "Эльбрус", який більш відомий, як "Скад". Треба зазначити, що Ірак їх отримав від СРСР ще у середині 70-х років, як і багато інших союзників Москви.

війна міст іран ірак
Результат удару Іраку по Тегерану, 17 квітня 1988 року

Але у Тегерану не було чим відповідати й лише у 1985, закупивши ті ж самі "Скади" у Лівії, почав завдавати ракетні удари по іракськім містам. Звісно все це під мовчазною згодою самого СРСР, який офіційно засуджував Тегеран.

А наприкінці війни розпочалась так звана "війна міст", коли сторони просто обстрілювали міста "Скадами". Іракці тоді вже налагодили її модернізовану локалізовану версію "Ель-Хусейн", які на практиці демонстрували точність +/- кілометр та мали зменшену втричі, до 300 кг, бойову частину при збільшеній вдвічі до 600-650 км дальності. А Тегеран закупив "Скади" у КНДР, які той у 70-х отримав від Єгипту, а у середині 80-х локалізував під назвою "Нодон".

9К72
9К72 "Эльбрус", більш відомий, як "Скад"

Ірак випустив 189 ракет, Іран відповів 77 одиницями. За 52 дні таких обстрілів ракети в обох країн просто завершились, а влітку 1988 року країни підписали перемир'я, а кожна з них оголосила переможцем себе.

Вектори ракетної програми Ірану

В цих умовах Тегеран зробив висновок - ракети потрібно мати свої та багато. Тому ракетна програма Ірану отримала найвищий державний пріоритет і величезна кількість ресурсів була кинута на неї, паралельно з розробкою ядерної зброї.

Окрім розробки власних версій "Скада", на початку 90-х фіксується поява й твердопаливної Zelzal, яка базувалась на Naze'at - переробленої китайської копії радянської твердопаливної некерованої ракети комплексу "Луна-М".

Naze'at
Naze'at

І таким чином всі іранські ракети базуються лише на двох джерелах: радянської Р-17 від "Скада" та 9М21 від "Луни-М". У їх локалізації, модернізації та розробці похідних варіантів брали участь не тільки іранські фахівці, але й КНДР, яка вочевидь "черпала натхнення" від Китаю, а згодом й деякі іракські військові фахівці, які втекли з країни після "Бурі у Пустелі" 1991 року та ліквідації режиму Хусейна у 2003 році. Більше того, у допомозі створення, зокрема ракет Fateh, США офіційно у 2006 році звинуватило китайську Great Wall Industry.

іранські ракети

Вектори розвитку також були цілком очевидні для країни, яка базується на результатах "реверс-інжинірингу": максимальне використання опрацьованих складових та масштабування вже відпрацьованих рішень та постійне оновлення шляхом опанування нових технологій. Наприклад, поява системи керування польотом - прямий результат копіювання систем з Р-17 та/або з зенітної ракети С-75, які у 1989 році були отримані Іраном від Китаю.

Це як найкраще видно на прикладі саме іранських твердопаливних ракет:

  • "Луна-М" - 1962 рік - 70 км
  • Naze'at - 1980-ті - 100-110 км
  • Zelzal-1 - 1990 рік - 160 км
  • Zelzal-2 - 1998 рік - 210 км
  • Fateh-110 (перша генерація) - 2002 рік - 200 км, додавання нової системи наведення з рулями у верхній частині ракети
  • Zelzal-3 - 2007 рік - 400 км (завершення "гілки")
  • Fateh-110 (друга генерація) - 2007 рік - 250 км
  • Fateh-110 (третя генерація) - 2010 рік - 300 км
  • Fateh-313 - 2015 рік - 500 км
  • Zolfaghar (на базі - Fateh-313) - 2016 рік - 700 км.

Тобто у 26 років вмістилось дев'ять ракет з поступовим збільшенням дальності. Це було досягнуто шляхом покращення палива, збільшенням самої ракети, додаванням систем управління польотом, інерціальної, а згодом й супутникової навігації, зменшення ваги конструкції шляхом використання композитних матеріалів, варіювання ваги бойової частини для збільшення дальності, можливо використанням умовної двоступеневої системи, коли бойова частина відокремлюється від маршового двигуна.

Fateh-110
Fateh-110

Аналогічна, якщо апроксимувати, картина відноситься й до розвитку іншої гілки іранської ракетної програми, яка походить від "Скаду".

Реальний рівень іранських ракет

Останній відносно повно задокументований випадок масового застосування іранських ракет стався у 2020 році. Тоді Тегеран провів операцію під назвою "Мученик Сулеймані" з завданням удару по авіабазі США "Айн-аль-Асад" в Іраку.

За наявною інформацією було випущено близько 15 ракет, лише 10 з них долетіло, а на супутникових знімках авіабази було зафіксовано лише п'ять уражень. За офіційною інформацією від США удар не спричинив загибелі людей, хоча деякі отримали контузії різних ступенів, переважно легких, також був втрачений один літак, який знаходився на злітно-посадковій смузі. Тегеран же заявив про 80 вибитих американських військових.

Важливим аспектом цього удару і те, що він, у будь-якому випадку, досяг своєї мети, стала відсутність на авіабазі протиракетних комплексів Patriot. Але те, що третина ракет не долетіла, а лише близько п'яти розірвалось посеред доволі великої за розмірами авіабази, коли дистанція між вирвами складає до 1,3 км, вже багато про що говорить.

Також вкрай важливий момент кількості цих ракет, які можуть бути передані Іраном до РФ. У цьому випадку можливо згадати, що у 2008 році в Ізраїлі з’явилась інформація, що Тегеран передав Хезболлі "сотні ракет" Fateh-110. Але схоже, що певна, якщо не більша частина з них була знищена авіаударами ізраїльських повітряних сил.

Zolfaghar
Zolfaghar

Врешті решт, попри декларування Тегерану високої точності ракет, зокрема й Fateh-110, американський Центр стратегічних і міжнародних досліджень (Center for Strategic and International Studies) вважає, що їх реальна точність складає, навіть завдяки використанню супутникової навігації, близько 500 метрів від точки прицілювання. І в цих умовах, єдине їх практичне використання РФ вбачається у завданні ударів по містах, де питання точності немає жодного значення.

Читайте також: Франція натякає, що через 3 роки в неї буде аж 100 "зайвих" танків Leclerc