Для РФ модернізований важкий атомний ракетний крейсер "Адмирал Нахимов", який завершив перший етап ходових випробувань, скоріше стане кораблем для парадів та сюжетів пропагандиського телебачення, ніж реальною бойовою одиницею. І цей проєкт, який фахівці вже охрестили марнославною показухою, дуже якісно ілюструє хронічне відставання РФ.
І почалось воно не зараз, і навіть не майже 20 років, тому, коли "Адмирал Нахимов" у 1997 році зайшов на ремонт, який переріс у цю модернізацію зі встановленням 80 універсальних пускових шахт. А значно, значно раніше.
Читайте також: Скільки десятиріч піде на постачання Україні 150 Gripen та 100 Rafale та чому їх треба замовити якнайшвидше
Для цього треба повернутися ще у 1964 рік, коли у тодішньому Ленінграді на "Северное ПКБ", почали креслити великий протичовновий корабель на 8000 тонн. Роботи над ним просувались повільно, а от вимоги та плани зростали швидко. Що зрештою призвело до вибору атомної силової установки та оснащення крейсера усім, що було та лише обіцяли створити.
При цьому майже одразу взяли верх сумніви, що запхати все в один корабель вийде, а тому почали креслити окремий 1144 "Орлан" для знищення підводних човнів, а також 1165 "Фугас" - для атаки надводних кораблів. Але зрештою проєкти знову об'єднали й у 1972 проєкт оформився у вигляді важкого атомного ракетного крейсера на 24 100 тонн водозаміщення із повним арсеналом протикорабельних та протичовнових засобів, а також доволі сильними системами ППО.
Головним "калібром" 1144 "Орлан" стала протикорабельна ракета П-700 "Гранит" (20 одиниць) для боротьби із кораблями. В першу чергу - авіаносними ударними групами, при цьому з розрахунку пуску на межі дії їх палубної авіації - 500 км. Для знищення підводних човнів - комплекс "Метель" з доставкою торпеди крилатою ракетою на дальність до 90 км. А для оборони від атак авіації - морську версію ЗРК С-300Ф.
Але першою проблемою було те, що станом на весну 1973 року, коли проєкт затвердили з трьох головних "інструментів" корабля існував лише протичовновий комплекс "Метель" (надалі заменено на "Водопад"). П-700 "Гранит" почали випробовувати лише у 1975 році, а прийняли на озброєння у 1983 році. Сухопутний ЗРК С-300 прийняли на озброєння у 1980 році, а його морську версію лише у 1984 році. Тобто до запроектованих бойових можливостей корабель дійшов лише через 10 років від початку будівництва.
А поки у СРСР намагались дати раду із проєктом 1144 "Орлан", у США вже готувалась революція у морській справі за рахунок двох складових. Перша - бойова система Aegis. Друга - універсальні пускові шахти Mk 41 VLS під зенітні ракети сімейства SM та крилаті ракети Tomahawk.
Першим кораблем з Aegis став ракетний крейсер USS Ticonderoga, перший у своєму класі, що вступив у стрій у 1983 році. А першим з Mk 41 - третій ракетний крейсер цього класу USS Bunker Hill, що став у стрій у 1986 році.
На цей час у СРСР було вже два концептуально застарілих ракетних крейсера 1144 "Орлан" - "Киров" (згодом за РФ "Адмирал Ушаков") та "Фрунзе" (за РФ - "Адмирал Лазарев") і будувались ще два - "Калинин" ("Адмирал Нахимов") та "Куйбышев" ("Петр Великий"). При цьому сам проєкт вже на стадії "Фрунзе" отримав оновлення - 1144.1, а кожен наступний також відрізнявся складом озброєння та систем. Але жоден з них не мав можливості американських кораблів з ракетним озброєнням - атаки наземних цілей високоточним озброєнням.
І з цим відставанням у морській справі СРСР й розвалився. А вже у РФ у продовжили роботи з радянських напрацювань з "наздоганяння" США та лише у 2010 році спустили на воду фрегат проєкта 22350 "Адмирал Горшков" з універсальними пусковими шахтами УКСК 3С14 під "Калибр" та "Оникси". А у 2013 році у РФ розпочались реальні роботи над колишнім ракетним крейсером "Калинин", перейменованим у "Адмирал Нахимов" з метою його оснащення УКСК 3С14.
І якщо у 2026 році у РФ оголосять повернення "Адмирал Нахимов" у стрій, то це позначатиме, що у них пішло 40 років для отримання ракетного крейсера із можливостями далекобійної атаки наземних цілей, як у США із USS Bunker Hill, що списали у 1986 році. І те, лише за рахунок самої можливості, бо ракетні крейсери Ticonderoga мають по 122 пускових шахт, за водотонажності 9 800 тонн, а "Адмирал Нахимов" - 80 при у 2,5 рази більшій водотонажності у 23 750 тонн. При цьому, поки "Адмирал Нахимов" був на модернізації, він знову встиг застаріти, бо сучасна дронізація поля бою не залишає таким кораблям шансів.
Читайте також: Чи справді супер-бомби GBU-57 якими бомбили Іран, не вибухнули й через 7 місяці досі лежать в землі
