При вирішенні завдань оснащення війська технікою завжди постає питання ефективного співвідношення "ціна-якість".
Це особливо є актуальним в умовах обмежених можливостей фінансування переозброєння війська, що характерно не лише для України, але й для багатьох країн Світу. Та чи можна економити на закупівлі військових мультироторних БПЛА, замінивши їх дешевими цивільними аналогами?
Читайте також: Як Туреччина з допомогою України створює зброю майбутнього
Продовження матеріалу: Мультикоптери: вибір сучасного війська ч.1
Виробництво дронів – річ не дешева
Для того, щоб глибше зрозуміти ключові аспекти використання дронів військового й спеціального призначення, варто також розібратися в конструкції мультикоптерів і етапах виробництва. В загальному плані складові мультикоптера можна поділити на такі групи:
- механічні частини (корпус, ґвинти тощо);
- електроніка (системи живлення, електричні плати обробки інформації, модеми обміну даними, системи обробки й шифрування і т. д.);
- сенсори (від оптичних, інфрачервоних і до пристроїв вимірювання радіації).
- програмне забезпечення, що призначене для керування сбором, обробкою та передачею даних, а також поведінкою аппарату в повітрі.
Спершу про механічні запчастини. Деталі для дронів масового вжитку виготовляються, відповідно, за масовими технологіями. Це лиття пластику, лиття металів під тиском та інші, що розраховані на штампування у великих кількостях готових одиниць. Отримані таким чином вироби складаються з мінімальної кількості деталей, вони оптимізовані під максимальну ефективність виробництва. За рахунок цього кінцева ціна на готовий безпілотник стає привабливою для споживачів. Військові ж дрони виготовляються на грані існуючих технологій. По-перше, запчастини зроблені зі значно дорожчих матеріалів, які більш міцні та легкі, здатні витримувати великі температурні коливання. Це та ж сировина, з якої роблять військову авіацію: композитні матеріали, сертифіковані смоли, пінопласти й пластики, сплави алюмінію, магнію.
По-друге, самі методи обробки сировини відрізняються. Замість лиття й штампування – фрезерування, друк на лазерних принтерах. Ще 10 років тому такі вироби складались із численних деталей і компонентів, нині ж сучасні технології дозволяють виготовити одразу цілу одну деталь. Вона буде надійною і в той же час легшою і компактнішою. Ключова різниця у підході: дрони для широкого вжитку оптимізовані під методи виробництва, у той час як у військовій справі методи виробництва оптимізовані під потреби.
В наповненні дрона беруть участь дуже багато компаній, кожна з яких відіграє свою роль. Для початку, компанії-інтегратори – це ті, що збирають систему докупи й випускають готовий пристрій під своєю торгівельною маркою. Також в процесі задіяні до сотень компаній-підрядників, їх кількість залежатиме від рівня глобалізації та міжнародної співпраці компанії-інтегратора. Такі великі гравці ринку, як Lockheed Martin, Boeing, ANSI, AeroVironment залучають до створення своїх дронів підрядників з усього світу. Кожен із таких підрядників виконує свою вузько спеціалізовану задачу. Так, виробник двигунів бере на себе зобов’язання виготовити двигун із чітко визначеними параметрами і можливостями.
На ринку побутової чи професійної електроніки такі запчастини не продаються. Дрони з такою начинкою, як і самі складники, контролюються державами всього світу. Компоненти постачаються безпосередньо від заводів-виробників, і для цього компанії мусять отримати сертифікат кінцевого споживача (англ. - End-user certificate) для кожного контракту. Натомість деталі, що використовуються для виготовлення БПЛА цивільного вжитку подорожують світом без перешкод й не здатні відповідати стандартам військових дронів.
Імпорт та експорт цивільних товарів не потребує додаткового контролю на відміну від інших категорій. Перевезення товарів подвійного призначення може бути ускладнене тим, що в різних країнах вони по-різному регулюються. Військові ж товари завжди контролюються з боку держав. Для вивозу такої продукції потрібно надати в служби країни-експортера документи, що підтверджують право займатися такою економічною діяльністю. Також надається вже згаданий сертифікат кінцевого споживача. У цьому документі постачальник вказує, куди і з якою метою прямує товар, і бере на себе відповідальність за дотримання умов. Тоді експортна служба вирішує, чи надавати дозвіл. Причиною відмови можуть стати політичні санкції чи міжнародні договори. На кожен контракт треба отримати окремий дозвіл. В Україні цим займається Державна служба експортного контролю.
Купівля дронів і тендери
Ураховуючи, що українська армія звертає увагу на досвід західних країн, доцільно розглянути підхід до тендерного процесу у НАТО. Протягом років співпраці з виробниками роботів та іншої військової техніки альянс виробив ефективну процедуру закупівель. Мультикоптери ретельно перевіряються перед початком експлуатації. Відбувається це наступним чином.
