При погляді на FP-5 "Фламінго" доволі важко знайти інші відповідники, бо наразі основний тренд розвитку крилатих ракет на Заході - мініатюризація до розмірів бойових частин до позначок у 16 кг. І це дуже сильно контрастує із показником FP-5 - 1000 кг.
Більше того, це вдвічі більше ніж у наявних зараз крилатих ракетах, які розроблялись під час та одразу після завершення Холодної війни, де розмір бойової частини варіюється у діапазоні 300-500 кг. Також слід зважити на загальні розміри FP-5 "Фламінго" з розмахом крила у 6 метрів та злітною вагою у 6000 кг.
Читайте також: Невже Китай скопіював "Армату" у вигляді танка ZTZ-201 та чим він виділяється на фоні аналогів
Для порівняння у Tomahawk максимальна злітна вага навіть з прискорювачем - 1470 кг, а розмах крила 2,67 метра. У російської Х-101 - злітна вага 2200-2400 кг, а розмах крила - 3 метри. Але габарити FP-5 "Фламінго" пов'язані із тим, що треба нести 1000 кг бойової частини на 3000 км. І у менших габаритах навряд це було б можливо.
І через це відповідники FP-5 "Фламінго" треба шукати ще раніше, до початку ери Tomahawk, яка почалась у 80-х. І тоді можливо натрапити на американську MGM-13 Mace, яка була розвитком MGM-1 Matador. Ці дві ракети послідовно стояли на озброєнні США з 1952 до початку 70-х років та були націлені на СРСР. І якраз вони певною мірою хоча б схожі на FP-5.
MGM-1 Matador стала першою стройовою американською ракетою відмінною від німецького напрацювання у вигляді "Фау-1" під назвою Republic-Ford JB-2. Її головною відмінністю було використання не пульсуючого повітряно-реактивного двигуна, а вже значно потужнішого турбореактивного Allison J33-A-37 з тягою у 20 кН, який забезпечував високу дозвукову швидкість.
MGM-1 Matador мав злітну вагу у 5400 кг (без прискорювача) та розмах крила 8,7 метра. Дальність польоту спочатку становила 400 км, що пояснювалась системою наведення MARC, яка передбачала пряму радіовидимість ракети, що мала летіти на значній висоті, до 12 км, а потім пікірувати на ціль за командами з землі. У 1954 році її замінили на радіонавігаційну систему SHANICLE, що працювала у метровому діапазоні та дозоляла реалізувати дальність у 1000 км.
При цьому вага бойової частини складала понад 1000 кг. Штатним зарядом був ядерний W5 вагою, за наявною інформацією, 1340 кг. Зрештою це єдиний на той час ефективний варіант оснащення, бо точність системи складала +/- 490-820 метрів. Тому навряд для MGM-1 Matador оснащення звичайною бойовою частиною розглядали ефективним.
Поступовий розвиток MGM-1 Matador призвів до появи вже окремої MGM-13 Mace, яка була розроблена у 1959 році. Він був габаритніший - злітна вага зросла до 8,5 тонн, але розмах стріловидного крила став 7 метрів. Головною відмітністю MGM-13 Mace стала система наведення під назвою ATRAN (Automatic Terrain Recognition And Navigation). І по суті це був TERCOM, до розробки якого для нереалізованої SLAM з ядерним ракетним двигуном залишалось декілька років. Але ATRAN був повністю на аналогових технологіях.
Це були знімки екрану РЛС у ключових точках маршруту, плівка з ними розміщувалась у ракеті перед її екраном радара, а позаду знаходився сенсор світлового потоку. Механізм нахиляв плівку для досягнення найбільшої яскравості, тобто коли реальне зображення просвічувалось через аналогічне зображення на плівці. І цей нахил плівки був саме тим кутом, на який мала догорнути ракета у ключовій точці маршруту.
Водночас така система дозволяла атакували лише заздалегідь визначені цілі. Більше того, накладались критичні умови на висоту польоту. Зрештою ATRAN доволі швидко замінили на інерціальну систему навігації, що остаточно зробило пуск ракети можливим лише зі стаціонарних позицій з точною прив'язкою до місцевості. Точність обох систем навряд була дужа високою, але такі системи навігації вже неможливо було пригнітити засобами РЕБ, як на MGM-1 Matador.
Завдяки заміні двигуна на досконаліший Allison J33-A-41 з тягою 23 кН, а також ефективнішому профілю польоту, дальність MGM-13 Mace зросла до 2300 км. У ролі бойової частини виступав ядерний заряд W28, вага якого також дотична до 1000 кг.
MGM-13 Mace була розгорнута проти СРСР у Західній Німеччині, а також у Південній Кореї та у Японії на Окінаві. На службі вони були до початку 1970-х років, коли вже остаточно застаріли на тлі стрімкого розвитку систем навігації та мініатюризації ядерних зарядів, що дозволило зменшити габарити крилатих ракет. А свою кар'єру MGM-1 Matador та MGM-13 Mace завершили у ролі повітряних мішеней.
Читайте також: Замість російських САУ та експериментів на шасі КрАЗ В'єтнам закупив корейські K9