Перший етап для будь-якої компанії – бути допущеною до участі в проекті. Спеціальний комітет НАТО сам обирає компанії, які мають право брати участь у тендері, і надсилає "Запрошення до перемовин" (Invitation to Negotiate). Обрані компанії отримують технічне завдання і ряд критеріїв. Решта параметрів – на розсуд виконавця. Потім укладення угоди із заморозкою частини коштів до повного виконання завдання (Performance Bond). І нарешті підписання остаточного контракту із повним контролем якості на всіх етапах виробництва. Виробник несе відповідальність за відповідність техніки затребуваним критеріям. Для цього, зокрема, НАТО виробило системи стандартів STANAG. Ці стандарти визначають методи шифрування даних, оформлення інтерфейсів користувача та витривалості до складних кліматичних умов.
Через високі вимоги до якості ціни, заявлені на тендерах, високі навіть для військової техніки. Так, британський тендер на мультикоптер спецпризначення для швидкого реагування місцях ході виконання завдань з ліквідації аварій та надзвичайних подій мав орієнтовну ціну 300 тис фунтів стерлінгів ($390 тис.) Система для охорони тюрем і спецоб’єктів мала орієнтовну ціну в 1 млн фунтів ($1,3 млн) Як не дивно, переможцем тендеру стала компанія, що запропонувала дрон у півтора рази дорожчий (майже $2 млн)
Для порівняння наведемо тендер мультикоптерів чисто цивільного призначення. В Африці є потреба у контролі за популяцією окремих видів тварин, для чого використовуються безпілотники. Звісно, для такої системи не має необхідності мати системи шифрування, захищеного зв’язку – лише визначені вимоги до температур. Оголошена вартість таких проектів складає $20 – 50 тис. за одну систему.
В Україні підхід зовсім інший: для підприємств, допущених до торгів – а таким може бути, фактично, будь-яке підприємство – існує декларативне оголошення щодо параметрів, а далі основним параметром є ціна.
В країнах НАТО, ЄС та окремих державах азійського й арабського ринків діють інші правила. Після допуску компанії до участі в проекті, її пропозиція оцінюється за стобальною шкалою. Фактор ціни складає від 30 до 50% від загальної оцінки. Ще 20 – 30% нараховується за показники управління якістю (Quality Management) та гарантії якості (Quality Assurance): компанія має показати, якою системою якості вона керується, які матеріали використовує та чиї розробки. Ще 10% від оцінки становить сервіс – гарантійне обслуговування й можливість оновлення, нарощування можливостей у перспективі. Таким чином, навіть якщо ціна буде високою, але виправданою, пропозиція має шанси на перемогу. Тут матиме значення і те, як учасник торгів пропонує здійснювати подальшу модернізацію зразка і підтримку його життєвого циклу.
В нашій країні спостерігається тенденція на прагнення до західних еталонів якості. Хоча на тендерах все ще правлять ДСТУ, ці стандарти потроху адаптуються до вимог НАТО. За враженнями учасників подібних торгів, українські військові на першій фазі тендера, коли обирається його переможець, схильні більше довіряти паперам і вказаним на них характеристикам, аніж перевіряти безпілотну техніку на практиці. В Україні, здебільшого, апарати купуються за принципом максимальної цінової вигоди із мінімально необхідними характеристиками. Недосконалість існуючих процедур з закупівлі ОВТ для війська іноді призводить до того, що тендери на закупівлю військових дронів можуть блокуватись постачальниками цивільних беспілотників широкого вжитку, що видають їх за військові. Крім того, є ризик того, що таким чином критичні для війська закупівлі можуть бути навмисно заблоковані ворогом, який використовуючи відкритість процедур та звичні йому методи гібридного впливу діє на недопущення посилання українського війська.
Потрібна дія
Прибрати існуючи законодавчі прогалини у сфері закупівель має прийняття Верховною радою України Закону про оборонні закупівлі. Але наразі робота по законопроекту № 2398-д призупинена на невизначений термін, чи то в зв’язку з пандемією COVID-19, чи то в зв’язку з якимись іншими "важливими" причинами. Кожен день відтермінування прийняття цього закону все сильніше затягує удавку недофінансування на шиї вітчизняних виробників, які стрімко втрачають в зв’язку з цим технологічний, виробничий, та кадровий потенціал. Крім того це б’є і по боєздатності війська, яке не підживлюється новими надходженнями, що мають бути реалізовані в рамках Державного оборонного замовлення. Вже час бити в набат та терміново усувати причини, що ведуть до деградації обороноздатності. Необхідно негайно прибрати ті вади, що заважають забезпечувати українське військо вчасно і саме тим, що йому необхідно. Крім того, важливо створити умови для технологічного зростання української оборонної промисловості, а для початку – просто призупинити відтік найбільш кваліфікованих, креативних та конкурентоздатних кадрів.
Дуже важливо, щоб новий Закон було прийнято і він би дійсно став фундаментом обороноздатності країни, боєздатності війська та технологічного зростання оборонної промисловості.
Антон ГОРДІЄНКО, Валерій РЯБИХ
Читайте також: Мультикоптери: вибір сучасного війська ч.1
